Г) фітомеліорація дуже сильнопорушених місцезростань

Фітомеліорація сильнозмитих еродованих земель. Даний тип місцезростань характеризується відсутністю корінного і формуванням цілком нового едафотопу. У місцезростаннях з сильнозмитими еродованими ґрун­тами втрачено понад 2/3 гумусного горизонту. До них належать місце­зростання кар'єрів, відвалів, звалищ, хіміко-дегресивних пустель. Фіто­меліорація едафотопу в кожному з цих місцезростань буде відрізнятися своїми методами.

С.А.Генсірук та інші (1981) запропонували комплекс фітомеліоративних заходів для відновлення едафотопу сильноеродованих схилів. Не піддаються залісненню схили, стрімкіші 25-30°, на яких майже повністю змиті ґрунти, з численними розмивами і частими виходами на поверхню материнських порід. У таких випадках пропонують часткове заліснення тільки в місцях, де склались більш-менш сприятливі умови.

Для закріплення пісків Полісся пропонують фітомеліоративні заходи з використанням у ролі едифікаторної породи сосни звичайної, а суньої — берези повислої. З чагарників рекомендують азотофіксуючі зади — рокитник, дрік, леспедецію, а також ялівець звичайний.

Для визначення типу лісорослинних умов еродованих схилів користуються типологією Б.Ф.Остапенко (1980), а при залісненні пісків — типологією І.П.Федця (1976).

Потокам дощових і талих вод мають стати на перешкоді стійкі захисні смуги з дерев і чагарників, які будуть попереджувати руйнування ґрунтового покриву.

Фітомеліорація кар'єрів. X. Пойкер (1987) поділяє кар'єри на дві категорії: з сухою і мокрою виїмкою ґрунту, на яких пропонує відповідні фітомеліоративні заходи. У першому випадку на схилах невеликої крутизни (до 20⁰) після їх вирівнювання застосовують авангардні види рослин (люцерна, люпин) з наступним створенням агроценозів, а на крутосхилах формують (одночасно з використанням інженерно-технічних заходів) деревно-чагарникові насадження. Автор, проводячи лісофітомеліоративні заходи, радить уникати сворення монокультур.

У випадку мокрої виїмки і затоплення кар'єру X.Пойкер пропонує рормувати фітомеліоративні пояси, які б відповідали чотирьом типам місцезростань: 1) підводному; 2) берегового відкосу з рівнем води, що коливається; 3) ґрунтів, які перебувають під впливом ґрунтових вод; 4) грунтів, віддалених від ґрунтових вод. Першому та другому типам відповідає створюваний очеретяний пояс (рекомендовано приблизно ЗО водяних видів), третьому — прибережного вербняка, четвертому — деревно-чагарникових насаджень. Для нього рекомендовані авангардні породи дерев і чагарників, а для змикання крон — застосування колючих чагарників і загущена їх посадка.

Умовою задовільного розвитку деревно-чагарникової рослинності поряд з формуванням пологих схилів і правильним підбором видового складу є покращення субстрату шляхом нанесення достатнього верхнього ґрунтового шару (за рахунок збереження після скресання родючої землі) і використання допоміжних засобів (внесення добрив, посів бобових культур та ін.).

Фітомеліорація відвалі. Вона може бути екстенсивною (самозаростання) або інтенсивною (штучне зарощування). На думку Н.Т.Масюк (1975), інтенсивний фітомеліоративний період на відвалах гірських порід залежить від їх походження: для незасолених суглинків він становить 2-4 роки, для піщаних субстратів — 8-10 років. За даними М.Ю.Смирнової (1983), В.М.Білоноги (1989), природне заростання відвалів триває 15-20 років і завершується формуванням різнотравно-злакових складних фітоценозів.