Експортний лізинг – коли постачальник і лізингова фірма – в одній країні, лізингоодержувач – за кордоном;

транзитний лізинг – коли всі три сторони належать до різних країн;

імпортний лізинг – коли лізингоодержувач і лізингова компанія – в одній країні, а постачальник – в іншій.

2) Фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Лізингодавець зобовязується придбати у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначених строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

3) Поворотний лізинг характеризується тим, що власник обладнання (постачальник) продає його лізинговій компанії й одночасно бере це обладнання в неї в оренду. Найчастіше використовується тоді, коли власник обладнання таким шляхом поліпшує своє фінансове становище.

4) Чистий лізинг – це відносини, при яких лізингоодержувач бере на технічне обслуговання орендне майно і в платежі за лізинговом не додаються витрати лізингодавця з експлуатації майна, тобто це – чисті платежі.

5) Револьверний лізинг характеризується тим, що в лізинговій угоді передбачається періодична заміна обладнання, за вимогами лізингоодержувача, на найсучасніші зразки.

Існують основні напрямки кредитування, а також процентна полі­тика банку. Вони здійснюються правлінням банку в межах повноважень, серед яких слід назвати наступні:

установлюються планові обсяги і структура кредитних ресурсів і кредитних вкладень;

виділяються набуті напрямки кредитних вкладень із урахуванням існуючих ризиків;

встановлюється максимальний розмір видачі кредитів філіями бан­ку одному позичальникові;

встановлюється процентна ставка внутрішньосистемних купівлі і про­­дажу кредитних ресурсів;

затверджується методика оцінки фінансового стану позичальника.

Відсоток (процент) за кредит – це плата, що одержує кредитор від позичаль­ника за користування позиковими коштами.

Норма відсотка розраховується за формулою:

. (8.1)

Розмір процентної ставки на макроекономічному рівні залежить від попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, стабільності монетарного ринку в країні, рівня облікової ставки Національного банку. Як правило, комерційні банки за основу позичкового процента беруть облікову ставку Національного банку з додачею маржі. Маржа – різниця між процентною ставкою за наданий банком кредит і ставкою, яку сплачує банк за куплені ресурси. Розмір маржі для банків, як правило, не регламентується, хоч у певних випадках Центральний банк може це зробити. Комерційні банки зобовязані коригувати розмір процентних ставок за надані кредити за кожної зміни облікової ставки НБУ кратно такій зміні. Головним фактором, який впливає на розмір облікової ставки, є рівень інфляції.

На розмір процентної ставки на мікроекономічному рівні впливають: мета використання кредитних ресурсів, розмір кредиту, термін його використання та ступінь ризику. Як правило, кредитна ставка за надання кредиту на поточне фінансування виробничих потреб – найнижча і визначається короткостроковим її використанням, а найдорожчою стає процентна ставка, що надається торгово-посередницьким фірмам, операції яких носять спекулятивний характер з підвищеним ризиком. Розмір ставки користування дрібними кредитами вища, ніж за використання великими кредитами, бо останні потребують відносно менших витрат банків і надаються надійним позичальникам. Залежіть величини позичкового процента від терміну використання позичкових ресурсів позичальником залежить не тільки від величини ризику неповернення, а й від вірогідності знецінення позичених коштів унаслідок інфляції.

Норма відсотка буває ринковою, яка формується безпосередньо на ринку позикових капіталів, і середньою, яка формується за певний пері­­од часу.

Застосовують процентні ставки фіксовані (постійні), які протягом певного періоду не змінюються, і плаваючі (змінні), які набувають все більшого використання, особливо за середньострокові і довгострокові кредити. За цими кредитами розмір ставки на весь строк не фіксується, а переглядається через узгодження строків з урахування зміни конюктури грошового ринку, інфляції тощо. Час, упродовж якого процентна ставка залишається незмінною, називають процентним періодом.

