1.2 Метод термометра

При застосуванні цього методу визначається температура поверхні в точці прикладання (поверхня корпусу, підшипників, лобових частин обмотки), температура охолоджуючого середовища та повітря, що поступає в двигун і виходить з нього. Застосовують ртутні та спиртові термометри. Поблизу потужних змінних полів слід застосовувати тільки спиртові термометри, оскільки в ртуті виникають вихрові струми, які спотворюють результати вимірювань.

Для кращої передачі теплоти від вузла до термометра його резервуар обгортають фольгою, а потім притискають до нагрітої частини двигуна. Для теплоізоляції термометра поверх фольги накладають шар вати або повсті, але так, щоб останній не потрапив в простір між термометром і нагрітою частиною двигуна. При вимірюванні температури охолоджуючого середовища термометр слід розташовувати в металевій склянці, яка заповнена олією. Це дозволить захистити термометр від променистого тепла, яке випускається зовнішніми тепловими джерелами, дослідною машиною, а також випадковими потоками повітря.

При вимірюванні температури зовнішнього охолоджуючого середовища декілька термометрів розташовують в різних точках навколо дослідної машини, і на відстані 1...2 м від неї. В якості температури охолоджуючого середовища приймають середнє арифметичне значення показів цих термометрів.

1.3 Метод термопари

Даний метод дуже часто застосовується для вимірювання температури, в основному, в машинах змінного струму. Термопари закладають в пази між шарами обмоток і на дно паза, а також в інші важкодоступні місця. Термопару утворюють два ізольованих один від одного провідники з різних матеріалів. Матеріали вибирають залежно від значень температури, що вимірюється. Для вимірювання температур в електричних машинах зазвичай застосовують мідно-константанові термопари, які складаються з мідної та константанової дротин діаметром близько 0,5 мм. Одна пара кінців термопари спаяна між собою. Місця спаїв розташовують в контрольних точках, де вимірюється температура („гарячий спай”), а іншу пару кінців під’єднують або безпосередньо до затискачів чутливого мілівольтметра з великим внутрішнім опором, або до перехідної збірки затискачів, від якої відходять мідні провідники до вимірювального приладу. В тому місці, де не нагрітий кінець константанового провідника з’єднується з мідним провідником (на клемі вимірювального приладу або на перехідній клемі), утворюється так званий „холодний спай” термопари. На поверхні контакту двох металів (константану та міді) виникає ЕРС, що пропорційна температурі в місці контакту, причому на константані утворюється „мінус” (–), а на міді „плюс” (+). ЕРС виникає як на „гарячому”, так і на „холодному” спаї термопари. Проте, оскільки температури спаїв різні, то і значення ЕРС будуть відрізнятися. Враховуючи те, що вони спрямовані зустрічно, мілівольтметр завжди буде вимірювати різницю ЕРС „гарячого” та „холодного” спаїв, яка відповідає різниці температур. Дослідами встановлено, що ЕРС мідно-константанової термопари складає 0,0416 мВ на 1 ºС різниці температур „гарячого” та „холодного” спаїв. Враховуючи цей факт, можна проградуювати шкалу мілівольтметра в градусах Цельсія. Оскільки термопара фіксує тільки різницю температур, то для визначення абсолютної температури „гарячого” спаю слід до показів термопари додати температуру „холодного” спаю, виміряну термометром.