3. Підготовка і призначення судових експертиз

Увесь процес використання під час провадження у кримі­нальних справах спеціальних знань у вигляді залучення фахів-ців-ексиертів можна поділити на декілька етапів:

1. Підготовка до призначення судової експертизи.

2. Призначення судової експертизи.

3. Проведення судової експертизи.

4. Оцінка та використання висновку експерта у криміналь­ному процесі.

Призначенню та проведенню судових експертиз має переду­вати їх ретельна підготовка. Етап підготовки передбачає таке:

1. Збирання і підготовка необхідних матеріалів для експерт­ного дослідження.

2. Вибір моменту і визначення черговості призначення екс­пертизи (коли є потреба у призначенні декількох слідчих експертиз).

3. Визначення мети, конкретних завдань експертного дослі­дження та вибір експертної установи або експерта.

4. Визначення предмета судової експертизи та формулюван­ня питань судовому експертові.

Перед тим як детально зупинитися на цих складових підго­товчого етапу, є сенс назвати його загальні правила:

• обов'язковість проведення підготовчих дій для випадків обов'язкового призначення слідчої експертизи;

• своєчасність призначення слідчої експертизи;

• проведення попереднього доексиертиого дослідження і вивчення деяких об'єктів із метою встановлення потреби їх спе­ціального дослідження, із залученням експерта;

• отримання, в разі потреби, зразків для порівняльного до­слідження;

• обов'язковість процесуальної фіксації та упакування об'єк­тів, що підлягають експертному дослідженню;

• з'ясування конкретних обставин у справі, необхідних для дання експертом висновку;

• правильне складення постанови про призначення слідчої експертизи.

Збирання і підготовка необхідних матеріалів для експертного дослідження полягає в тому, що в ході проведення слідчих дій (ог­ляду, обшуку, виїмки, відтворення обстановки та обставин події) слідчий отримує інформацію про обставини події, а також предме­ти, речі, документи, інші об'єкти, що мають значення для правиль­ного вирішення кримінальної справи.

Аналізуючи отримані матеріали, слідчий визначає, які саме питання, пов'язані з розслідуваною подією, підлягають уста­новленню за допомогою експертних досліджень і чи наявний у справі матеріал є достатнім для вирішення цих питань.

Для вирішення питання щодо достатності обсягу вихідного матеріалу доцільно залучити спеціаліста (зазвичай, майбутньо­го експерта). У випадку, коли спеціаліст визнає зібраний обсяг матеріалу недостатнім, слідчий вживає заходів до отримання додаткового матеріалу за рекомендацією спеціаліста, зокрема отримання порівняльних зразків для майбутнього експертного дослідження.

Під зразками слід розуміти матеріальні об'єкти, що надають­ся експертові для порівняння з об'єктами, які ідентифікуються чи діагностуються. Зразок у криміналістиці - це матеріальний об'єкт, доступний для сприйняття стороннім спостереженням, па якому певним способом зафіксовано відображення ознак ін­шого об'єкта.

Зразками для порівняльного дослідження можуть бути зраз­ки почерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, взуття, проби крові, слині (інших рідин і виділень людського організму), зразки шрифту друкарської машинки, зразки різноманітних предметів, речей, речовин, які можуть бути використані як по­рівняльні матеріали для дослідження наявних у справі рукопи­сів, предметів із відбитками рук, ніг, зубів, залишками різних речовин тощо, що надаються експертові для дослідження.

Отримання або збирання порівняльних зразків - це або са­мостійна процесуальна дія в рамках досудового чи судового слідства (ст. 193 КПК), або складовий елемент певних слідчих дій (огляду, обшуку, виїмки), у процесі яких виявляють, шука­ють або вилучають потрібні порівняльні зразки конкретних об'єктів для майбутнього експертного дослідження (це зале­жить від виду порівняльних зразків, про що йтиме мова зго­дом). Для відібрання або вилучення зразків слідчий може ви­користовувати допомогу фахівця. Про відібрання зразків складається окремий протокол, а факт вилучення тоді ж фіксу­ється у протоколі відповідної слідчої дії (огляду, виїмки, обшу­ку тощо).

