7.3. Сучасний монетаризм як альтернативний напрямок кіль­кіс­ної теорії.

Монетаристи – прихильники теорії, відповідно до якої кількість грошей у обігу визначає рівень цін і економічну активність у коротко­строковому проміжку економічного розвитку країни.

Мета монетарної політики – зміна сукупного попиту за допомогою збільшення або зменшення грошової маси з наступним скороченням або підвищенням процентної ставки. Таким чином, досягнення стабілі­за­ції припускає використання наступних інструментів: фіскальної політики, монетарної політики, регулювання сукупної пропозиції.

Сучасний монетаризм виник як опозиція, насамперед, кейнсіанству.

Головна ідея М. Фрідмена зводилася до того, що ринкова економіка найкраще функціонує тоді, коли відсутня система грошової регламен­тації. У своїй книзі "Грошова історія Сполучених Штатів" Фрідмен звернув увагу на те, що Велика депресія зовсім не свідчила про нестійкість еко­но­міки і не була її ознакою, а пішла на користь приватному підприєм­ни­цтву. Депресія зайвий раз доводить, що вона може нанести шкоду певній групі людей, що мають необмежену владу над грошово-кредитною систе­мою країни. Фрідмен також бачив, що реформи економічної політики в остаточному підсумку слугують не інтересам суспільства, а приватному інтересу. Він звернув увагу на те, що під час Великої депресії за період з 1929 до 1933 років Федеративна резервна система допустила стиснення пропозиції грошей на 33%. Якби Федеративна резервна система не до­пуска­ла катастрофічного падіння грошей у обігу, то не було б кризо­вих явищ.

У 1963 році вийшла у світ "Історія грошей США 1868 – 1960", яку написали А. Шварц і М. Фрідмен. Між 1864 і 1985 роками економіка США пройшла через 30 ділових циклів. Монетаристи зосередили основ­ну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах.

Типовий діловий цикл (рис. 7.1.) у своєму розвитку проходить чоти­ри фази, серед них:

фаза стиснення – супроводжується падінням реального обсягу ви­робництва. Стиснення, що продовжується більше шести місяців, нази­вають спадом;

дно – це точка ділового циклу, у якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня;

розширення – це фаза циклу, протягом якої реальний обсяг виробництва зростає відносно дна циклу;

пік (вища точка) – це точка ділового циклу, у якому реальний обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Досліджуючи поводження грошей у діловому циклі, М. Фрідмен і А. Шварц звернули увагу на закономірність, згідно з якою темпи збіль­шен­ня грошової маси, що існують в обігу, проходять за циклічною схе­мою, випереджаючи загальні тенденції розвитку ділового циклу.

Рис. 7.1. Діловий цикл

Кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає свого піку і почи­нає падати до вищої точки ділового циклу; у такий же спосіб кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає нижньої точки і починає збіль­шуватися до того моменту, коли діловий цикл досягає дна. Графічно збільшення грошової маси, що є в обігу, наведено на рис. 7.2.

М. Фрідмен і А. Шварц показали, що існує взаємозвязок між зміною темпів збільшення грошової маси і точками екстремуму в діловому циклі. У період з 1908 до 1961 років пропозиція грошей почала зменшуватися при­близно за 12 місяців до настання піку циклу. Пропозиція грошей почи­нає зро­стати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це, відпо­від­но, впли­ває на реальний обсяг виробництва, у свою чергу, з деякою за­трим­кою реаль­ний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсо­лютного рівня цін:

EMBED Visio.Drawing.6

Рис. 7.2. Темпи зростання пропозиції грошей

Зміна темпів збільшення грошової маси, що перебувають в обігу, впли­ває на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей. Швидкість обігу грошей у процесі ділового циклу змінюється – то прискорюється, то сповільнюється.

Усі ці висновки лягли в основу одного з основних напрямків сучас­ної теорії грошей і грошового обігу – школи монетаризму.