
- •1.Роль ораторського мистецтва (риторики) у професійній діяльності юриста.
- •Предмет прокурорської риторики
- •3. Прикладні риторичні закони
- •4.Основи прокурорської риторики
- •5.Види красномовства і сфери його застосування
- •7.Сутність взаємодії ритора і аудиторії
- •1. Зоровий контакт із аудиторією
- •2 Мовні прийоми втримання уваги аудиторії
- •3 Поза, жести й міміка
- •4. Жести оратора
- •9.Ознаки аудиторії
- •10.Об'єктивні та суб'єктивні перешкоди контакту ритора й аудиторії
- •11.Поняття стратегії і тактики ритора
- •12.Структурні елементи стратегії ритора
- •14.Основні етапи підготовки ритора до виступу.
- •15.Форми текстової підготовки ритором матеріалів виступу.
- •16.Поняття доказу у прокурорській риториці
- •17. Структура доказу ораторському мистецтві (риториці).
- •18.Правила висунення тези під час публічного виступу прокурора.
- •19.Аргумент як форма доказу у риториці.
- •23.Помилки, які припускають ритори під час висунення тези, аргументації і демонстрації.
- •24.Поняття спростування як логічної операції в риториці.
- •26.Поняття та ознаки мовної культури прокурора.
- •27.Поняття полеміки, її співвідношення з дискусією.
- •30.Сутність та характеристика основних прийомів полеміки.
- •31.Види та характеристика запитань у полеміці.
- •32.Види та характеристика відповідей у полеміці.
- •33.Види полемічних «хитрощів» та шляхи їхньої нейтралізації.
- •40.Використання прокурором репліки як полемічного прийому.
30.Сутність та характеристика основних прийомів полеміки.
Дозволеним у полеміці є прийоми доведення аргументів опонента до абсурду. Буцімто становлячись на його місце, мовби договорюючи за нього, можна показати, до якої безвиході за логікою приведуть його безпідставні судження. Між іншим, до цього прийому і зводилась сократова іронія. Можна використовувати прийом “відтягнути заперечення”. Він означає, що заперечення можна, хоча і небажано, трохи відтягувати, якщо з якихось причин (розгубленість, безпам’ятність) в даний момент немає сил одразу заперечити і необхідний деякий час, щоб зібратися з думками. Зрозуміло, бажано бити одразу по головних і сильних аргументах противника. Але якщо проти них не знайшлося миттєвих вагомих заперечень, потрібно спочатку спростовувати другорядні доводи, а потім, зібравши сили, спрямувати удар на головні. В полеміці можна використовувати прийом “заковтування гачка”, суть якого полягає в наведенні доводів на користь противника (з якими той згодний), а потім — несподівана демонстрація їх неспроможності. В окремих випадках доцільно застосовувати полемічні прийоми “зіставлення суб’єктивних прагнень опонента з об’єктивним значенням його позиції”. Даний прийом роз’яснює тому, хто помиляється, істинний, в деякій мірі прихований від нього смисл його позиції (на чий млин він ллє воду). Всі ці прийоми вважаються припустимими, вони можуть використовуватися в публічному спорі. Їх застосування не заважає з’ясуванню істини, не компрометує опонента.
31.Види та характеристика запитань у полеміці.
Відомо, що наукові проблеми формулюються у вигляді запитань. У соціальній (виробничій і повсякденній) практиці за допомогою запитань одержуємо численні нові відомості, доповнюємо, уточнюємо і конкретизуємо загальні уявлення про предмети, що оточують людину, і явища, які відбуваються. Таким чином, основна функція запитань в комунікативному процесі — пізнавальна. Вона реалізується у вигляді правильної відповіді. якщо у відповіді на запитання міститься істинне знання, то воно збільшує обсяг інформації, яка одержується, і, в свою чергу, може бути базисом для нових, більш глибоких запитань. Всі запитання щодо їх логічної структури і ролі можна віднести до двох видів. Перший вид — це запитання, що уточнюють, або закриті запитання, які спрямовані на з’ясування істинності чи хибності висловленого в них судження. Граматичною ознакою закритих запитань є наявність у реченні частки “чи”: “Чи правильно, що...?” Оскільки в запитанні цього виду вже міститься судження, яке цікавить, то пошук відповіді завжди обмежений двома альтернативами: “так” чи “ні”. Вони ведуть до створення напруженої атмосфери в бесіді, оскільки різко звужують “простір для маневру” у співбесідника. Такі питання можна застосувати у відповідальності з чітко визначеною метою. Ці питання спрямовують думки співбесідника в одному, встановленому нами напрямку, і наділені безпосередньо на прийняття рішення. Закриті питання мають значний вплив і добре заміняють всі констатації і ствердження. В цьому плані найбільш вражаючими є так звані двійні закриті запитання, наприклад: “Чи слід призначити нашу зустріч вже на цей тиждень чи перенесемо її на наступний?” Така форма питання пропонує співбесіднику і третю можливість — довгу відстрочку. У постановці подібних питань криється небезпека, що у співбесідника складається враження, мовби його допитують, центр навантаження бесіди зміщується в наш бік, а співбесідник не має можливості висловлювати розширену думку. Закриті питання рекомендується задавати не тоді, коли нам потрібно отримати інформацію, а тільки в тих випадках, коли хочемо прискорити отримання згоди чи підтвердження раніше досягнутої домовленості (наприклад: “Чи згодні Ви, що …?”. Другий вид — запитання, що заповнюють прогалини знань, або відкриті запитання. Вони спрямовані на з’ясування нових властивостей і якостей предметів та явищ, які цікавлять слухачів. Граматична ознака таких запитань міститься в наявності у них запитальних слів: хто, що, де, коли, як і т. ін.