4. Форми грошей та їх еволюція

У процесі своєї еволюції гроші мали вигляд: повноцінних (товарні і металеві); неповноцінних – паперові і кредитні.

Повноцінні – це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. Вони виконують усі функ­ції грошей і є загальним еквівалентом.

Е волюція повноцінних грошей подана на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Еволюція повноцінних грошей

Поява товарних грошей привела до безлічі товарів, що претен­ду­вали на роль грошей. Спочатку це були предмети першої необхідності – худоба, сіль, зерно, риба, чай, хліб тощо. Так, худоба активно вико­ристовувалася в ролі грошей у багатьох стародавніх народів – словян, індійських племен та інших кочових племен. На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкоші та прикраси: намисто, перли, хутра та інші прикраси. Другий великий поділ праці істотно розмірив межі товарного виробництва й обміну та прискорив розвиток ринку. В обмін почали надходити не просто надлишки товарів, а товари для даної цілі. Ці товари повинні були породити нові вимоги до знарядь обміну, щоб володіли б однорідністю металу, подільністю, тривалий час зберігали свою вартість. На їх місце ринок стихійно висунув метал. Почалася тривала ера панування металевих грошей.

Металеві гроші спочатку зявилися як різної форми та ваги шматки металу. Для цього використовувалися звичайні метали – залізо, мідь, бронза, срібло, золото. Такі гроші мали величезні переваги перед товарними грошима. Разом з тим форма злитків обумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин.

У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги. Найбільш відомі купці ставили на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро задовольняло вузьке коло субєктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування злитків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держава стала виготовляти свої металеві гроші у формі злитків срібла або золота, а потім у формі монет. Срібло та золото почали тривалу боротьбу за "грошовий трон" у товарному світі. Змінювалася сама форма монет: квадратні, круглі, овальні, неправильної форми. Щоб запобігти підробку монет, дизайнери застосовували рельєфний малюнок та "рубцювання" країв. Вага таких монет визначала їхню вартість. Монета вважалася повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10% інших металів, крім золота або срібла. Тому скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла служити масштабом цін за власним ваговим виміром. Та й назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їх металевого вмісту. Так, приміром, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла. Роль загального еквівалента закріпилася за бла­городними металами – золотом і сріблом: це відбувалося завдяки таким їх фізичним якостям, як однорідність, портативність, транспортабель­ність, довговічність, одноманітність тощо.

Вважається, що однією з перших карбованих монет Київської Русі була гривня – срібний злиток вагою в півфунта. Гривня – це найстаріша шестикутна одиниця ваги, що правила й за монету. Вона поділялася в різні часи на 20 ногат, на 25 чи 50 кун, на 50 резан і приблизно на 100 векш чи вевериць. Пізніше гривня стала золотою, яка поділялася на 72 золотники у Києві, а в Новгороді на  96 золотників. Один золотник містив 4,2 г. У книзі "Історія України" М. Грушевського розповідається про те, що за Візантійською угодою 911 р. греки забовязалися сплачувати князеві Олегові данину по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла, на кожного члена його дружини і князів, що лишалися в Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах.

Карбованець зявився у грошовому обігу княжої Русі у XIII ст. у вигляді зливка срібла. Від 1534 р. карбованець став одиницею грошової системи Росії і містив 68 г срібла.

Татаро-монгольске іго значною мірою зруйнувало політичний та економічний потенціал князівств Східної Європи у XIII столітті. Татаро-монгольське держава почала карбувати власні монети. Протягом XIII – XV ст. українські землі входили до кількох державних утворень. При Казимирі III у 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Остаточно не зясовано, від якої метричної одиниці карбувалися галицькі монети, але більшість дослідників повязують їх карбування з краківською гривнею. Не виключено також, що галицькі монети карбувалися згідно зі своєю лічильною галицько-руською гривнею, яка через економічні та політичні фактори не знайшла свого продовження в наступних грошово–монетних системах. Краківська гривня ділиться на 4 лічильні вярдунка (1 вярдунок = 12 грошам) і 25 лічильних шкойця ( шкойць = 2 грошам). Пізніше Польща карбувала квартники ( квартник = шкойця = гроша) та денарії ( гроша).

Рубель зявився в XIV ст. – срібна монета, частка гривні, або рублена гривня. Намагаючись вирішити проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу, уряд царя Олексія Михайловича випустив в обіг у 1656 р. срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше попередньої. Після цього в обігу зявився мідний рубель, який надзвичайно швидко витіснив навіть знецінену срібну монету.

У другій половині XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятись від їхньої реальної вартості. В обігу зявилися розмінні монети, номінальна вартість яких звично перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію, дістав назву "сеньйорат". "Сеньйорат" присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію. Наприклад: у Франції з однакової кількості срібла (1309 р.) карбувалося 2 ліври, а з 1720 р. – 98 ліврів; у Німеччині (1326 р.) з 234 грамів срібла карбувалося 2 марки, з 1378 р. – 4 марки, з 1506 р. – 12 марок.

В якості грошових металів золото і срібло функціонували в епоху золотого і срібного біметалізму, а наприкінці XIX ст. настала епоха золотого монометалізму.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монета теж розвивалась і змінювалась. І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу.

