4. Зближення позицій монетаристів та неокейнсіанців у їхніх поглядах на грошово-кредитну політику в сучасних умовах

Кейнсіанці основним засобом стабілізації економіки вважають фіскальну політику, тому що державні витрати на товари і послуги є ком­по­нентом сукупних витрат і тим самим безпосередньо впливають на змі­ну загального рівня виробництва (чистий внутрішній продукт). Податкові надходження прямо впливають на доходи, що йдуть на споживання і заощадження, а отже, через споживання вони також впливають на об­сяг чистого внутрішнього продукту.

Монетаристи вважають, що фіскальна політика не може служити надійним засобом стабілізації економіки. Вони припускають, що збільшення державних витрат призведе до дефіциту бюджету і звертання держави за позиками до банків. Коли на фінансовому ринку збільшується попит на гроші, то під­вищується процентна ставка. У результаті цього зменшується попит на гро­ші для інвестицій, у результаті чого скорочуються сукупні витрати, що при­зводить до зменшення чистого внутрішнього продукту. Підприєм­ства для стабілізації економіки не досягають своєї мети, оскільки дер­жава, вдаю­чись до позик на фінансовому ринку, витісняє на ньому приватний бізнес.

Тема 8. Кредит у ринковій економіці

8.1. Теорія кредиту

Існує дві теорії кредиту:

1. Натуралістична. Представники цієї теорії розглядають кредит як форму руху продуктивного капіталу, використання відносно самостій­ного позичкового капіталу і закономірності його руху. Вони недооціню­вали роль кредиту, думаючи, що сутність банку полягає в його посеред­ницькій ролі.

Ця теорія була розроблена Смітом і Рікардо. Їх положення:

обєктом кредиту є натуральні матеріальні блага;

позичковий капітал тотожно дійсний;

банки є величезними посередниками, оскільки кредит відіграє па­сив­­ну роль.

Помилки теорії:

нерозуміння процесу кругообігу промислового капіталу в трьох фор­мах, специфіки позичкового капіталу як частини промислового капіталу в грошовій формі;

визначення кредиту як способу перерозподілу матеріальних цінно­стей у натуральній формі, а не як форми руху позичкового капіталу

ототожнення позичкового і дійсного капіталу, а отже, й не спромож­ність розкрити сутність відсотка;

нерозуміння ролі кредиту і банків.

Позитивні моменти:

правильне розуміння того, що кредит сам по собі не створює реаль­ного капіталу, що зявляється тільки в процесі виробництва;

підкреслення залежності кредиту від виробництва;

відрізняючи залежність відсотка від прибутку, вони не до кінця розу­міли їх взаємозалежність.

2. Капіталотворча. В середині ХІХ століття пануюче становище зайняла саме ця теорія кредиту. Її представники виходили з незалеж­но­сті кредиту від процесу відтворення і підкреслювали її вирішальну роль у розвитку економіки. На їхню думку, банки – не посередники, а установи, що створюють капітал.

Першим представником цієї теорії був економіст і фінансист Д. Ло.

Він оцінював велике значення кредиту і банків, але емісію банкнот використо­ву­вав у спекулятивних цілях.

Серед представників цієї теорії були А. Ганн, Дж. Кейнс.

Позитивні моменти:

кредит створює депозити, а отже, і капітал;

актив передує пасивові.