Тема 2.20. Договір доручення План

1. Поняття договору доручення, його ознаки та предмет.

2. Сторони договору доручення, їх права та обов язки.

3. Зміст договору доручення.

1. Поняття договору доручення, його ознаки та предмет

У діяльності фізичних та юридичних осіб часто трапляються випадки, коли для вчинення певних юридичних дій від їх імені потрібно залучити інших осіб. У цивільному праві такі правовідносини оформлюються договором доручення, який є однією з можливих підстав виникнення представництва. Тому на договір доручення поширюються відповідні норми про представництво. Договір доручення укладається здебільшого для одержання певної плати, пред'явлення претензій тощо.

Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

З визначення договору доручення можна виділити такі його ознаки:

а) по-перше, договір цей може бути як відплатним так і безвідплатним;

б) по-друге, даний договір є двостороннім - це підтверджується тим, що у разі укладення договору права та обов'язки виникають у обох його сторін;

в) по-третє, договір доручення є консенсуальним, оскільки набуває чинності з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами;

г) по-четверте, цей договір спрямований на надання послуг, які не мають матеріалізованого результату і результат яких споживається вже в процесі надання самої послуги;

д) по-п'яте, договір доручення, як правило, може мати строковий характер;

е) по-шосте, цей договір є іменним, оскільки прямо передбачений законодавство та має легальну назву;

є) по-сьоме, даний договір є міновим, оскільки сторонам відоме співвідношення та обсяг їх прав і обов'язків;

ж) по-восьме, цей договір є фідуціарним, тобто заснованим на взаємній особистій довірі сторін, оскільки довіритель не може постійно контролювати дії свого повіреного, але автоматично стає стороною правочинів, які той укладає. Проте у випадках, коли повіреним є комерційний представник, тобто особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 243 ЦК України), відносини за договором доручення будуються, в першу чергу, на відплатності, а тому позбавлені особливої довірчості та взаємної прихильності сторін. Фідуціарність договору доручення підтверджується, зокрема, умовами про необхідність особистого виконання повіреним покладених на нього обов'язків, про недопущення правонаступництва зобов'язань сторін цього договору тощо;

з) по-дев'яте, договір доручення належить до категорії додаткових, оскільки він укладається для вчинення інших правочинів.

Оскільки договір доручення має деякі спільні риси з цивільно-правовими договорами (наприклад, підряду, транспортного експедирування, комісії, управління майном), а також з трудовим договором (ст. 21 КЗпП України), їх потрібно розмежування. Таке розмежування можна провести за ознаками, які в сукупності притаманні тільки договору доручення, а саме:

а) за договором доручення повірений зобов'язується вчинити певні юридичні дії від імені та за рахунок довірителя, тобто він є представником довірителя. Потрібно пам'ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ЦК України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів;

б) правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ч. 1 ст. 1000 ЦК України);

в) повіреним і довірителем можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

г) довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення в будь-який час;

д) правове регулювання в договорі доручення спрямоване тільки на юридичний результат діяльності повіреного, а не на саму діяльність чи пов'язаний з нею матеріальний результат;

е) договір доручення може бути як відплатним, так і безвідплатним. Предметом договору доручення є:

1) певні юридичні дії повіреного. При цьому, вони мають бути:

а) правомірними,

б) конкретними,

в) здійсненними,

г) чітко визначеними у договорі доручення або у виданій на його підставі довіреності (ст. 1003 ЦК України).

2. Сторони договору доручення, їх права та обов язки Сторонами цього договору є:

1. довіритель - ним є особа, яка доручає повіреному виконати юридичні дії від її імені та за її рахунок;

2. повірений - це особа, яка зобов'язується вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії.

Сторонами договору доручення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Довіритель зобов'язаний:

1. чітко визначити юридичні дії, які належить вчинити повіреному, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності (ст. 1003 ЦК України);

1. видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ч. 1 ст. 1007 ЦК України). Повіреному доводиться для виконання обов'язків, покладених на нього договором доручення, вступати у взаємовідносини з третіми особами від імені довірителя. Ці особи мають знати про характер та обсяг повноважень повіреного. У зв'язку з цим, довіреність легалізує його як представника довірителя перед третіми особами, відтворює його повноваження, визначені умовами договору доручення;

2. забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1007 ЦК України);

3. відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1007 ЦК України);

4. негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення (ч. З ст. 1007 ЦК України);

5. виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить (ст. 1002, ч. 4 ст. 1007 ЦК України);

6. якщо повірений діє як підприємець (крім випадків комерційного представництва), довіритель має його повідомити про відмову від договору не пізніше ніж за один місяць, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч. З ст. 1008 ЦК України).