На відміну від речових доказів, порівняльні зразки пов'язані не з фактом учинення злочину, а тільки з об'єктами для порів­няння, з якими їх вилучено чи отримано. Речові ж докази, як ві­домо, об'єктивно пов'язані з підготовкою, учиненням і прихо­ванням злочину. Окрім цього:

1. зразки є замінимими і можуть бути отримані у будь-якій кількості. Речові докази - не замінимі, оскільки за бажанням відтворити чи повторити злочинні дії та їх сліди неможливо;

2. потребу в одержанні зразків визначає слідчий чи суд, а процес виникнення слідів і предметів, які виступатимуть речо­вими доказами, абсолютно не залежить від суб'єктивного ба­жання слідчого (суду);

3. зразки завжди порівнюються з речовими доказами, а ос­танні можуть і не порівнюватися з іншими речовими доказами і навіть зі зразками, оскільки наявні й інші способи їх дослі­дження (вивчення) тощо.

Порівняльні зразки, водночас, мають відповідати певним ви­могам, а саме:

1. бути достовірними, тобто не може бути жодного сумніву щодо їх походження не від об'єктів, які підлягають перевірці;

2. бути репрезентативними - достатніми за кількістю та якіс­тю відображуваних загальних і окремих ознак та властивостей ідентифікованого чи діагностованого об'єкта;

3. допустимими - отриманими і збереженими з дотриманням вимог закону;

4. відповідати ознаці науковості, тобто під час їх отримання, фіксації, зберігання та використання застосовувалися сучасні науково-технічні засоби, науково обґрунтовані рекомендації та допомога фахівців;

5. стабільними - відображення їхніх ознак і властивостей є незмінними протягом тривалого часу.

Залежно від часу та умов (способу) отримання зразків, вони поділяються на: а) вільні, б) умовно вільні, в) експериментальні.

Вільні зразки - це об'єкти, які виникли поза зв'язком із роз­слідуваною подією, і їх виникнення не належить до періоду ча­су, що передував учиненню правопорушення та порушенню кримінальної справи. Вони відкидають можливість будь-якого умисного спотворення ознак (властивостей) досліджуваного об'єкта. Такими можуть, наприклад, виступати особисте листу­вання особи, у якої досліджують письмову мову, її щоденники, інші рукописні або ж машинописні документи, виконані до порушення кримінальної справи. Вільні зразки можуть бути виявлені та вилучені винятково під час проведення певних слідчих дій (огляду, обшуку, виїмки тощо).

Умовно вільні порівняльні зразки - такі, які виникли після по­рушення кримінальної справи, але не через підготування мате­ріалів на експертизу. Як такі можуть бути використані підписи та власноручно виконані документи особи під час різноманіт­них слідчих дій.

Експериментальні - такі матеріальні об'єкти, які спеціально відбираються для порівняльного (експертного) дослідження від підозрюваного (обвинуваченого), потерпілого, свідка, з до­тримуванням вимог ст. 199 КПК в межах самостійної процесу­альної дії (яку, як видається, немає підстав відносити до слід­чих, хоча так уважають не всі науковці. Вони аргументують тим, що експериментальні зразки не лише відображають еле­менти досліджуваного об'єкта, а інколи виступають такими еле­ментами, отже, їх можна розглядати речовими доказами, а тому дію, у ході якої відбувається одержання речових доказів, ви­правдано розглядати слідчою. Але це не так, і ми вже зупиня­лися на ознаках розмежування порівняльних зразків і речових доказів).

Існують спеціальні тактичні прийоми і технічні засоби отри­мання експериментальних зразків, які дозволяють забезпечити їх придатність і максимальну інформованість. Через брак часу зупинятися на цих прийомах і засобах ми не будемо. Це - для самостійного вивчення (або повторення, оскільки про них уже йшла мова під час практичного (лабораторного) заняття з теми «Криміналістичне дослідження письма»).

