
- •Лекція № 8
- •Тема 8: Організація дезінфекційних заходів в готелях План лекції:
- •1. Дезінфекція, види і методи її проведення
- •1. Хлорвмісні засоби.
- •2. Йод, бром та їхні сполуки.
- •4. Альдегіди.
- •5. Окисники.
- •6. Луги
- •7. Спирти
- •1. Паровий метод стерилізації.
- •2. Повітряний метод стерилізації
- •3. Променева стерилізація
- •4. Газовий метод стерилізації
- •5. Стерилізація хімічними розчинами
- •2. Дезінсекція. Методи та шляхи проведення
- •1. Фосфорорганічні сполуки.
- •2. Хлоровані вуглеводні.
- •3. Рослинні інсектициди та синтетичні піретроїди.
- •3. Дератизація. Методи дератизації
4. Альдегіди.
Формальдегід (альдегід мурашиної кислоти) використовується у вигляді 40 % розчину у воді, який називають формаліном. Його застосовують у пароформалінових камерах, для дезінфекції житлових приміщень і різних предметів. Застосовують 2-3 % розчин формальдегіду.
Бета-пропіолактон в концентрації 1:5000 діє бактеріостатично, а 1:1000 – бактерицрідно. Найчутливіші до цього препарату віруси, які гинуть при застосуванні його у концентрації 0,05 %. Бета-пропіолактон можна використовувати у формі аерозолів та в дезінфекційних камерах. Препарат високотоксичний.
5. Окисники.
Найчастіше застосовують у хірургічній практиці:
перекис водню – у 0,5 % розчині мийних засобів; надоцтова кислота та створений на її основі дезоксон-1 мають сильні бактерицидні, вірулецидні, фунгіцидні та спороцидні властивості, використовуються для профілактичної й осередкової дезінфекції; знезараження рук та операційних інструментів.
6. Луги
Їдкий натр, негашене вапно, каустична та кальцнована сода, поташ та суміш і лугів з різними домішками.
7. Спирти
Спирти (етиловий, пропіловий та ізопропіловий). Використовують для знезараження Рук хірургів та консервації біологічних об'єктів. Найсильнішу бактерицидну дію має 70° спирт. Пропіленгліколь і триетиленгліколь рекомендовано для дезінфекції повітря, бо вони згубно діють на бактерії і є безпечними для людей.
8 . Поверхнево-активні засоби.
Характеризуються не лише високою антимікробною активністю, але й мийними властивостями. Серед них варто згадати про неіоногенні середники з сильним мийним ефектом (ОП-7, ОП-10, СФ-1, СФ-2); аніонні (мила карбонових кислот та ефіри сірчаної кислоти), катіонні (дегмін, диметамін-10, катіонат, роккал, ніртан та ін.); амфотерні (амфолан, амфосепт, амфонафт у вигляді 0,5-2 % розчинів).
9 . Інші хімічні сполуки хлоргексидин і метацид, метасилікат натрію, дезмол, гембар. Зараз широко розповсюджені імпортні дезінфектанти: бациллол-плюс і бациллоцид расанд (швидкодіючі спиртові розчини для дезінфекції поверхонь і медичних виробів, не містять формальдегіду);
З метою дезінфекції в домашніх умовах можна застосовувати мийні засоби протимікробної дії, що випускаються промисловістю: «Блиск», «Саніта»,«Посудомий», «Дезус», «Дихлор-І», «Гексахлор» та ін.
Контроль якості дезінфекційних заходів здійснюють дезінфекційні станції, санепідемстанції та бактеріологічні лабораторії лікувальних закладів, її оцінюють шляхом візуального, а також об'єктивного контролю з використанням хімічного і бактеріологічного методів.
Візуальний контроль має на меті з'ясувати санітарний стан об'єкта, своєчасність проведення дезінфекційних заходів, обґрунтованість вибору об'єктів і методів знезараження.
Хімічний контроль використовують для визначення дієвості робочих розчинів відповідно до інструкцій. Виявлення в лабораторних умовах меншої, ніж потрібно, кількості діючої речовини є доказом поганої якості дезінфекції.