Рівень процентної ставки залежить від таких факторів:

облікової ставки Центрального банку;

рівня інфляції;

строку позички;

ціни сформованих ресурсів;

ризику;

розміру позички;

попиту на банківські позички;

якості заходів, що кредитуються;

витрати на оформлення позички і контроль;

ставки банку-конкурента;

характеру відносин між банком і клієнтом, норми прибутку від інших активних операцій.

Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних банків є облікова ставка Центрального банку, за якою останній здійснює рефінансування комерційних банків. Базова процентна ставка може бути або вищою, або нижчою облікова ставки.

Проблема захисту позичкового капіталу особливо актуальна в періоди економічної нестабільності й інфляції, коли реальна сума, що надавалася в кредит, може виявитися значно меншою від тієї, що була на момент кредитування. Ось чому потрібно відслідковувати номінальну і реальну процентні ставки.

Номінальна процентна ставка – це ціна грошової позики, що визначається як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми позики без урахування зміни рівня цін під тиском інфляційного процесу.

Реальна ставка процента визначається шляхом порівняння між собою товарних еквівалентів з урахуванням інфляційного впливу.

Розраховується вона за формулою:

R = [(N – P)  (100 + P)]  100, (8.2)

де R – реальна процентна ставка;

N – номінальна процентна ставка;

P – річне зростання цін.

Якщо процентна ставка за кредит нараховується частіше, ніж за рік, то річна процентна ставка обчислюється за формулою:

, (8.3)

де – кількість разів нарахування процентів протягом року.

Отже, розмір номінальної процентної ставки відображає фактичну величину процентної ставки, що визначається на базі номінальної ставки за мінусом індексу інфляції.

Депозит – це економічні відносини щодо передачі коштів в готівковій або безготівковій валюті клієнту в тимчасове користування банку, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику.

Вкладник – це юридична чи фізична особа, яка здійснює розміщення готівкових (безготівкових) грошових коштів або банківський металів на банківські вкладні (депозитні) рахунки на договірних умовах.

Особливість депозиту полягає в його роздвоєності в практичному застосуванні. По-перше, депозит є для вкладника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідно в обіг. Але в той же час "банківські гроші" приносять вкладникові дохід, виступають уже в ролі капіталу. Перевага депозиту перед готівковою в тому, що депозит приносить дохід у формі процента, а недолік у тому, що процент депозиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при депозитних операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків – платити за депозит дешевше, розміщувати його за вищу плату.

Депозитна ставка на основі простих процентів розраховується так:

, (8.4)

де – розмір плати за користування коштами;

– сума депозиту чи кредиту;

– термін користування грошима (у днях);

– процентна ставка.

Дана формула ефективно використовується для розрахунків короткострокового депозиту. Для нарахування заощаджувальних вкладів довготермінового зберігання використовується формула:

FV = P  (1 + R)ⁿ, (8.5)

де FV – розмір плати за користування коштів;

Р – сума наданих коштів;

R – процентна ставка;

ⁿ  кількість періодів.

Простий процент – це процент, що нараховується банком вкладнику на суму початкового вкладу.

, (8.6)

де – початкова сума вкладу;

– кількість нарахувань у роках;

R – ставка процента.

Складні проценти – це процент, який нараховується на суму, що складається з суми вкладу (депозиту) та незатребуваних процентів, після закінчення кожного кварталу чи іншого строку, визначеного в договорі банківського вкладу (депозиту).

, (8.7)

Існують наступні функції кредиту:

1)  перерозподілу грошово-фінансових ресурсів;

2)  перерозподілу кредиту;

3)  капіталізації грошових доходів;

4) грошового обслуговування обігу капіталу в процесі його відновлення;

5) звязку з макроекономічним регулюванням господар­ських процесів;

6) звязку із забезпеченням на основі зростання ефектив­ності грошового обігу;

7) прискорення концентрації і централізації капіталу шля­хом використання акцій і облігацій.