Тема 3. Грошовий ринок

1. Суть грошового ринку

Грошовий ринок – це особливий сектор ринку, на якому здій­сню­ється купівля і продаж грошей, формується попит, пропозиція і ціна на цей товар. Субєктами його є юридичні і фізичні особи, що здійснюють опе­­ра­ції купівлі-продажу грошей. Усі ці операції можна розділити на три групи (рис. 3.1).

Передача грошей від одного субєкта грошового ринку до іншого здійснюється тоді, коли в одного з них є вільні гроші і він не має потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого – їх немає взагалі і немає матеріальних цінностей чи товарів від продажу яких можна було б одержати необхідні гроші.

Рис. 3.1. Операції купівлі-продажу грошей

Така операція може здійснюватися в двох формах:

прямої позики, коли можна повернути гроші у встановлений термін під зобовязання;

у формі купівлі-продажу фінансових інструментів: акції, облігації, векселів.

Умовний характер має ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має фор­му відсотка або процентного доходу на позикові або залучені кошти, що істот­но відрізняються від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір відсотка визначається не величиною вартості, що містять у собі куплені гроші, а їхньою споживчою вартістю, здатною приносити покупцеві додат­ковий дохід або благо, необхідне для задоволення особистих або виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше поку­пець буде користу­ва­тися отриманими грішми, тим більшою буде сума його процентних платежів.

2. Інституційна модель грошового ринку

Інституційна модель грошового ринку відображає взаємозвязки між субєктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів (рис. 3.2).

Рис.3.2. Структуризація грошового ринку

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

сектор прямого фінансування;

сектор опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування зв язки між продавцями і покуп­цями гро­шей здійснюються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вони вирі­шують самостійно один з одним. Брокери та дилери, які тут функціо­нують виконують радше технічну роль звичайних посередників, допома­гаючи їм швидше знайти один одного. У цьому секторі виділяють два канали руху грошей:

канал капітального фінансування, завдяки якому покупці назавжди залучають кошти до свого обігу, для цього у якості інструменту вико­ристовуються акції;

канал запозичень, яким покупці тимчасово залучають кошти до свого обігу, використовуючи для цього у якості інструменту облігації та інші подібні цінні папери.

У секторі опосередкованого фінансування звязки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спо­чатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобовязання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами гро­шового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінан­сові посередники цього сектору істотно відрізняються від технічних посе­ред­ників першого сектору як за своєю роллю в економіці, так і за техно­логічними процесами функціонування.

Для вивчення функціонування грошового ринку важливе значення має його структуризація. Вона має кілька критеріїв:

вид інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавця до покупця;

за інструкційними ознаками грошових потоків;

за економічним призначенням коштів, що купують на ринку.

За своїми характеристиками всі інструменти грошового ринку є ви­зна­ченнями зобовязань покупців перед постачальниками грошей залеж­но від видів зобовязань.

Зобовязання можна поділити на:

1. не боргові – це зобовязання, які мають право брати участь в управлінні діяльністю покупця грошей і в його доходах, завдяки чому за продавцем зберігається не тільки право власності на них, але і право розпоряджатися ними (акції);

2. боргові – це зобовязання, за якими покупець грошей зобовязу­ється повернути продавцеві певну отриману суму й оплатити за нею дохід. Такими зобовязаннями оформлюються операції купівлі-продажу гро­шей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк.

Щоб від­но­вити це право за продавцем грошей, необхідно повернути зазначену суму грошей у його розпорядження з одночасним погашенням боргового зобовязання.

Боргові зобовязання можна поділити на:

а) депозитні зобовязання, за якими продавці передають гроші в пов­не розпорядження покупця за умов повернення (зі встановленням або без встановлення терміну) і оплати або без оплати відсотка доходу;

б) позикові, за якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в останніх щодо розпорядження цими грішми:

встановлюють, з якою метою вони будуть використовуватися;

вимагають особливих гарантій їх повернення;

визначають ступінь ефективності або окупності витрат або проектів, що фінансуються за рахунок позикових коштів.