У разі застосування хлорвмісних препаратів можна використовувати йод-крохмальний метод контролю. Якщок онтрольована поверхня дійсно була оброблена хлорвмісним дезрозчином, то придотику до неї тампону, змоченого сумішшю 3 % розчину йодиду калію з 2 % крохмальним клейстером з'явиться специфічне синьо-буре забарвлення. Воно зникне після протирання ваткою, змоченою у 3 % розчині тіосульфату натрію.
Бактеріологічний контроль дезінфекції проводять в осередках кишкових інфекцій шляхом виявлення кишкової палички на оброблених предметах. Для взяття змивів готують ватні тампони на паличках і стерилізують у паперових пакетах. При заборі проб тампон змочують у і % розчині тіосульфату натрію або в середовищі збагачення. Змиви за допомогою тампонів роблять не менше ніж з 10 предметів у квартирах і не менше ніж з 30 предметів у дитячих дошкільних і лікувально-профілактичних закладах. Змиви з кожного об'єкта роблять однимтампоном. Після взяття змиву тампон занурюють до дна пробірки з живильним середовищем. При цьому краї пробірки обпалюють над полум'ям пальника. На ній зазначають порядковий номер і під тим же номером заносять у список предмет, з якого була взята проба.
Дезінфекцію вважають якісною за відсутності росту мікроорганізмів.
Камерна дезінфекція
Дезінфекційні камери забезпечують надійне знезараження одежі, постільної білизни, килимів, перев'язочного матеріалу, шерсті, вторинної сировини, книг та інших речей. Усі інші методи знезараження м'яких речей, крім кип'ятіння, не гарантують повноти дезінфекції та дезінсекції. Знезараження кип'ятінням є неприйнятним щодо верхнього одягу, постільних речей (подушки, ковдри, матраци), виробів зі шкуртварин тощо.
Дезінфекційними камерами називають апарати і спеціальні споруди, у яких за допомогою фізичних (водяна пара, пароповітряна суміш, сухе гаряче повітря), хімічних (формальдегідта інші) чи одночасно фізичних і хімічних дезінфікуючих засобів знезаражують від патогенних мікробів різні речі, а також знищують членистоногих. Залежно від встановленого режиму роботи камери можуть використовуватися як дезінфекційні, так і дезінсекційні.
Майже всі дезінфекційні камери складаються з власне камери (в яку завантажують речі), джерела тепла (паровий котел, електронагрівач тощо), контрольно-вимірювальних приладів (термометри, манометри), апаратури для введення хімічних речовин (форсунки), пристроїв для вентиляції (вентилятори, парові ежектори та інші).
За своїм призначеннямі будовою дезінфекційні камери можуть бути стаціонарними або пересувними (змонтованими на шасі автомобіля). Стаціонарні камери встановлюють на санітарних пропускниках, при великих лікарнях та на дезінфекційних станціях для дезінфекції і з якої здійснюють завантаження речей у камери, називають завантажувальною, або брудною, половиною, а частину приміщення, в якій розвантажують камери і видають речі, називають розвантажувальною, або чистою, половиною. В останній також знаходяться вентилі, термометри й інші пристрої, за допомогою яких керують роботою камери.
Залежно від засобу(діючого агента), що використовується для знезараження, камери поділяють надекілька типів (В. А. Виль-кович, 1987):
пароповітряно-формалінові - використовують пароформ-альдегідну суміш і зволожене нагріте повітря;
парові - знезараження проводять насиченою водяною парою;
повітряні (сухожарові) - діючим засобом є нагріте повітря;
газові - застосовують сірчистий ангідрид, окис етилену, метилбромід, хлорпікрин тощо;
комбіновані - пристосовані для знезараження та дезінсекції декількома агентами (водяна пара, пароповітряна суміш, формальдегід).
У пароповітряно-формалінових камерах дезінфекцію проводять за допомогою комбінованої дії гарячого вологого повітря при температурі 58-62°С і хімічної речовини – формаліну. Пара, яка надходить у пароформалінову камеру знизу, повітря не витісняє, а зволожує і нагріває його. Коли розпиляють у камері формалін (40% водний розчин формальдегіду), то він разом із нагрітим і зволоженим повітрям проникає в речіі проявляє дезінфекційну дію.
