X. Пойкер (1987) виділяє чотири стадії розвитку рослинного покриву і фітомеліорації едатопу:

Початкова (піонерна) стадія. Відкриті ґрунти заселяються першими вищими рослинами, розвиток яких не скутий конкуренцією.

Стадія розвитку авангардних видів багаторічних і однорічних трав'яних рослин. Залежно від місцевих умов певні види утворюють більш-менш суцільний рослинний покрив, засвоюють і певною мірою поліпшують ґрунт.

Стадія розвитку авангардних видів деревно-чагарникової рослинності. Невимогливі до кліматичних і ґрунтових факторів чагарники і дере-зні породи створюють необхідні умови для наступної стадії розвитку.

Стадія розвитку дерев, кінцева. Вибагливі до едафічних умов поро­ди дерев здатні повністю вичерпати потенціал місцевості і підтримати його рівновагу при відсутності втручання іззовні.

Фітомеліорація звалищ. Заростання затухаючого звалища починається спонтанною рудеральною рослинністю. її бажано підтримувати або спрямовувати розвиток у потрібне русло шляхом висіву пінних культурних рослин, особливо бобових. Дерева та чагарники, як свідчить X. Пойкер (1987), можна висаджувати ще до закінчення процесу нагріву і розкладу відходів, але при температурі ґрунту, що не перевищує 25°С і при завершенні процесу осідання ґрунту. Використовують авангардні види і всі листяні, крім Betula pendula та Fagus silvatica. Хзойні не рекомендують.

Фітомеліорація хіміко-дегресивних промислових пустель. Термін "промислові пустелі" А. Грешта (1984) застосував до зони пошкоджень, де відсутній навіть трав'яний покрив (VI, і остання, стадія в класифікації польських авторів). Як свідчить досвід відновлення умов місцезростань в зоні Пулавського азотного комбінату (Польща), першим кроком у І ітомеліорації є створення травостою, який регулярно скошується, а зелена маса з підвищеною концентрацією азоту виноситься за межі відновлюваного едафотопу і використовується рільниками як добриво. Наступний етап — підбір авангардних чагарникових, а далі — деревних видів для створення деревно-чагарникової рослинності.

Фітомеліорація радіаційно-дегресивних пустель. Немає сумніву, що й у зоні радіаційно-дегресивних пустель рослини відіграють позитивну роль, проте це питання ще слабо вивчене. Такі роботи в даний час проводять поблизу закритої ЧАЕС.

Фітомеліоративний вплив на міську ерозію. Міська ерозія відрізня­ється від ерозії в сільськогосподарських ландшафтах підвищеною кінетикою водних латералей, безпосередньо пов'язаних зі зміною фізичних властивостей земної поверхні: асфальтуванням, бетонуванням і замощенням. Оцінюючи швидкість стоку дощових опадів з міської поверхні, необхідно брати до уваги коефіцієнт шорсткості поверхні, яка часто близька до 0. Отримавши на таких поверхнях прискорення, водні потоки виявляють агресивність стосовно ґрунтового покриву, прискорюючи його ерозію. Особливо це стосується природних ландшафтів, які знаходяться нижче смуги забудови і замощення (парки "Погулянка", Стрийський, ім. Ів.Франка у Львові). Водночас структура паркових фітоценозів, в тому числі їх морфологічна текстура, не здатна протистояти зовнішнім, а також внутрішнім латералям, які виникають всередині біогеоценозів.

У містах спостерігаються як водна, так і вітрова ерозії. Перша харак­теризується переважно латеральним рухом і наносом дрібних пилуватих частинок на штучну підстиляючу поверхню вулиць і площ з наступним підйомом їх анарадіалями вверх у атмосферу. Друга розвивається під впливом в основному турбулентних латерально-радіальних потоків у місцях існуючої водної ерозії або антропогенної девастації, забруднюючи піднятим пилом атмосферне повітря.

Як зазначено вище, ерозія є інтегральною функцією багатьох факторів: сонячної радіації, інтенсивності та тривалості дощу, типу і характеру коріння, типу рослинного покриву, характеру ґрунту, довжини і градуса нахилу. Таким чином, при підборі типу рослинного покриву для фітомеліорації ерозійного процесу слід брати до уваги всі ці фактори. Позитивний чи негативний вплив фітомеліоранта на процес ерозії буде здійснюватися залежно від його структури, передусім видової та просторової.

Ерозія на сухій оголеній землі, яка легко піддається дії вітру, супро­воджується втратами дефіцитного шару ґрунту і виносом його у вигляді пилу в атмосферу. До кліматичних факторів, які впливають на вітрову ерозію, належать насамперед температура і рух повітря (напрям, інтенсивність, тривалість). Легкі частинки, які здіймаються вітром, підіймаються вверх, а більші падають і, гнані вітром, несуться над поверхнею ґрунту, прискорюючи ґрунтову ерозію. У гальмуванні вітрової ерозії беруть участь усі елементи текстури фітомеліоранту: листя, гілки, стовбури та їх кора, підстилка, корені. Кращими фітомеліорантами є ті, чия морфологічна текстура здатна протистояти як зовнішнім, так і внутрішнім латералям.

Таким чином, рослинний покрив як фітомеліорант ерозійного процесу повинен перешкоджати ерозії, а отже, мусить передусім мати густе узлісся, яке різко протидіє ушкоджуючим латеральним потокам.

Вода є найбільш еродуючим фактором внаслідок ударів крапель дощу ло оголеному ґрунту. Ці краплі зсувають його, перемішують з водою і зиносять латеральними потоками. Відомо чотири типи водної ерозії: по­верхнева, борозенчаста, яружна і зсувна. У рівнинних містах відбува­ються в основному перші три типи, а у Києві, Львові, Ужгороді, Чернівцях з їх горбистим рельєфом спостерігаються всі випадки зсувів, особливо на насипних або порушених будівництвом ґрунтах.

Водну ерозію, зокрема розбризкуючу, можна попередити або призу­пинити дією трьох основних біогоризонтів: багатовимірного намету (де­ревного, чагарникового, трав'яного), підстилки і ризосфери. Таким чином, радіальні потоки дощових крапель розбиваються не об ґрунт, а об листя намету. Вважають, що у боротьбі з розбризкуючою ерозією ефективнішими є листяні насадження.

Збігаюча ерозія, що рухається латераллю, контролюється насаджен­нями, які мають неглибоке, поверхневе волокнисте коріння. їх вторинні та всмоктуючі корінці утримують ґрунт, зберігаючи тим самим органічні речовини і підвищуючи ґрунтову проникність. Велику роль у отриманні збігаючої ерозії відіграє трав'яний покрив.

Загальна фітомеліоративна ефективність боротьби з водною ерозією залежатиме від конструкції ценозу. Якщо для розбризкуючої (початкової) ерозії важливим є верхній щільний намет, то для збігаючої необхідними є добре розвинені трав'яний і чагарниковий яруси. А ці дві вимоги часто вступають у протиріччя: чим щільніший верхній намет, тим гірше розвинений трав'яний покрив і чагарниковий ярус, що, наприклад, спо­стерігається в парку "Високий Замок".

Схили парку, вкриті біогрупами із щільнокронних каштана і клена гостролистого, зриті ерозійними рівчаками, тоді як під наметом дуба звичайного й акації білої, а також в'яза, з їх розвинутим трав'яним покривом, ці процеси майже не помітні.