121. Прямі іноземні інвестиції мк.

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці вважається 10 % загального обсягу вкладень в об’єкт інвестування. Обсяги прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в світі в 2009 р. скоротилися на 39%, склавши за підсумками року близько 1 трлн дол. Такі дані сьогодні навела Комісія ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Таким чином, глобальні потоки прямих іноземних інвестицій продовжили зниження, почате в кризовому 2008 р. Тоді цей показник скоротився на 14% – до 1,7 трлн дол. Переважна частина інвестицій використовується також у розвинутих країнах. Частка 12 провідних країн-реципієнтів становить близько 70 %. У складі цих країн лише дві (Китай і Мексика) не належать до розвинутих. Минулого року як промислово розвинуті, так і країни, що розвиваються постраждали від скорочення прямих іноземних інвестицій. За оцінками ЮНКТАД, приплив ПІІ в розвинені країни торік впав на 41% – до 565 млрд дол., у той час як ПІІ, отримані країнами, що розвиваються, знизилися на 35% – до 406 млрд дол. До цього обсяг ПІІ в економіки, що розвиваються зростав протягом 6 років поспіль.

Найпоширенішою концепцією щодо прямих іноземних інвестицій є концепція кон­кретно-географічних переваг британського економіста Дж. Данін­га, відома під назвою OLI (Owner ship — власність, Location — місцезнаходження, Internalisation — інтерналізація). Відповідно до цієї концепції успіх прямого інвестування пов’язаний з поєднанням власних унікальних активів (технології, патенти, науково-до­слідні розробки та ін.), ресурсів та активів, об’єднаних певним міс­цем розташування, а також розвитком внутрішньокорпоративних відносин. У теорії прямого іноземного інвестування ця концепція була названа Дж. Денінгом електичною парадигмою.

122. Портфельні інвестиції мк.

Предметом портфельних інвестицій є цінні папери. Сюди відноститься рух цінних паперів, що пов’язаний з різними валютами, зокрема лістинг материнською корпорацією на зарубіжних ринках, купівля цінних паперів, емітованих в інших країнах і т. ін. У цьому зв’язку існують дві форми інвестиційного процесу: пряма (без посередників) і фондова. В основі практики портфельного інвестування лежить концепція міжнародної диверсифікації портфелів, що містить такі положення: 1. Модель оцінки капітальних активів. 2. Багатокраїнна модель. 3. Арбітражне ціноутворення. 4. Ефективність і недосконалість ринку. 5. Валютний фактор. 6. Раціональні очікування та оцінка міжнародних активів. 7. Лінія ринку капіталів. 8. Побудова портфелів. 9. Кореляція доходів між національними ринками акцій. 10. Скорочення портфельних ризиків шляхом міжнародної диверсифікації. 11. Розробка міжнародних портфельних стратегій. 12. Оцінка дохідності і ризику за портфелем.

Міжнародний портфельний менеджмент, що складається з трьох основних етапів: 1. Обґрунтування міжнародних інституціональних портфельних стратегій. 2. Управління міжнародним портфелем. 3. Оцінка міжнародних інвестиційних характеристик. Три найпоширеніші портфельні стратегії: індексація портфеля з урахуванням крупних ринків; агресивне проникнення і вихід з ринкових секторів; глобальні стратегії.

Управління міжнародними портфелями будується на застосуванні таких підходів: пасивне управління, основою якого є гіпотеза про ринкову ефективність; активне управління з проведенням всебічного аналізу, складанням прогнозів та прийняттям рішень «тоб-даун» (згори донизу — відбір національних фондових ринків та диверсифікація) або ж «боттом-ап» (знизу нагору — відбір галузі і диверсифікація за галуззю); модифіковане активне управління на основі побудови кривої граничного рівня портфельної ефективності 20 і більше національних фондових індексів провідних акцій;