Тема 6. Валютний ринок і валютні системи

1. Поняття валюти

Валюта – це вартість, грошова одиниця, що використовується як світові гроші, або як міжнародна одиниця, засіб обігу і платежу.

Поняття валюти включає готівкові і депозитні гроші, чеки, векселі, сертифікати, акредитиви, акції, облігації.

Учасниками валютних відносин можуть бути:

уряд або його окремі структури;

банки;

фізичні або юридичні особи;

держави;

міжнародні організації;

міжнародні фінансові інститути.

Валютні відносини – це сукупність економічних відносин, що вини­кають у процесі кредитно-грошових і розрахунково-кредитних стосунків у міжнародній сфері.

Розвиток валютних відносин можливий при існуванні особливого рин­ку, на якому можна вільно купувати або продавати валюту. Такий ри­нок називається валютним.

Основні види валют:

національна – це платіжний засіб певної держави;

іноземна – грошові знаки закордонних держав, а також кредитні й платіжні кошти в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;

колективна – це міжнародна грошова одиниця, що імітується між­народними фінансово-кредитними інститутами (євро).

Валюта поділяється на:

конвертовану – це валюта, що вільно обмінюється на валюту іншої держави за вільним курсом і вільно вивозиться і ввозиться через кордон;

неконвертовану – це валюта, що використовується в межах тільки однієї країни.

2. Валютний курс та конвертованість валют

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни при угодах купівлі-продажу.

Така ціна може встановлюватися, виходячи зі співвідношення попи­ту та пропозиції на певну валюту в умовах ринку, або бути чітко регла­ментованою рішенням уряду або його головним фінансово-кредитним органом.

Зміни валютного курсу впливають на розвиток внутрішньогоспо­дарських процесів і на зовнішньоекономічну позицію країни. Залежно від країни на валютний курс впливає:

зовнішня торгівля;

рух короткострокового і довгострокового капіталу;

платіжний баланс країни.

При цьому уряд кожної країни вибирає різні інструменти валютного регулювання.

Такими інструментами можуть бути:

девальвація;

ревальвація;

валютна інтервенція;

дисконтна політика;

комплекс заходів щодо регулювання платіжного балансу країни за допомогою експортних субсидій, митних тарифів.

Валютний курс необхідний для:

обміну валютами в процесі торгівлі товарами і послугами;

періодичної оцінки розрахунків в іноземній валюті фірм і банків;

зрівноважування цін світових і національних ринків;

для вартісних показників різних країн, виражених у національній або іноземній валюті.

Фактори, що впливають на валютний курс:

збільшення національного доходу;

темпи інфляції;

стан платіжного балансу;

різниця в процентній ставці різних країн;

діяльність валютних ринків і спекулятивних валютних операцій;

валютна політика;

розвиток фондового ринку;

довіра до валюти на національному і світовому валютному ринках.

Розрізняють три види валютних курсів:

фіксований – це офіційно встановлене співвідношення між націо­нальними валютами на основі взаємного паритету;

коливний – це курс, який вільно змінюється під впливом попиту та пропозиції;

плаваючий – це різновид коливного валютного курсу, що припускає використання механізму валютного регулювання.

Становлення курсу – це котирування валют. Розрізняють наступні види котирування валют:

прямі – це курси іноземної валюти, виражені в національній валюті;

непрямі – це національна валюта, виражена в одиницях іншої валюти;

крос-курси – це співвідношення між двома валютами, що випливає з їхнього курсу стосовно курсу третьої валюти;

форвард-курси – це реальний показник того, яку вартість буде мати валюта через певний період часу.

Розрізняють наступні види конвертованості валют:

внутрішня – це можливість обміну національної валюти на іноземну для резидентів даної країни;

поточна – це можливість обміну валют з метою удосконалювання платежів за поточними статтями платіжного балансу;

капітальна – припускає можливість обміну валют з метою плато­спро­можності за статтями руху і кредитів;

повна – це можливість резидентів і нерезидентів здійснювати обмін даної валюти на іноземну з будь-якою метою;

вільна – адміністрація має незначну регламентацію порядку обміну;

обмежена – адміністрація вводить чіткі правила або кількісні обме­ження на обмін валюти.