9.2. Банки як суб’єкти фінансового посередництва

Серед фінансових посередників ключове місце посідають банки, тому що:

на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капі­та­лів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посе­редників;

банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у фор­муванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову конюнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають;

банки мають можливість надавати економічним субєктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окре­мих, часто обмежених фінансових операціях.

Банк в економічному розумінні – це фінансовий посередник, що вико­нує комплекс базових операцій, які в сукупності є закінченим процесом посередництва:

акумуляцію грошових коштів економічних субєктів із правом віль­ного розпорядження ними;

вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;

безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих кош­тів щодо їх використання – повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи інших банках.

Небанківські фінансові посередники – обєктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й беруть на себе надання економічним субєктам таких фінан­сових послуг, виконання яких невигідне чи законодавчо заборонене банком.

Зокрема, до небанківських фінансово-кредитних установ належать наступні:

Інвестиційні компанії – це різновид кредитно-фінансових інститу­тів, які випускають і продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам. На отримані кошти купують цінні папери під­приємств і банків, забезпечуючи своїм акціонерам дохід у вигляді диві­дендів за акціями інвестиційних компаній.

Лізингові компанії – організації, які купують предмети довго­стро­ко­во­го кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і на­да­ють їх у довгострокову оренду (на 5 – 8 років і більше) фірмі-орен­дарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в орен­ду майна.

Факторингові компанії – це організації, які купують дебіторську заборгованість клієнтів, повязану з постачанням товарів або наданням послуг.

Страхові компанії – це фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха, інших несприятливих умов. Ці організації утворюють спеціальний фонд (стра­хо­вий фонд) за рахунок страхових внесків громадян та юридичних осіб – страхувальників (ці внески мають вигляд купівлі страхових полю­сів). Кош­ти страхового фонду, як правило, не набагато перевищують щоріч­ні виплати страхових відшкодувань, тому страхові компанії воло­діють до­сить значними та стійкими грошовими ресурсами. Ці ресурси вони вкла­дають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (головним чином – в облігації промислових компаній).

Пенсійні фонди – це державні чи приватні організації, що утво­рюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплати пенсій).

Вони утворюються за рахунок внесків працюючих та підприємців, володіють досить значними сумами грошових коштів, які вкладають в акції та облігації різних підприємств.

Фінансові компанії – спеціалізуються на кредитуванні продажу спо­живчих товарів на виплат, а також надають комерційні кредити (близь­ко 80% усіх активів).

Джерелом грошових ресурсів компанії є власні короткострокові зо­бовязання, які розміщуються на ринку, а також кредити комерційних банків.

Ломбарди – це кредитні установи, що надають кредити під заставу рухомого майна, тобто короткострокові (до трьох місяців) кредити, що надаються населенню на споживчі цілі.

Залежно від виду застави, позика становить 50 – 80% її вартості. Од­но­­часно з позиками під заставу ломбардами практикується зберігання цін­но­стей клієнтів, а також продаж закладеного майна на комісійних засадах.

Кредитні товариства – це установи, що утворюються для задово­лення потреб їх членів у кредиті (кооперативів, орендних підприємств, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб).

Їх капітал формується шляхом купівлі паїв та сплати спеціального внеску, який у разі виходу з товариства не повертається. Основними вида­ми діяльності кредитних товариств є надання коротко- і середньо­строкових кредитів, посередницька діяльність.

Кредитні спілки – це громадські організації, створені на добро­віль­них засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Вида­ють позики під мінімальні відсотки і не мають на меті одержання при­бут­ку. Фінансову діяльність проводять так, щоб залучені кошти не зменшувались і забезпечували покриття витрат на утримання самої спілки.