3. Типи відносин з навколишнім середовищем

Вірність положення: «Яка життєдіяльність індивідів, такі й вони самі»,- простежується й у процесі самовиховання. Науковцями досліджувалися типові реакції школярів на зовнішні впливи й характер їхньої життєдіяльності залежно від цієї реакцій. У результаті ми виділили чотири типи відносин з навколишнім середовищем (у тому числі й педагогічної). Кожний тип відносин характеризується реакцією на виховні впливи, активністю діяльності й пануючою формою саморозвитку, самовдосконалення особистості.

Перший тип — інертний і консервативний. Він характерний для школярів зі слабкою активністю, обмеженим загальним розвитком, невеликим життєвим досвідом. При цьому типі відносин зміна поводження особистості обумовлено зміною навколишнього середовища й характером виховання. Внутрішній мир особистості при цьому істотно не змінюється, дитина лише пристосовується до обставин, що створилися, у психіці при перебудові залишається досить слабкий слід. Вихованець прагне лавірувати в навколишнім середовищі, усіляко уникає чітких вимог батьків і вчителів, робить вигляд, що виконує вимоги, а на сомом справі їх ігнорує й т.д. Головне для таких учнів - шести звичний спосіб життя, а звідси небажання працювати над собою, відсталість поводження, негативне відношення навіть, до позитивних змін у школі, класі.

Шляхи до самовиховання таких дітей складні. Тут варто використати найбільш сильну потребу дитинства - потреба в самоствердженні. За даними багатьох досліджень, навіть самі важкі школярі прагнуть чимсь вирізнитися, заслужити визнання, похвалу, авторитет в однолітків і дорослих. Опираючись на провідні інтереси й потреби таких дітей, можна активізувати їхня діяльність у навколишньому світі й зв'язати з нею вироблення спочатку конкретних умінь і навичок діяльності, а потім і їхнє самовиховання.

Другий тип відносин — пасивно-пристосувальний. Вихованець пристосовується до впливів навколишнього світу, пристосовуючи свій характер до вимог педагогічного й соціального середовища. При цьому спочатку виробляється адекватне існуючим умовам поводження, а потім звичне поводження формує вміння, навички, звички, якості характеру.

Для залучення таких школярів у самовиховання треба, з одного боку, створювати мажорний стиль у житті дітей, виводити їх зі стану апатії й байдужості, а з іншого боку - забезпечити єдність педагогічних вимог, чіткий режим. Виявивши інтереси вихованців, треба їх поглиблювати й розвивати, на основі інтересів формувати стійкі бажання, прагнення, а потім виховувати суспільну спрямованість особистості.

Третій, основний шлях взаємодії — самостійно-активний, зміна себе самим підлітком у зв'язку із впливами й зміною соціального й педагогічного середовища. Цей тип відносин характерний для дітей з досить високим рівнем загального розвитку й самосвідомості, оскільки треба мати знання й розум, щоб уміти аналізувати обстановку, обставини, вивчати й змінювати себе. При подібних відносинах наявність стійкого педагогічного середовища й однакових вимог полегшує підліткові аналіз обставин і роботу над собою. Але при цьому головне завдання виховання вже інша - формування спрямованості особистості, її цілей, ідеалів, навчання вмінням і навичкам роботи над собою, тобто керівництво самовихованням або підготовка до нього.

Четвертий тип відносин з навколишнім середовищем — ініціативний-творчий, боротьба за зміну навколишнього середовища, за поліпшення, що склали обставин. Це характерно для школярів з високим рівнем загального розвитку й самосвідомості, із суспільно активною життєвою позицією. Їхня активна діяльність (наприклад, боротьба за перемогу колективу, праця на користь суспільства) вимагає застосування всіх сил і здатностей підлітка, а виходить, сприяє їхньому інтенсивному розвитку. Змінюючи умови й себе, школяр одночасно змінює й колектив, що його формує, вихователів, які його виховують, а це сприяє подальшому розвитку особистості. Такий тип відносин з навколишнім середовищем вимагає високого рівня розвитку особистості, досить розвиненого дитячого колективу й такого педагогічного керівництва навчально-виховним процесом, що психологічно й практично готовить до самовиховання.