Характеристика клейового методу з’єднання прокладки з станом

Клейовий метод з’єднання прокладки з станом виконується в трьох варіантах:

1. шляхом склеювання прокладки з хутряним верхом по всій площині стану;

2. шляхом прокладання смуг з клейовим покриттям шириною 1,2-1,5 см;

3. шляхом прокладання пружка з лейкопластеря на відстані 0,1 см від зрізів.

Клейовий метод використовується тільки в масовому виробництві.

Переваги:

1 – збільшується міцність шкіряної тканини хутра;

2 – закріплюється волосся;

3 – збільшується термін експлуатації хутряного стану;

4 – скорочується час обробки виробу, тому що не використовуються наступні операції:

• нафастриговування та вистьобування;

• обрізання залишків прокладки по зрізах;

• забоковка;

• з’єднання хутряного стану з бортовою прокладкою, тому що клейові матеріали забезпечують достатню міцність та пружність бортів.

Але в клейовому методі є і недоліки:

1 – зниження повітря- і паропроникнення, що погіршує гігієнічні властивості одягу;

2 – неможливість, а іноді і ускладнення реставрації виробу;

3 – ускладнення зшивання деталей на машині типу 10-Б кл. (необхідність змащувати нитки маслом).

У виробах з хутра із тонкою шкіряною тканиною клейову прокладку прокладають по всій поверхні деталей хутряного стану.

У виробах із шкірок середньої товщини (кролика, андатри, козлика) достатньо з’єднувати прокладку з хутряним станом по частинам поверхні. Наприклад, по верхнім частинам пілочки і спинки – на 5 см нижче від пройми; на ділянці бортів, лацканів виконують проклеювання з використанням смуг клейової прокладки. Ширина смуг для прокладання вздовж деталей – 2,5-3 см, впоперек швів – 3-3,5 см.

Тема 4: Особливості обробки виробів із плівкових матеріалів

План

1. Властивості плівкових матеріалів, які враховуються при виборі КТР деталей та вузлів

2. Обробка основних вузлів виробів з плівкових матеріалів

3. Шляхи вдосконалення технології виготовлення виробів з плівкових матеріалів

1. Властивості плівкових матеріалів, які враховуються при виборі ктр деталей та вузлів

Основним плівковим матеріалом, який застосовують для виготовлення верхнього одягу є плівка з пластифікованого полівінілхлориду. Для цього плівкового матеріалу характерні такі властивості: термопластичність, водостійкість, еластичність, легкість, гарний зовнішній вигляд.

Вироби з таких матеріалів призначені для захисту від атмосферної та промислової вологи. Завдяки термопластичним властивостям матеріалів з’єднання деталей та вузлів виконують зварюванням, яке забезпечує міцність швів.

Так як використовується зварний спосіб з’єднання, то деталі виробів дуже прості по конструкції:

• коміри – з двох частин;

• капюшони, які пристібаються на петлі та гудзики;

• замість прорізу кишень – отвори для рук, проте застосовуються і бічні кишені з різними оздоблюючими елементами;

• суцільновикроєні листочки та клапани можуть як прикривати отвори для рук, так і виступати в якості оздоблюючих елементів;

• кокетки відлітні з двох частин. Для забезпечення повітряобміну нижня частина кокетки виготовляється у вигляді капронової сітки та ін. синтетичних матеріалів, які мають велику міцність та меншу розтяжність, ніж основні плівкові матеріали.

Краї бортів, низ виробу, шлиця спинки обробляються за рахунок припусків. Основний вид застібки – потайна на гудзики з стійкою і петлями з двома вічками.