
- •1.Блискавкозахист будівель.
- •2.Вентиляція виробничих приміщень призначення, види.
- •3.Вибір типу вогнегасників.
- •4.Види відповідальності за порушення вимог з охорони праці
- •5.Види відповідальності посадових осіб за порушення законодавства про працю і нормативних актів про охорону праці
- •6.Види електротравм.
- •7. Види нещасних випадків пов’язаних та непов’язаних з виробництвом
- •8. Визначення поняття шум – фізичного та фізіологічного. Параметри звукового поля.
- •9. Вимоги Закону України „Про охорону праці” щодо розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій.
- •10. Виробничий травматизм та професійні захворювання, характерні для галузі.
- •11. Виробничий шум. Характеристики основних параметрів шуму, дія на організм людини. Методи та засоби захисту у боротьбі з шумом.
- •12. Внутрішнє та зовнішнє протипожежне водопостачання
- •Вібрація як чинник виробничого середовища у галузі. Характеристика основних параметрів вібрації. Дія вібрації на організм людини. Заходи та засоби захисту від вібрації.
- •Відповідальність посадових осіб за порушення законодавства по охороні праці. Види відповідальності.
- •Відшкодування шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я чи нанесення моральної шкоди.
- •Гасіння пожеж в електроустановках, засоби і методи.
- •Державний нагляд за дотриманням охорони праці на підприємствах.
- •19. Державний нагляд та управління охороною праці.
- •20. Державні нормативні акти про охорону праці та сфери їх дії. Закон “Про охорону праці”. Галузеві та міжгалузеві нормативні акти з охорони праці.
- •21. Джерела травматизму в офісі. Вимоги безпеки до організації робочого місця в офісах.
- •22. Евакуація людей.
- •23. Забруднення повітряного середовища шкідливими речовинами. Виробничий пил. Заходи захисту щодо шкідливої дії пилу на організм людини.
- •24. Загальні вимоги безпеки до систем, що працюють під тиском.
- •25.Загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату.
- •26. Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих включають:
- •27. Пожежо-вибухонебезпечність об’єктів. Класифікація приміщень за вибухопожежонебезпечністю. Перелік рішень по забезпеченню пожежної безпеки об'єкта.
- •28. Класифікація нещасних випадків за тяжкістю наслідків, характером ушкоджень та іншими обставинами .
- •Класифікація приміщень за небезпечністю ураження електричним струмом.
- •Колективні та індивідуальні засоби захисту людей під час пожеж.
- •31. Мета і методи аналізу травматизму та професійної захворюваності на виробництві
- •32. Мікроклімат робочої зони: поняття, вплив на теплообмін організму людини з навколишнім середовищем, нормування та контроль параметрів мікроклімату.
- •34. Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом
- •37. Обов‘язки та права керівника і працівника щодо охорони праці. Громадський нагляд за охороною праці.
- •38. Обов’язки роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та обов’язки працівника щодо виконання нормативних актів.
- •39. Органи державного управління охороною праці.
- •40. Організація безпечного проведення вантажно-розвантажувальних робіт.
- •41. Організація забезпечення пожежної безпеки об’єктів галузі
- •42. Організація навчання з питань охорони праці. Інструктажі з питань охорони праці, їх види
- •49. Пожежна сигналізація. Засоби виявлення пожежі та сповіщення про пожежу.
- •50. Показники пожежовибухонебезпечних властивостей матеріалів і речовин.
- •51. Попередження розповсюдження пожежі. Планування та розташування приміщень і виробництв з урахуванням вимог пожежної безпеки.
- •52. Причини електротравм
- •53. Протипожежне водопостачання. Устаткування пінного, газового та порошкового пожежогасіння.
- •54. Розслідування та облік нещасних випадків на виробництві.
- •61. Спеціальне розслідування нещасних випадків
- •62.Засоби і способи гасіння пожеж
- •63.Способи і засобипожежогасіння. Характеристика вогнегаснихвластивостей води, хімічних та іншихзасобівпожежогасіння.
- •65. Страховівиплатиуразінещаснихвипадків, їхвиди.
- •66.Ступінь вогнестійкості будівель і споруд. Вогнезахист будівельних конструкцій. Пожежна сигналізація
- •67.Умови праці, їх класифікація, вплив на працездатність
- •68. Фактори, що впливають на характер ураження електричним струмом
- •69. Шкідливі та небезпечні виробничі чинники, характерні для галузі. Їх класифікація.
- •70. Індивідуальні засоби захисту від ураження електричним струмом
49. Пожежна сигналізація. Засоби виявлення пожежі та сповіщення про пожежу.
Головною умовою для успішної ліквідації пожежі є швидке повідомлення пожежно-рятувальної служби про виникнення загоряння.
Для виклику пожежної команди на кожному об’єкті має бути телефонний або радіозв’язок.
Для швидкого повідомлення про пожежу облаштовують електричну пожежну сигналізацію, яка виявляє займання на початковій стадії, що забезпечує успішну боротьбу з вогнем.
До автоматичних систем пожежної сигналізації належать: теплові, димові, світлові й комбіновані сповіщувачі;
Теплові автоматичні сповіщувачі реагують на підвищення температури навколишнього середовища.
Димові сповіщувачі реагують на появу диму.
Комбіновані сповіщувачі здатні одночасно реагувати на підвищення температури у навколишньому середовищі і появу диму.
Світлові сповіщувачі мають фотоелемент, що реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум’я.
Ефективність і надійність пожежних сповіщувачів залежить від оптимального добору їх типу, установки та умов експлуатації.
Кожну точку приміщення, яка потребує захисту від пожежі, має контролювати не менш як два автоматичних пожежних сповіщувачів.
Кількість пожежних оповісників у приміщенні визначають, виходячи з необхідності виявлення загорання у початковій стадії по всій площі.
Допустима висота установки пожежних сповіщувачів не повинна перевищувати:
теплових — 9 м;
димових — 12 м;
комбінованих — 20 м;
світлових — 30м.
Періодично сповіщувачі перевіряються на справність:
теплові — один раз на рік;
димові і комбіновані — один раз на місяць.
50. Показники пожежовибухонебезпечних властивостей матеріалів і речовин.
Відповідно до ГОСТ 12.1.044-84 оцінку пожежовибухо-небезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні
Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.
Негорючі — речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.
Важкогорючі — це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.
Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.
Температура спалаху — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.
За температурою спалаху розрізняють:
— легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт).
— горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін). Температура спалахування — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.
Температура самоспалахування — найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум'янистого горіння Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин.
Важливими показниками, що характеризують пожежовибухо-небезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум'я (запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум'я — це мінімальна та максимальна об'ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.
Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ горіти не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.
Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 г/м3 пил є вибухонебезпечним (пил сірки, муки, цукру), а при інших значеннях НКМ — пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).
Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум'я газів та парів в повітрі. НТМ та ВТМ — це такі температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють в даному окислювальному середовищі концентрації, рівні відповідно НКМ та ВКМ. Температурні межі поширення полум'я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація насичених парів буде безпечною з точки зору пожежовибухонебезпеки. Існують і інші показники для оцінки пожежної та вибухової небезпеки речовин та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.