4. Структура сформованого капіталу підприємства

В найбільш загальному вигляді під структурою капіталу розуміють співвідношення власного капіталу (акціонерного) та позичкового капіталу.

Отже, структура капіталу є співвідношення всіх форм власних і позичкових фінансових коштів, що використовуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності для фінансування активів.

Структура капіталу грає важливу роль у формуванні ринкової вартості підприємства. Цей зв’язок опосередковується показником середньозваженої вартості капіталу.

Економічний механізм цього взаємозв’язку дозволяє використати в процесі управління ними єдину взаємопов’язану систему критеріїв та методів.

У генезисі теорій структури капіталу, які почали формуватися з середини ХХ століття, виділяють чотири основних етапи. Ці етапи пов’язані з формуванням наступних узагальнюючих теоретичних концепцій:

1. Традиціоналістська концепція структури капіталу.

Її основу складає положення про можливу оптимізацію структури капіталу шляхом врахування різної вартості окремих його складових частин. При цьому вважалося, що вартість, що вартість власного капіталу підприємства завжди є вищою, ніж вартість позичкового капіталу.

2. Концепція індиферентності структури капіталу.

В основі – положення про неможливість оптимізувати структури капіталу ні за критерієм мінімізації його середньозваженої вартості, ні за критерієм максимізації ринкової вартості підприємства, оскільки вона не робить впливу на формуваня цих показників. Автори концепції (американські економісти Ф.Модильяні і М.Міллер, 1958р.) довели, що ринкова вартість підприємства (а значить і середньозважена вартість використаного їм капіталу) залежить тільки від сумарної вартості його активів не залежно від складу елементів капіталу, авансованого в ці активи.

3. Компромісна концепція структури капіталу.

Основа – структура капіталу формується під впливом ряду суперечливих умов, що визначають співвідношення рівня прибутковості і ризику при використанні капіталу підприємства, які повинні бути враховані в процесі оптимізації його структури шляхом відповідного компромісу їх комплексної дії.

4.Концепція суперечності інтересів формування структури капіталу.

В її основі положення про відмінність інтересів і рівня інформованості власників, інвесторів, кредиторів і менеджерів в процесі управління ефективністю використання капіталу, вирівнювання яких викликає збільшення вартості окремих його елементів.

5.Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності

Сучасні теорії структури капіталу формують значний методичний інструментарій оптимізації цього показника на кожному конкретному підприємстві.

Основними критеріями такої оптимізації виступають:

1 – прийнятний рівень прибутковості і ризику в діяльності підприємства;

2 – мінімізація середньозваженої вартості капіталу підприємства;

3 – максимізація ринкової вартості підприємства

Отже, не існує єдиної оптимальної структури капіталу не тільки для різних підприємств , але й для єдиного підприємства на різних стадіях його розвитку.

Процес оптимізації припускає встановлення цільової структури капіталу.

Під цільовою структурою капіталу розуміють співвідношення власних і позичкових фінансових коштів підприємства, які дозволяють у повному обсязі забезпечити досягнення вибраного критерію його оптимізації.

Оптимальна структура капіталу – це таке співвідношення власних і позичкових коштів підприємства, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Для оптимізації структури капіталу використовують наступні основні методи:

1. Оптимізація структури капіталу по критерію максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності.

2. Оптимізація структури капіталу по критерію мінімізації його вартості.

3. Оптимізація структури капіталу по критерію мінімізації рівня фінансових ризиків.

Розглянемо перший метод - оптимізація структури капіталу по критерію максимізації рівня прогнозованої фінансової рентабельності.

Для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового лівериджу. При цьому в результаті розрахунків необхідно визначити при якій структурі капіталу буде досягнуто найвищий рівень фінансової рентабельності підприємства. Розрахунки цього показника здійснюються за різної структури капіталу і при різних значеннях коефіцієнта фінансового лівериджу.

Спочатку розраховується загальна сума валового прибутку без вирахування процентів % за кредит шляхом множення коефіцієнта валової рентабельності активів на загальну суму капіталу.

Заг. ∑вал.приб без % за кредит= (2.18)

Далі з суми отриманого значення віднімаються витрати на сплату % за кредит і після розрахунку суми чистого прибутку (ЧП ) визначається коефіцієнт рентабельності власного капіталу (коефіцієнт фінансової рентабельності)

К = , (%) (2.19)

де ВК – сума власного капіталу.

Таким чином, проведення багатоваріантних розрахунків з використанням механізму фінансового лівериджу дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, що забезпечує максимізацію рівня фінансової рентабельності.