Читання й аналіз тексту
Завдання 29-36 мають по чотири варіанти відповіді, серед яких ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ Вічний сюжет
Сюжет, вічно притягальний своєю універсальністю: багатолітній блукалець світами, переживши війни й тисячу смертельних небезпек, чудом урятувавшись із печери людожера та з острова лихої чарівниці, що обертає людей на свиней, — повертається, нарешті, на батьківщину. Тимчасом син його, розуміється, виріс на здоровенного молодця, у домі роїться од численних претендентів на руку дружини, і впізнає поворотця тільки стара нянька — по шраму на нозі.
Ім'я блукальця — Одіссей, і все з ним, як пам'ятаємо, скінчилося гаразд. А от інша версія того самого сюжету: по п'ятнадцяти роках брежнєвських таборів, побувавши і в тюремних лікарнях, і в камері смертників (бо спочатку був засуджений на смерть — за вивішеного в рідному селі жовто-блакитного прапора), повертається наприкінці 1970-х український Одіссей на адресу, де мешкає його родина, — зійшовши з автобуса в незнайомому містечку, питає на автостанції в місцевого хлопця, як пройти на таку-то вулицю, хлопець береться його провести, і блукалець доходить до потрібного будинку і знаходить потрібні двері, і хлопець входить у ті двері — разом із ним, і виявляється — його сином.
Цю другу історію оповів колишній радянський дисидент, нині професор Єрусалимського університету Михаїл Хейфец у своїй книзі табірних спогадів «Українські силуети». Крім особливо високо цінованої в нашу інформаційну добу документальної достовірності докладних імен і дат, ця новітня версія різниться від міфу-оригіналу й дечим істотнішим — сумною правдою, що сповна відкрилася людству. Коротко, якщо для гомерівського грека безсумнівною була сама наявність Ітаки як незмінної духовної вітчизни, дому, «отчого порога», себто місця-куди-можна-повернутися,, — то Одіссей кінця XX століття, кидаючи, нарешті, якір біля омріяного рідного берега, ризикує не тільки бути невпізнаним - він ризикує сам не впізнати Телемаха. І Пенелопи. І палацу. І тої няньки, якій належиться пред'явити шрам. Змилуйтесь, люди добрі, скажіть, на Бога, як зветься цей острів?..
Ітаки немає — та Ітака, що світила Одіссеєві на дні смердючої печери циклопа, що вела його крізь морські урагани й виривала з лап організаторів незліченних «свинських ферм», Ітака, пам'яттю про котру він, властиво, й вижив, — виявляється, існувала тільки в його уяві. З цього моменту починається правдива драма Одіссея: досі-бо, у які б халепи не потрапляв, він був — Одіссей, цар Ітаки. Не знайшовши Ітаки на сподіваному місці, він більше не знає, хто він. Психологи йменують цей стан кризою тожсамості. Але й психологи губляться в дефініціях, коли в ситуації Одіссея опиняється цілий народ.
«Хто ми? Чиї сини? Яких батьків?». Доля України виглядає унікальною навіть порівняно до решти центральноєвропейських народів — цих, за влучним висловом Мілана Кундери, «невдах, історії», до чийого грона Україна завжди поривалася належати культурно. Країна, котра, в силу свого геополітичного становища, впродовж тисячоліття перебувала на розхресті протилеглих культурних впливів — візантійства і православ'я, з одного боку, і католицького Риму, з другого, країна, як жалібно співається в народній пісні, «при битій дорозі» — коридор, прохідний двір, котрим хто тільки не гупотів — то «з варяг у греки», то з азійських степів у глиб Європи, — властиво, мала б, при клінічній слабкості централізуючих, державних традицій, давно розповзтися, як клаптикова ковдра, на безформний конгломерат етнічних «земель»...
«Що дасть нам силу?». Це ще одне з класичних українських питань, сформульоване понад вісімдесят років тому Лесею Українкою, котра й відповіла на нього власним життям і творчістю: заселивши заборонену й переслідувану мову цілим пантеоном персонажів світової культури, від героїв гомерівського епосу до пророка Мохаммеда й Дон Жуана, і в той спосіб піднісши сволок «української хати» на вселенську висоту. Це дуже «центральноєвропейська» відповідь — коли духовним еквівалентом нації, гарантом її єдності, а значить і життєздатності, стає культура, причому неодмінно культура відкрита, включена в процес універсального, крізь час і простір, обміну вартостями.
Якою буде завтрашня Україна, залежить від того, чи потрапить сьогодні українська культура витримати вдруге (після «Розстріляного Відродження» 1920-х) завданий їй історією іспит на «мажоритарність» — із вічно загроженої, покривджено-«меншинної», скупченої в собі зробитись самовпевненою, «своєю», обволікаючою й проникаючою, як повітря, для всіх, хто населяє Україну. Для початку вона має «привласнити», опанувати й органічно ввібрати в себе всі дотеперішні духовні злети, що відбувалися в сфері її присутности й відчужувались од неї, чи включити в свій контекст не лише Гоголя, а й «породженого» ним киянина Булгакова (дарма що того трусило від люті на сам звук української мови!): все це також значною мірою «наше», і за відродження та розвиток «меншинних» культур на українському ґрунті — як матеріальному, так і духовному — тепер відповідаємо — ми (За О. Забужко).