За допомогою пароформалінового способу можна проводити дезінфекцію та дезінсекцію будь-яких речей і предметів, оскільки під впливом пари при температурі 58-62 °С шкіряні, хутряні та інші речі не псуються, а дезінфекційна дія вологого гарячого повітря доповнюється дією формаліну.
Ефективним бактерицидним таспороцидним засобом є насичена водяна пара, що обумовлюється її високоювологістю і температурою. Що вищий тиск насиченої водяної пари, то вища її температура. За нормального атмосферного тиску (760 мм рт. ст.) температура водяної пари дорівнює 100 °С, за тиску з додатковими ковими 0,5 атм – 112 °С,1,0 атм – 120 °С і 2,0 атм – 132 °С. Висока температура пари, яка досягається у разі підвищення тиску за рахунок прихованої теплоти паротворення, сприяє посиленню ефективності дезінфекції і скороченню часу її проведення.
У водяної пари більші, ніж у гарячого повітря, теплоємність ітеплопровідність, вона здатна глибоко проникати у вироби з різних тканин. Порядіз цим негативною властивістю насиченої водяної пари під тиском є те, щовнаслідок її дії на шкіряні, гумові, клеєні речі та речі із синтетичногоматеріалу вони псуються і стають непридатними для користування.
Пара в парову дезінфекційну камеру (типу парової камери Крупіна) подається зверху. Оскільки пара легша від повітря, вона поступово витискує його з камери. Щоб підвищити температуру пари, збільшують тиск до 0,5-1,0 атм шляхом подальшого подавання пари в камеру і зменшення її виходу з неї. При цьому зберігають текучість пари, що підвищує її дезінфекційну дію. При надлишковому тиску пари 0,2-0,5 атм і температурі 105-111 °С експозиція для дезінсекції (знищення вошей та гнид) становить 10 хв, для дезінфекції (при зараженні вегетативними формами мікроорганізмів) – 40 хв, а при зараженні споровими формами мікроорганізмів – 60 хв.
Парові дезінфекційні камери використовують для знезараження одягу, постільних речей, перев'язочного матеріалу тощо.
У зв'язку з низькою теплопровідністю і теплоємністю сухого гарячого повітря воно як дезінфекційний чинник ефективно діє при температурі 140-180 °С. Однак за таких умов предмети і речі, до складу яких входять органічні речовини, обвуглюються і псуються. Тому сухе гаряче повітря використовують у повітряних стерилізаторах лише для стерилізації окремих медичних інструментів, скляного і фарфорового посуду. Сухе гаряче повітря, що має температуру 80-105 °С, при якій одяг і інші речі непсуються, використовують для проведення дезінсекції (воші і гниди гинуть через15-20 хв).
Перед сухим гарячим повітрям має істотні переваги не тільки водяна пара, а й вологе гаряче повітря. Воно, як і водяна пара, хоча і меншою мірою, має високу теплопровідність і теплоємність. Порівняно із сухим гарячим повітрям вологе гаряче повітря глибше проникає вречі, які знезаражуються. Тому в парових та пароформалінових камерах можна проводити знезараження речей та предметів вологим гарячим повітрям при нормальному тиску та температурі 80-98 °С (дезінфекція) і 60-80 °С (дезінсекція) без застосування формаліну.
Контроль якостікамерної дезінфекції. Контроль за роботою дезінфекційних камер постійно здійснюється візуально, за допомогою контрольно-вимірювальних приладів (термометр, манометр), а також бактеріологічних тестів. Для контролю якості роботи дезінфекційних камер застосовують такі тест-об'єкти: на вегетативні мікроорганізми – золотистий стафілокок, на спорові форми – культура антракоїду; на мікобактерії туберкульозу – бактерії В-5. Контроль дезінсекції проводиться за допомогою тест-об'єктів із вошей і гнид.
Стерилізація. Вона має дуже важливе значення для клінічної і профілактичної медицини. Різні методи стерилізації знайшли широкез астосування в хірургії, акушерстві й гінекології, стоматології, терапії, мікробіології та інших галузях медицини для знезараження медичного інструментарію, перев'язувального та шовного матеріалу, білизни тощо.
