3. Валютний ринок: суть та основи функціонування

Валютний ринок – це сфера економічних відносин, що виявля­ється при здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів, а також операцій з інвестування валютного капіталу.

Валютний ринок є офіційним фінансовим центром, де зосереджу­ється купівля-продаж валют і цінних паперів у валюті на основі попиту та про­позиції на них. Валютний ринок варто розглядати з таких точок зору.

З функціональної точки зору валютні ринки забезпечують своє­часне здійснення міжнародних розрахунків, страхування від валютних ризиків, диверсифікованості валютних резервів.

З інституційної точки зору валютні ринки є сукупною урівноваженістю банків, інвестиційних компаній, бірж, брокерських контор, іноземних банків, що здійснюють валютні операції.

З організаційно-технічної точки зору валютний ринок є сукупною комунікацією систем повязаних між собою банків різних країн, що здій­снюють міжнародні розрахунки й інші валютні операції.

Валютні ринки можна класифікувати за ознаками:

за сферою розподілу (міжнародний валютний ринок, внутрішній валютний ринок);

щодо валютних органів (вільний валютний ринок, не вільний);

за видами валютних ресурсів (ринок з одним режимом, ринок з подвійним режимом);

за ступенем організованості (біржовий, не біржовий).

Під час класифікації валютних ринків варто виділяти ринки: євро­валют, єврооблігацій, євродепозитів, єврокредитів, чорний.

Валютне регулювання – це сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин.

Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність ме­то­­дів, що використовує Національний банк, Міністерство фінансів, орга­ни валютного контролю. Механізм регулювання валютного курсу здій­сню­ється за допомогою ревальвації, девальвації і валютної інтервенції.

Платіжний баланс – це співвідношення між валютними платежами економічних субєктів даної держави і його економічними межами і ва­лют­ними надходженнями з-поза економічних меж держави за певний пері­од часу.

Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробці і реалізації ва­лют­ної політики. У механізмі платіжного балансу важливе місце посі­дають золотовалютні резерви. Золотовалютні резерви – це запаси іно­зем­них фінансових активів і золота, що належать державі і є в розпо­ря­дженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулюючі й інші потреби, що мають загальнодержавне значення.

4. Валютні системи: поняття, структура, призначення

Валютна система – це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного приросту.

Валютна система поділяється на три види.

1. Національна валютна система – форма організації валютних від­носин країни, закріплена національним законодавством, складова части­на грошової системи країни.

Складові елементи і призначення національної валютної системи:

національна валюта;

режим конвертованості національної валюти;

режим курсу національної валюти;

режим використання іноземної валюти на внутрішньому ринку;

режим золотовалютних резервів;

режим валютних обмежень;

режим внутрішнього валютного ринку і ринку золота ;

формування та реалізація валютної політики;

валютне регулювання;

валютний контроль.

2. Міжнародна (регіональна) валютна система – це договірно-пра­вова форма організації валютних відносин між групами держав.

Основними елементами міжнародної (регіональної) системи мо­жуть бути:

міжнародна розрахункова одиниця;

міжнародні валютні фонди;

міжнародні кредитні установи тощо.

3. Світова валютна система – це спеціально розроблена держа­вами і закріплена міжнародними договорами форма організації валютних відносин між усіма або значною частиною країн світу.

Світова валютна система має ряд елементів:

а) форми міжнародних засобів обігу і платежу;

б) узаконений режим валютних паритетів і курсів;

в) статус міжнародних валютно-кредитних організацій і т. д.

Основні етапи еволюційного розвитку світової валютної системи є: Паризька конференція 1867 р.; Генуезька конференція 1922 р.; Брет­тон – Вудська конференція 1944 р.; Ямайська конференція 1976 – 1978 р.