Довіритель має право:

1. надати право повіреному, який діє як комерційний представник, відступати в його інтересах від змісту доручення без попереднього запиту про це (ч. 2 ст. 1004 ЦК України);

2. у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений (ч. 2 ст. 1005 ЦК України);

3. відмовитися від договору доручення в будь-який час (ч. 2 ст. 1008 ЦК України);

4. відмовитися від договору доручення без попереднього повідомлення про це повіреному, у разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником (ч. З ст. 1008 ЦК України).

Обов'язки повіреного:

1. вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК України);

2. вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК України);

3) повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. Комерційний представник повинен у розумний строк повідомити довірителя про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором (ст. 1004 ЦК України);

4. виконати дане йому доручення особисто, крім визначених законом випадків;

5. повірений, який передав виконання доручення заміснику, повинен негайно повідомити про це довірителя (ч. 1 ст. 1005 ЦК України);

6. відповісти за вибір замісника, якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником повіреного або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний (ч. 4 ст. 1005 ЦК України);

7. повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення (ст. 1006 ЦК України);

8. після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправ дальні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення (ст. 1006 ЦК України);

4. негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (ст. 1006 ЦК України);

5. повідомити довірителя про відмову від договору не пізніше як за один місяць до його припинення, коли він діє як підприємець, якщо триваліший строк не встановлено договором (ч. 2 ст. 1008 ЦК України).

Повірений мас право:

1. діяти від імені довірителя (ст. 1000 ЦК України);

2. на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 ЦК України);

3. відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і він не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. Повіреному, який діє як комерційний представник, довірителем може бути надано право відступати в його інтересах від змісту доручення без попереднього запиту про це (ст. 1004 ЦК України);

4. передати виконання доручення іншій особі (заміснику), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя (ч. 1 ст. 1005 ЦК України);

5. відмовитися від договору доручення у будь-який час (ч. 2 ст. 1008 ЦК України);

6. виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором (таке право встановлюється в договорі).

3. Зміст договору дорученн

Зміст договору доручення, як і будь-якого іншого договору, становлять його умови. Законодавець не передбачив спеціальних істотних умов договору доручення. Він лише зазначив, що у випадку, коли договором доручення встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором, сторони можуть встановити строк дії такого доручення та (або) територію, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦК України). Крім того, будь-яким договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (ст. 1001 ЦК України). Таким чином ми можему виокремити наступні істотні умови договору доручення:

1. предмет - слід звернути увагу, що відповідно до ст. 238 ЦК України повірений може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має сам довіритель, а також через повіреного не можна вчиняти юридичні дії винятково особистого характеру (наприклад, щодо укладення і розірвання шлюбу, укладення трудового договору, складання заповіту).

Юридичні дії, які є предметом договору доручення, пов'язані з укладанням повіреним правочинів, що створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки безпосередньо довірителя. Сам повірений за такими правочинами стороною не стає, жодних прав та обов'язків не набуває. Зокрема, коли повірений, у межах наданих повноважень, від імені довірителя укладає договір із третьою особою, відповідні права й обов'язки виникають безпосередньо у довірителя та третьої особи як сторін договору. Проте якщо повірений вчинить правочин з перевищенням наданих йому довірителем повноважень, то такий правочин буде створювати, змінювати або припиняти цивільні права та обов'язки для довірителя лише у разі наступного схвалення останнім цих дій (ч. 1 ст. 241 ЦК України);

2. плата - як уже зазначалося, договір доручення може бути як відплатним, так і безвідплатним. Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 ЦК України). Коли в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги (ч. 2 ст. 1002 ЦК України).

Крім належної плати, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Проте такий обов'язок виникає у довірителя лише в тих випадках, коли витрати фактично проведені і при цьому вони були необхідними;

3. строк - відповідно до ст. 1001 Цивільного кодексу, договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Від змісту договору доручення слід відрізняти зміст доручення. Так, відповідно до ст. 1003 ЦК України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Особливих вимог до форми договору доручення ЦК України не встановлює, тому на нього поширюються загальні правила проформу правочину (ст. 205-210 ЦК України) та про форму договору (ст. 639 ЦК України).