Неповноцінні гроші – це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Перехід до неповноцінних грошей відбувався поступово. Перші їх форми зявилися ще за часів панування металевих грошей. Тому в історії грошей був тривалий період існування змішаних форм, властивих повноцінним і неповноцінним грошам. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони застосовуються як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів.

Неповноцінні гроші включають кредитні гроші (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Еволюція неповноцінних грошей

Кредитні гроші – це гроші особливого типу, що не розмінні на золото, а в обіг випускаються Центральним (Національним) банком як банкноти.

Паперові гроші – грошові знаки, що випускаються для покриття бюджетного дефіциту і зазвичай нерозмінні на метал, але наділені державою примусовим курсом.

Вперше паперові гроші були випущені в Китаї ще в XIII ст., у Франції емісія їх розпочалася з 1716 р., в Англії – наприкінці XVIII ст., в Росії – з 1769 р.

Депозитні гроші  це вид кредитних грошей, що створюються на ос­нові банківських вкладів і системи спеціальних розрахунків, які здій­снюються між банками шляхом переносу сум з одного рахунка на інший.

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний субєкт грошового обігу може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і у такий спосіб погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні гроші успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів, а відтак включаються в загальний грошовий обіг. З метою розширення переваг депозитних грошей використовуються дебетні картки. Зокрема законодавством держави та нормативними актами Центрального банку вирішуються такі питання до використання депозитних грошей:

створення системи страхування банківських вкладів юридичних і фізичних осіб;

створення системи міжбанківських розрахунків, що підлягає контролю з боку Центрального банку;

визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках;

регламентація принципів організації безготівкових розрахунків між економічними субєктами тощо.

Квазігроші (або майже гроші) – це специфічні грошові форми, у яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загально­прий­нятих, стандартних форм. З їх допомогою можна розраховуватися за товари і послуги спрощеним методом.

Використання квазігрошей має позитивний вплив на економіку:

дає можливість зменшити масу платіжних засобів в обороті за рахунок вилучення їх у довгострокові депозитні вклади, що сприяє оздоровленню конюнктури ринків;

дає можливість підвищити ліквідність ринку за рахунок запровадження в обіг додаткових платіжних інструментів квазігрошових форм, передусім векселів;

робить управління грошовою масою, а отже пропозицією грошей, більш гнучким і ефективним.

Квазігроші мають тривалу історію. Так, вексель зявився і почав використовуватися як платіжний інструмент. Чек зявився після того, як банки стали приймати гроші на вклади. Власник вкладу міг двояко реалізувати право на свої гроші:

взяти розписку банку і використати для платежу за своїми зобовязаннями. Така розписка відкрила шлях для банкнот;

домовитися з банком, що він даватиме йому письмові накази про видачу всієї чи частини суми вкладу певній особі, а банк виконуватиме їх. За таким наказом розвинувся чек.

Електронні гроші  це безготівкові розрахунки між продавцями і по­купцями, банками і клієнтами, банками і банками, що здійснюються за допомогою компю­тер­ної мережі, систем звязку з використанням способів кодування інфор­мації та її автоматизованої обробки.

Фактично, це гроші, які обертаються не у формі паперових грошей, а через впровадження до сфери розрахунків компютерної технології і сучасної системи звязку.

Пластикові (платіжні) картки – це вид платежів за дебетом в тому розумінні, що після підписання платником документа або повідомлення ним про свою згоду електронним каналом одержувач платежу або його банк одер­жують від банку платника необхідну суму шляхом дебатування його рахунка.

Пластикові картки бувають: дебетні картки; кредитні картки; "електронний гаманець"

Дебетні картки – повязані з відкриттям кредитної лінії в банку, що дає можливість власнику користуватись кредитом при купівлі товарів і при отриманні касових позик. Картки надають власникові можливість здійснювати трансакційні операції з власного банківського рахунку та користуватися іншими послугами. У розрахунках вони забезпечують можливість використання різної валюти, ними здійснюють розміщення готівки з наступним поновленням рахунку в реальному часі.

Кредитна картка – призначена для отримання готівки в банківських автоматах або купівлі товарів чи послуг з розрахунком через електронні термінали. При цьому гроші списуються з рахунка власника картки в банку. Умовою отримання кредитної картки є платоспроможність клієнта. Кожна картка видається з встановленням ліміту кредитування, переважно безкоштовно чи за невелику плату. Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається з комісії при оплаті рахунків за відпущені товари, щорічної плати клієнтів за кредитні картки, якщо вона є, і відсотків за кредит, що надається власникові картки в межах ліміту кредитування.

"Електронний гаманець" – призначений для використання готівкових коштів, внесених на саму картку, при оплаті за товари або послуг у багатьох підприємств торгівлі та сфери послуг.

У 30-х рр. ХХ ст. кредитні гроші перестали обмінюватися на золо­то і срібло – відбувся процес демонетизації золота. Причинами демо­не­ти­зації золота є: 1) заміна товарного виробництва на усус­пільнене вироб­ництво; 2) витіснення золота кредитними грішми з обігу в розряд скарбів; 3) невідповідність золотих грошей економічним по­требам і перетворення їх на "золоті пута", що стримують експансію монополій і т. п.