Стерилізація медичних виробів діагностичногоі лікувального призначення проходить у два етапи: достерилізаційну підготовку і власне стерилізацію.
Перший етап передбачає ретельне очищення їх від органічних решток. Для цього використовують ручний або механізований спосіб. Ручне передстерилізаційне очищення здійснюють у такій послідовності: ополіскують у проточній воді, замочують при 50°С у мийному розчині, який містить перекис водню з мийним порошком «Лотос», «Астра» чи «Прогрес», або успеціальному розчині «Біомий» (0,5 %); миють у розчині за допомогою йоржа або ватно-марлевого тампону; полощуть послідовно у проточній і дистильованій воді; висушують у сухоповітряних стерилізаторах при 80-85°С. Механізоване передстерилізаційне очищення виробів медичного призначення здійснюють у спеціальних машинах струминним, ротаційним методами, за допомогою йоржика або з використанням ультразвуку. Навіть мізерні кількості крові чи іншого біологічного субстрату, що залишилися на інструментах, захищають мікроорганізми від руйнівної дії стерилізаційних факторів. Тому доцільно перевіряти якість достерилізаційного очищення шприців, голок та "інших предметів медичного призначення. Це здійснюють шляхом постановки хімічних проб.
Для виявлення залишків крові застосовують бензидинову, ортотолуїдинову або амідопіринову проби. Якість ополіскування можна проконтролювати за допомогою фенолфталеїнової проби, що виявляє залишки мийних засобів. Якщо одна з цих проб виявиться позитивною, достерилізаційну підготовку інструментів здійснюють повторно.
Після достерилізаційної підготовки сухі інструменти можна стерилізувати. Це роблять, попередньо запакувавши їх у спеціальні крафт-пакети з вологостійкого паперу, подвійні бавовняні мішечки або у відкритому лотку. Інструменти у відкритому лотку можна стерилізувати лише у сухожаровій шафі, у м'якій упаковці – лише в автоклаві, у крафт-пакетах – будь-де.
Білизну та перев'язувальний матеріал для стерилізації вкладають у бікс. Стерилізаційні бікси (коробки) бувають різних розмірів, круглої або прямокутної форми. Вони призначені не лише для стерилізації перев'язувального матеріалу, білизни й інструментів, але і для наступного зберігання простерилізованих виробів. По закінченню обробки вони закриваються рухомим пояском і фіксуються затискаючим пристроєм. Прямокутні бікси мають отвори на дні, прикриті антибактерійним фільтром. Перед укладанням круглий бікс зсередини протирають спиртом, застеляють шаром бавовняної тканини, нещільно вкладають матеріал для стерилізації і пробірку з речовиною для контролю якості стерилізації. Зверху кладуть серветку, закривають кришку бікса і відкривають бокові отвори. На етикетці бікса зазначають дату обробки, вид і кількість матеріалу, прізвище особи, що здійснювала стерилізацію. З епідеміологічних міркувань одноразовий інструментарій після використання необхідно негайно утилізувати. Створено спеціальні апарати для перероблення пластикових і металічних частин шприців, зондів, хірургічних, гінекологічних та інших інструментів медичного призначення. Однак у практичних умовах вони покищо не набули широкого розповсюдження. Тому використані одноразові шприци і голки потрібно замочувати у хлорвмісному розчині (наприклад, 3 % хлораміні на 1 год), механічно деформувати і тільки після цього викидати у смітник.
Другий етап – власне стерилізацію – проводять повітрям, парою, іонізуючим випромінюванням, газами, хімічними розчинами, кип'ятінням тощо.
У багатопрофільних лікувально-профілактичних закладах і крупних лікарнях організовані центральні стерилізаційні відділення. Кожне таке відділення складається з двох зон: нестерильної і чистої. У нестерильній зоні приймають і сортують інструменти, здійснюють їх достерилізаційне очищення, висушують, упаковують і завантажуютьв автоклав чи сухожарову шафу. У чистій зоні після закінчення стерилізації матеріал виймають зі стерилізаційних апаратів і видають за призначенням.