Вступ Тема 1. Природа політичного

Філософія політики – як окрема філософська наука. Політика як компонент суспільної свідомості. Співвідношення понять “державні інститути”, “влада” та “політика”.

Матерія політичного – як: соціальність, міжсуб”єктна матриця спілкування, стихія обміну діяльністю, людська взаємодія, інтеракція.

Політична мета. Політичні завдання. Детармінанти політичних процесів. Засоби політики. Кооперування в політиці. Ресурси політики. Ефективність політики. Мобільність у політиці. Інтенціональність політики. Негомологічність політики. Ентропійність в політиці. Інструментальність політики. Продуктивність політики. Модус політичного. Седименти політики.

Політика та етика. Політика як зацікавлене світоуявлення та світодійство. Теоретична та практична сфера політики. Політосфера. Політичне життя. Політогенези. Політична популяція. Політичні рівні: індивідуальний, груповий, інституційний, регіональний, світовий.

Політична еволюція. Раціональність та ірраціональність в політиці. Політичний ризик: аналітика ризику, прогнозування ризику. Політичні рішення. Політичне моделювання. Політичне прогнозування. Політичний ринок. Система вимірів політичної дії, політичних відносин. Система означень політичних процесів.

Тема 2. Філософія та політика.

Автономність філософії політики як науки, її зв”язок з політологією та філософією.

Предмет та об”єкт філософії політики. Метод політичної філософії. Філософська артикуляція. Перспективізм та універсалізм, їх значення для політичної філософії. Перформативні судження.

Співвідношення понятійного апарату філософії та політики. Філософія як наука–метод та як наука-критерій і політика. Філософське та політичне знання. Основна проблематика та структура філософського та політологічного знання. Особливості філософування та політологічного дослідження. Філософія і наука; політика і наука. Співвідношення міфу, релігії, утопії, філософії та політики у сучасній культурі. Способи та умови пізнання емпіричного в політиці. Політичне теоретизування. Принципи філософські та принципи політологічні. Співвідношення універсальних та дисциплінарних методів пізнання та відтворення соціально-політичної дійсності. Політичне поле буття: маргінальність та автономність визначення.

Нерівномірність політичної, економічної, соціальної та соціокультурної динаміки розвитку суспільства – принципи пізнання та відтворення цих процесів.

Логіка структури філософського аналізу політичних процесів. Полдітична антропологія. Політична епістемологія. Політична отологія. Політична історія. Політична аксіологія. Політична культурологія. Політична праксеологія.

Розділ і. Політична антропологія.

Тема 3.Принципи політичної антропології.

Особливий статус людини у світі. Феномен людини в історії політичної культури. Суть домодернової політичної антропології. Модернова антропологія політики. Специфіка людського буття: людина і природа, людина і суспільство, людина і культура, людина і трансцендентне. “Особа”, “особистість”, “індивід” та “індивідуальність” в системі суспільних відносин. Індивід та почуття солідарності в політиці. Суть поняття “людина політична”. Суб”єкт політичної творчості, його можливості і межі, специфіка його дії на соціальний та духовний стан суспільства.

Цінність пріоритети політичної антропології, їх поєднання з функціональними особливостями політичного буття людини. Політична антропологія та право.

Гуманістичні критерії політики та влади, історичні особливості формування та осмислення. Антропологічна сутність понять “свобода” та “справедливість”. Проблема пошуку нового дискурсу справедливості в концепціях Дж.Ролза, Х.Кельзена, А.Макінтатра, О.Гьоффе, Ю.Хабермаса, Н.Лумана.

Предмет і метод політичної антропології. Соціологічний, інституціоналістський та антропологічний підходи до визначення політичних процесів. Співвідношення понять: “людина політична”, “людина економічна”, “людина світу”.

Принцип політичної антропології. Принципи рефлексії. Принципи плюралізму. Принципи цілісності. Принцип універсалізму як єдності людського роду. Принцип субстанціальності. Принцип свободи. Принцип синергетичності. Принцип когерентності. Принцип релятивізму. Принцип версифікації.

Номотетичний (генералізуючий) та ідіографічний (індивідуалізуючий) методи наук про природу та культуру, їх місце в розумінні політичних процесів. Людина перед обличчям політичних абсолютів. Людина і сенс її політичного існування.