2. Поняття «пов'язка» та «перев'язка»

Існують поняття "пов'язка" та "перев'язка". Якщо термін "пов'язка" визначає спосіб прикриття рани чи пошкодженої ділянки тіла, то термін "перев'язка" символізує собою сам процес накладання пов'язки (дію). Перев'язка при ранах - це акт надання медичної допомоги. Вона може бути визначена в тих випадках не як перев'язка, а як накладання первинної пов'язки для захисту рани від дії навколишнього середовища без огляду. Таким чином, межа між "пов'язкою" і "перев'язкою" нерідко умовна, хоча зазвичай перев'язка передбачає зняття старої пов'язки, огляд рани та її туалет для підготовки до накладання нової пов'язки та сам акт накладання пов'язки.

Існуючі м'які пов'язки дуже різноманітні. Найбільш часто пов'язки накладають для утримання в області рани перев'язувального матеріалу (асептичні серветки чи серветки, пропитані лікарськими речовинами). В інших випадках їх застосовують, щоб захистити рану від забруднення ззовні (захисна пов'язка). Для зупинки кровотечі використовують здавлюючі пов'язки і т.д.

Така різноманітність пов'язок вимагає об'єднання їх в окремі групи.

3. Класифікація пов'язок

В залежності від мети пов'язки можуть бути:

1. Укріплюючі, тобто ті, що утримують перев'язувальний матеріал на рані чи осередку пошкодження;

2. Іммобілізучі або нерухомі., забезпечують нерухомість ураженої частини тіла (зазвичай при пошкодженнях опорно-рухового апарату) для запобігання больових явищ під час транспортування, а надалі (в умовах лікарні) для утримання в правильному положенні відламків кісток при переломах чи після операцій на кістках та суглобах та створення умов для кращого за живлення;

3. Пов'язки з витяжінням та апарати для витяжітя (в умовах лікарні) при переломах кісток для забезпечення так званого функціонального лікування, тобто можливості достатніх рухів у здорових відділах кінцівки (м'язи, суглоби), при одночасному зберіганні спокою в ураженій частині, чим створюються умови для попередження туго рухомості суглобів.

Закріпляючі пов'язки за засобом фіксації перев'язувального матеріалу поділяються на:

• лейкопластирні;

• коллодійні (клеолові);

• хустинчаті;

• пращоподібні;

• Т-подібні;

• бинтові.

Іммобілізуючі, або нерухомі, пов'язки можна поділити на дві групи: шинні та затвердиваючі. Шинні пов'язки можуть бути простими (фіксаційними, чи транспортними) та екстензійними (лікувальні шини чи апарати для витяжіння).

Прості шини, які зазвичай використовуються для тимчасової або транспортної іммобілізації, бувають:

а) металеві (жерстяні, дротові та ін.);

б) дерев'яні;

в) картонні;

г) імпровізовані (з любого підручного матеріалу).

Затвердіваючі пов'язки - це такі, до складу яких входять швидко твердіючі речовини. Застосовують крохмальні, клейові, пов'язки з рідкого скла, гіпсові пов'язки (застосовуються найчастіше). Гіпсові пов'язки бувають:

• колові (циркулярні);

• лонгетні у вигляді довгих вузьких смуг в декілька слоїв гіпсового бинта;

• вікончасті (з вікнами в пов'язці для перев'язок місця поранення);

• мостовидні, або уривчасті;

• створчасті (у вигляді двох поздовжніх половин)

• гіпсові ліжечка;

• гіпсові корсети (колова гіпсова пов'язка на тулуб).

Найчастіше застосовують комбіновані гіпсові пов'язки, а саме циркулярно-лонгетні.

Розрізняють гіпсові пов'язки, які мають ватно-марлеву підстилку, та пов'язки, що накладаються безпосередньо на шкіру.

Досить широко використовуються м'які бинтові пов'язки, які накладаються на рани та дефекти шкірних покривів (опіки, відмороження, виразки та ін.). За їхньою допомогою захищають рани від вторинного зараження мікробами від інших небезпечних факторів зовнішнього середовища (висихання), а також зупиняють кровотечу і т.д.

Кожна пов'язка застосовується за призначенням. Наприклад, суха асептична пов'язка, яка складається з 2-3 шарів стерильної марлі та шару стерильної гігроскопічної вати різноманітної товщини, накладена на свіжу рану, надійно захищає її від бактеріального забруднення.