На завершення з'ясування питання щодо збирання й підго­товки матеріалів для експертного дослідження варто зазначити, що охоплює собою фіксація та упакування об'єктів, які підляга­ють майбутньому експертному дослідженню:

• описання у відповідних протоколах загальних і окремих ознак (властивостей) об'єктів. Іншими словами, протокол по­винен містити відомості про місце, час, умови виготовлення, виявлення, використання, вилучення і зберігання об'єкта;

• фотографування об'єктів;

• виготовлення відтисків чи інших видів копій;

• належне упакування об'єктів, відповідно до рекомендацій криміналістики (міцне укріплення у пакувальній тарі, забезпе­чення нерухомого стану, унеможливлення контакту з іншими поверхнями тощо. Обов'язкове опечатування. Прикріплення бірки з відповідними написами і засвідчувальними підписами). Наступною підготовчою дією виступає вибір моменту призначення судової експертизи. Якщо експертиза признача­ється передчасно, тобто без належної її підготовки,- це пер­спектива її неуспішності у плані повноти і вчасності, що при­зведе до потреби призначати й проводити додаткову або ж повторну судову експертизу.

Якщо призначення судової експертизи необгрунтовано від­кладається, то цс може:

1. призвести до зволікання (тяганини) у проведенні досудо-вого слідства, зокрема до порушення строків розслідування;

2. призвести до втрати доказової бази або несвоєчасного отримання потрібних доказів;

3. порушити права учасників кримінального процесу та при­звести до інших негативних наслідків, оскільки проведення більшості судових експертиз потребує тривалого часу.

Отже, судова експертиза повинна бути призначена своєчас­но, тільки-но виникнуть питання, для вирішення яких потрібні спеціальні знання та буде зібрано необхідні для дання висновку матеріали. Визначаючи цей момент, слідчий повинен врахувати:

1. властивості та стан об'єктів експертного дослідження;

2. необхідність і можливість одержання порівняльних зразків;

3. особливості експертного дослідження (складність, наяв­ність відповідних методик, термін проведення тощо);

4. наявну слідчу ситуацію.

Якщо конкретно, то судова експертиза може бути призначена:

негайно після порушення кримінальної справи. Це обу­мовлено потребою отримання необхідної інформації у ході роз­криття й розслідування злочину «по гарячих слідах». Інколи умови і завдання розслідування можуть диктувати потребу проведення експертизи на місці події, а часто навіть під час огляду місця події. Це - тоді:

1. коли для вирішення питань, що поставлені перед експер­том, важливо дослідити не тільки окремі речові докази, а й об­становку місця події;

2. коли потрібно дослідити взаємозв'язок між слідами на різноманітних предметах, які є на місці події;

3. коли речові докази зі слідами злочину або злочинця не можуть бути доставлені з місця події в лабораторію через: а) громіздкість; б) небезпеку видозмінення або псування слі­дів під час їх транспортування; в) недопустимість зламу чи де­монтажу речових доказів із подальшим вилученням їх із місця події й транспортуванням до лабораторії, оскільки вони потрібні для забезпечення виробничих процесів або підтри­мання побутових умов життя; г) незгоду власників, для чого є підстави;

4. судова експертиза може бути призначена негайно будь-коли, тільки-но виникне потреба і буде зібрано всі матеріали для її проведення;

5. судова експертиза може бути призначена негайно після до­питу підозрюваного (обвинуваченого) тощо, коли їхні показан­ня можуть бути перевірені за допомогою експертизи і потребу­ють такої перевірки. У такому випадку експертне завдання визначається, в основному, змістом перевірюваних показань.

Наступним підготовчим для призначення судової експерти­зи заходом є визначення мети, конкретних завдань експертного дослідження та вибір експертної установи чи персонального експерта.

Мета та конкретні завдання судової експертизи визначають­ся обставинами, які підлягають установленню під час дослі­дження, про що вже йшлося, а також фактичними даними, що з'ясовуються через використання спеціальних знань у ході до­слідження матеріалів кримінальної справи.