29. Актуальність порушеної в тексті проблеми розкривають рядки
А Сюжет, вічно притягальний своєю універсальністю: багатолітній блукалець світами, переживши війни й тисячу смертельних небезпек, чудом урятувавшись із печери людожера та з острова лихої чарівниці, що обертає людей на свині, — повертається, нарешті, на батьківщину.
Б ... якщо для гомерівського грека безсумнівною була сама наявність Ітаки як незмінної духовної вітчизни, дому, «отчого порога», себто місця-куди-можна-повернутися, — то Одіссей кінця ХХ-го століття, кидаючи, нарешті, якір біля омріяного рідного берега, ризикує не тільки бути невпізнаним — він ризикує сам не впізнати Телемаха. І Пенелопи. І палацу. І тої няньки, якій належиться пред'явити шрам.
В Доля України виглядає унікальною навіть порівняно до решти центральноєвропейських народів - цих, за влучним висловом Мілана Кундери, «невдах історії», до чийого грона Україна завжди поривалася належати культурно.
Г Якою буде завтрашня Україна, залежить від того, чи потрапить сьогодні українська культура витримати вдруге (після «Розстріляного Відродження» 1920-х) завданий їй історією іспит на «мажоритарність» — із вічно загроженої, покривджено-«меншинної», скупченої в собі зробитись самовпевненою, «своєю», обволікаючою й проникаючою, як повітря, для всіх, хто населяє Україну.
30. Алегоричним є судження
А Ім'я блукальця — Одіссей, і все з ним, як пам'ятаємо, скінчилося гаразд.
Б Ітаки немає - — та Ітака, що світила Одіссеєві на дні смердючої печери циклопа, що вела його крізь морські урагани й виривала з лап організаторів незліченних «свинських ферм», Ітака, пам'яттю про котру він, властиво, й вижив, — виявляється, існувала тільки в його уяві.
В ...по п'ятнадцяти роках брежнєвських таборів, побувавши і в тюремних лікарнях, і в камері смертників (бо спочатку був засуджений на смерть - за вивішеного в рідному селі жовто-блакитного прапора), повертається наприкінці 1970-х український Одіссей на адресу, де мешкає його родина...
Г 3 цього моменту починається правдива драма Одіссея: досі-бо, у які б халепи не потрапляв, він був — Одіссей, цар Ітаки. Незнайшовши Ітаки на сподіваному місці, він більше не знає, хто він.
31. Речення «Крім особливо високо цінованої в нашу інформаційну добу документальної до стовірності докладних імен і дат, ця новітня версія різниться від міфу-оригіналу й дечим істотнішим — сумною правдою, що сповна відкрилася людству» ускладнене
А однорідними обставинами
Б відокремленим додатком
В вставною конструкцією
Г порівняльним зворотом
32. Вставленою конструкцією ускладнено речення
А Ім'я блукальця — Одіссей, і все з ним, як пам'ятаємо, скінчилося гаразд.
Б Ітаки немає — та Ітака, що світила Одіссеєві на дні смердючої печери циклопа, що вела його крізь морські урагани й виривала з лап організаторів незліченних «свинських ферм», Ітака, пам'яттю про котру він, властиво, й вижив, — виявляється, існувала тільки в його уяві.
В 3 цього моменту починається правдива драма Одіссея: досі-бо, у які халепи не потрапляв, він був — Одіссей, цар Ітаки.
Г Для початку вона має «привласнити», опанувати й органічно ввібрати в себе всі дотеперішні духовні злети, що відбувалися в сфері 'й присутності й відчужувались од неї, чи включити в свій контекст не лише Гоголя, а й «породженого» ним киянина Булгакова (дарма що того трусило від люті на сам звук української мови!): все це також значною мірою «наше», і за відродження та розвиток «меншинних» культур на українському ґрунті — як матеріальному, так і духовному — тепер відповідаємо — ми.
33. У реченні «Ім'я блукальця — Одіссей, і все з ним, як пам'ятаємо, скінчилося гаразд»
А є звертання
Б є прикладка
В є фразеологізм
Г є підрядна частина
34. «Хто ми? Чиї сини? Яких батьків?» — це цитата з поетичного твору
А Мілана Кундери
Б Тараса Шевченка
В Михаїла Хейфеца
Г Лесі Українки
35. Тип мовлення аналізованого тексту
А розповідь
Б розповідь з елементами міркування
В роздум
Г опис
36. Текст належить до стилю
А художнього
Б публіцистичного
В наукового
Г розмовного