Б) фітомеліорація середньозмінених місцезростань

Середньозмінені місцезростання свідчать про значну зміну едатопу, який ще не втратив своєї родючості. В цих місцезростаннях відбулося зміщення в нижчу групу родючості та вологості (найчастіше висушування).

У даному типі місцезростань виділяють чотири типи ґрунтів:

задернілих лісосік;

суходільних лук;

перелогів;

свіжозораних земель.

Практично всі чотири групи ґрунтів генетично пов'язані з корінним типом. Суходільні луки — це в далекому минулому ліси, що пройшли шлях від орного або пасовищного господарства, а вчорашні орні (здавна орані і свіжозорані) в основному пройшли стадію вирубок і суходільних лук. Як правило, всі вони не втратили своєї родючості. Найбільших змін зазнали землі на схилах різної крутизни, де відбулось вимивання гумусу і мінеральних поживних речовин.

Розробляючи фітомеліоративні заходи, спрямовані на підвищення яко­сті едафотопу і його більш швидку сільватизацію (відтворення лісового середовища), необхідно звертати увагу на формування ризосфери (кореневої системи), потужного ґрунтового покриву, лісової підстилки, використовуючи при цьому науково обґрунтовані прийоми підбору дерев і чагарників, а також застосовувати відповідні агротехнології.

Позитивний вплив лісу на родючість ґрунту базується на інтенсивності біологічного кругообігу, а особливо на переносі літогенних елемен­тів живлення рослин — фосфору, калію, магнію і деяких інших — з нижніх горизонтів у підстилку та верхній перегній — акумулятивний горизонт ґрунту. Сприятливо впливають на ґрунт усі деревні породи, збільшуючи кількість перегною і запаси поживних речовин у верхніх горизонтах.

П.С.Погребняк (1968) особливу увагу приділяв застосуванню рослин — азотонакопичувачів, а також дерев і чагарників — супутників головних порід (наприклад, для дуба, липи, ясена, клена, ільма, граба, ліщини, бузини, бересклета та ін.). На багатих карбонатами чорноземах і хімічно малорухомих землях рекомендують використовувати породи-підкислювачі (до них належать більшість хвойних порід, а з листяних — граб, клен, скумпія).

В умовах ландшафтів Розточчя, що простяглеся від Львова на захід, позитивні результати дає, наприклад, змішування сосни з буком, які за рахунок взаємного впливу на середовище покращують ґрунтові умови, створюють м'яку, багату на зольні речовини лісову підстилку, котра швидко розкладається, що інтенсифікує кругообіг зольних речовин. Основну функцію поповнення в ґрунті запасів хімічних елементів виконує листовий опад буків (до 77,5% в загальному опаді), а також відпад гілок, дерев, чагарників і трав'яного покриву.

До середньозмінених місцезростань належать також перезволожені ґрунти, на яких у минулому росли вільшняки. Для осушення перезволожених земель у насадження вводять вільху чорну, ясен (болотний екотип), які відзначаються високою транспіраційною здатністю. У вологих суборах вирощують змішані вільхово-соснові культури з участю в них у межах 30-40% як азотонакопичувача вільхи чорної.

Окремо стоїть питання фітомеліорації здавна ораних виснажених пі­щаних земель, наприклад Полісся, оскільки едатоп тут зазнав значних змін в бік збіднення ґрунту. Зростанню ґрунтової родючості в цих місцях може сприяти раціональний підбір і змішування деревно-чагарникових порід. Наприклад, на пісних піщаних ґрунтах висаджують сосну звичайну та сосну Вакса, на менш виснажених — березу повислу і пухнасту, а з чагарників — рокитник і червону бузину.

Фізичні властивості заліснених ґрунтів поліпшуються при взаємодії комплексу факторів — життєдіяльності рослинності, лісової мезофауни і ґрунтових мікроорганізмів, які створюють особливі умови ґрунтоутворення.

Кореневі системи деревних і чагарникових порід, як і кореневої системи трав'яної рослинності, є потужним фактором структуроутворення ґрунту. Структуроутворювальна і спушуюча дія властива як дрібним, так і крупним корінням. Під дією дрібного коріння у верхніх шарах ґрунту утворюється зерниста і крупнозерниста структури, а під дією крупного — грудкувата. Спушуюча дія характерна переважно для дрібного коріння, а крупному властивий ущільнюючий ефект.

Залежно від типу впливу на фізико-механічний стан ґрунтів, які вийшли з-під сільгоспкористування, виділяють три найбільш характерні групи деревних і чагарникових порід:

породи з найбільше вираженим впливом — акація біла, карагана, клен гостролистий, клен-явір, граб, модрина європейська, ясени звичайний і зелений, береза повисла, сосни чорна і Веймутова, ільм гірський;

з дещо менше вираженим впливом — дуб звичайний, ялина звичайна, сосна звичайна;

з найменше вираженим впливом — дуб північний, клени сріблястий і ясенолистий, липа дрібнолиста.