Вибір експертної установи або експерта здійснюється за­лежно від виду судової експертизи, об'єктів дослідження та пи­тань, що підлягають з'ясуванню. Це не означає, що ці питання експертові вже мають бути сформульовані. Це відбувається де­що пізніше, коли зазвичай уже обрано (визначено) експерта чи установу. Дуже часто перед формулюванням питань експер­тові слідчий проводить консультацію з конкретним фахівцем щодо його компетентності та правильності формулювань пи­тань у майбутній постанові. За винятком типових традиційних експертиз, для призначення яких консультації слідчому не потрібні і він упевнено знає перелік потрібних питань експер­тові. У більшості літературних джерел із цієї теми зазначено передування формулювання питань експертові визначенню ме­ти і завдань експертизи. Насправді у більшості випадків питан­ня експертові формулюються (як підготовчий захід, не кажучи вже про безпосереднє формулювання їх у постанові про при­значення судової експертизи після вирішення питання, хто ж проводитиме експертизу.

В Україні існує розгалужена мережа експертних установ і відомчих служб із різних галузей знань. Проведення судо­вої експертизи доручається спеціалістам саме цих установ і відомств. Приватним експертам чи окремим громадянам - ли­ше тоді, коли призначити експертизу державним експертним установам неможливо з причин, про які вже йшла мова. МЮ веде Реєстр атестованих експертів як державних експертних структур, так і підприємницьких структур та громадян. Відпо­відно до ст. 9 Закону України «Про судову експертизу», органи розслідування і суд зобов'язані доручати проведення судової експертизи переважно фахівцям, внесеним до цього Реєстру.

Коли судова експертиза проводитиметься поза експертною установою, у постанові про її призначення мусить бути зазна­чено конкретного фахівця, якому буде доручено проведення. Але ще перед тим слідчий зазвичай запрошує до себе або сам іде до такого експерта, з'ясовує його компетентність, роз'яс­нює права та обов'язки, попереджає про кримінальну відпові­дальність за завідомо неправдивий висновок. Інколи, за «по­зитивного знайомства», вручає експертові вже готову поста­нову і необхідні матеріали. Але здебільшого вручення поста­нови має місце згодом, оскільки з постановою ще потрібно ознайомити обвинуваченого (підозрюваного), у яких можуть бути відповідні клопотання і щодо змісту постанови, і щодо кандидатури експерта.

Що слід розуміти під наступним підготовчим заходом визна­чення предмета судової експертизи та формулювання питань експерту?

Предмет судової експертизи - це, як уже згадувалося, ті обста­вини, які знаходять відображення в матеріалах справи, і їх з'ясу­вання вимагає застосування спеціальних знань через призна­чення судової експертизи. Предмет судової експертизи (тобто за суттю, завдання) визначається питаннями, поставленими пе­ред експертом. Відповідно до закону перед експертом можуть бу­ти поставлені лише такі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Існують різні посіб­ники з судової експертизи, що містять типові переліки питань стосовно різних видів судової експертизи у ході розслідування різних категорій злочинів. Однак такі переліки є тільки орієн­товними. Тому з метою досягнення точності, логічності, грамот­ності й повноти доцільно використовувати допомогу спеціаліста, котрим, як уже наголошувалось, у таких ситуаціях виступає май­бутній експерт.

Під час призначення судової експертизи питання формулю­ються відносно таких типових обставин:

1. причинного зв'язку між явищем та його наслідками;

2. часу, місця, локалізації, напряму дії, швидкості, сили, по­слідовності та інших параметрів досліджуваного процесу;

3. властивостей і стану досліджуваних об'єктів (наприклад, вік, статева зрілість, справжність зброї тощо);

4. родової належності та індивідуальної тотожності.

Для правильного формулювання питань слідчому необхідно:

1. з'ясувати суть обставин, які потрібно встановити за допо­могою експертизи;

2. ознайомитися з наявними науковими можливостями і ме­тодами встановлення (одержання) інформації щодо факту, який підлягає з'ясуванню;

3. визначити можливі інші способи й методи встановлення обставин справи, що підлягають дослідженню.

Питання експертові повинні відповідати певним вимогам, зокрема:

1. випливати з матеріалів кримінальної справи;

2. бути конкретними, чіткими, зрозумілими, повними;

3. мати відповідну логічну послідовність;

4. відповідати компетенції експерта (тобто не виходити за межі його спеціальних знань);

5. не бути правовими, тобто не містити питання про наяв­ність чи відсутність ознак злочину вини або невинуватості осо­би, про форму вини тощо.

Подальшим етапом використання у кримінальному судо­чинстві судових експертиз є призначення судової експертизи і звернення її до виконання.

Призначення судової експертизи - процесуальна дія особи, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, сутність якої полягає у прийнятті процесуального рішення про вибір судової експертизи як форми з'ясування питань, що вимагають спеці­альних знань, а також виконання ряду передбачених законом та організаційних дій щодо звернення до виконання цього рі­шення.

Отже, прийнявши рішення про необхідність призначення судової експертизи, слідчий чи інша особа, у провадженні якої перебуває справа, складає відповідну постанову (суд - ухвалу), передбачену статтями 196, 310 КПК, що виступатиме процесу­альною підставою проведення у кримінальній справі судово-експертного дослідження.

Ця постанова (ухвала), аналогічно іншим кримінально-про­цесуальним постановам, складається з трьох частин: вступної, описової, резолютивної.

У вступній частині вказуються:

дата і місце складення постанови;

посада, звання і прізвище особи, яка склала постанову;

найменування кримінальної справи, у якій призначається су­дова експертиза.

В описовій частині:

стислий, але насичений виклад фабули справи (короткий зміст) і обставин, через які виникла потреба у застосуванні судової експертизи;

які сліди злочину наявні: час, місце та умови їх виявлення;

підстави призначення судової експертизи (з посиланням на відповідні статті КПК, якими керувався слідчий, суд), при­значаючи експертизу.

У резолютивній частині:

рішення слідчого про призначення судової експертизи, з указівкою на її предметний вид за існуючою класифікацією (криміналістична, судово-медична, психіатрична тощо), за процесуальними ознаками (повторна, додаткова, комісійна чи комплексна);

експертна установа чи експерт, якій доручається проведен­ня судової експертизи;

питання, з яких необхідно дати висновок;

перелік матеріалів (або вихідних даних), що направляють­ся експертові.

Наступна дія слідчого на етапі призначення судової експер­тизи - ознайомлення згідно з вимогами КПК обвинуваченого (підозрюваного) з постановою про призначення судової експер­тизи і вирішення заявлених ними щодо цього клопотань: про відвід експерта, про доповнення постанови новими запитання­ми, заперечення щодо наявних запитань, про надання можли­вості бути присутнім па проведенні дослідних дій і дати пояс­нення експертові.

Після цього постанова з об'єктами (матеріалами справи тощо) скеровується в обрану експертну установу або до конкретного експерта. .

Коли проведення комплексної експертизи доручається пра­цівникам кількох установ (кільком експертам), постанови (ко­пії) надсилаються до кожної з них (кожному експертові) з ука­зівкою, кому адресовано ті чи інші об'єкти й матеріали,- цей суб'єкт за суттю й виступатиме керівником експертизи. 4. Проведення судової експертизи

Сутність етапу проведення судової експертизи полягає:

1. У діях слідчого, пов'язаних із забезпеченням можливості реального проведення експертом доручених йому досліджень.

2. У методиці безпосереднього проведення судово-експерт­них досліджень фахівцем-ексиертом.

Під час проведення експертом судово-експертних дій слід­чий не бездіяльний, а виконує організаційну, контрольну, за­безпечувальну, фіксувальну функції, а саме:

1. створює належні умови для роботи експерта (експертів), особливо за проведення експертизи поза межами експертної установи (у разі потреби забезпечує приміщенням чи лаборато­рією, транспортними засобами та зв'язку тощо);

2. є присутнім (у разі потреби) під час проведення експертом досліджень. Є випадки, коли така присутність - обов'язкова, а саме:

а) якщо слідчим дано дозвіл бути присутнім на проведенні слідчих дій іншим заінтересованим особам

б) коли об'єктом дослідження є хтось із учасників процесу (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок);

в) якщо метод експертного дослідження пов'язаний зі зни- щенням речового доказу;

г) якщо в ході експертного дослідження виявляються раніше не відомі предмети, сліди тощо;

3. надає з власної ініціативи або за клопотанням експерта до­даткові матеріали розслідування, нові додаткові об'єкти, для чо­го може проводити відповідні слідчі дії або вживати інших захо­дів. Інколи такі слідчі дії чи інші заходи проводяться за участі експерта (останній не вправі самостійно вчиняти дії щодо збору поза межами експертного дослідження додаткових матеріалів (об'єктів) не в праві);

4. ставить перед експертом нові додаткові запитання;

5. слідкує за планом роботи експерта, цікавиться результата­ми експертного дослідження (без втручання у цей процес);

6. дає дозвіл на присутність обвинуваченого (підозрюваного) у місці проведення експертом досліджень, а також на участь експерта у слідчих діях, проваджених слідчим.

Безпосереднє експертне дослідження - процес дослідження об'єктів (матеріалів справи), що надані експертові в межах при­значення судової експертизи.

Правила, яких повинен дотримуватись експерт:

1. об'єктами дослідження можуть бути тільки матеріали, які процесуально належно закріплені у кримінальній справі;

2. експерт не вправі, як уже наголошувалося, самостійно про­вадити збирання матеріалів та об'єктів дослідження;

3. об'єктами експертизи (дослідження) повинні бути не копії, а оригінали (крім випадків, коли це забезпечити неможливо);

4. в акті (висновку) експерта повинно бути відображено весь хід досліджень, усі виконані дії з наданими об'єктами й матеріалами;

5. обов'язково конструюються і перевіряються всі експертні версії у ході дослідження.

Процес проведення експертного дослідження залежить від роду і виду судової експертизи і складається з декількох основ­них етапів: підготовчого, дослідницького і завершального.

Підготовчий етап - це:

ознайомлення експерта з постановою про призначення експертизи та іншою вихідною інформацією (експерт вивчає обставини справи та питання, поставлені слідчим);

з'ясування експертом завдань, поставлених слідчим, тобто експерт визначає свої можливості (компетентність) щодо даш-ія відповідей на питання в постанові;

огляд об'єктів дослідження і визначення їхньої придатнос­ті, вивчення стану й цілісності упаковання об'єктів, їх відповід­ності переліку, зазначеному в постанові чи супровідному листі;

визначення достатності об'єктів дослідження та матеріалів справи (коли експерт з'ясовує недостатність, він зобов'язаний повідомити особу, яка призначила експертизу, про необхідність надати додаткові матеріали або порівняльні зразки тощо).

Експерт може відмовитися від проведення судової експер­тизи у випадках:

якщо питання, поставлені перед ним, виходять за межі його компетенції;

якщо після попереднього огляду об'єктів, наданих для про­ведення дослідження, експерт дійшов висновку, що вони не від­повідають характеристикам, зазначеним у процесуальних доку­ментах або зафіксованим іншим способом (на фотознімках, відео- та кінострічках тощо);

якщо стан об'єкта, що підлягає дослідженню, є неякісним і це унеможливлює проведення експертизи;

якщо наданих матеріалів недостатньо для вирішення по­ставлених слідчим чи судом питань;

коли в експертній установі відсутній спеціаліст (спеціаліс­ти) потрібного профілю.

Про підмову у проведенні судової експертизи експерт пові­домляє письмово до органу, який призначив її.

Якщо в ході проведення експертизи (досліджень) будуть застосовуватися методики, які можуть призвести до пошко­дження чи знищення об'єктів, що підлягають дослідженню, екс­перт мусить отримати письмовий дозвіл від слідчого, у разі по­треби обумовивши час проведення дослідження цих об'єктів, щоби слідчий міг бути присутнім на них.

І останнє, що виконує експерт на підготовчому етапі,- це складає план дослідження. Дослідницький етап складається з:

Роздільного (детального) дослідження.

Порівняльного дослідження.

Експертного експерименту (в разі потреби).

Суть роздільного дослідження полягає в тому, що надані для дослідження об'єкти - речові докази та порівняльні зразки до­сліджуються роздільно. Встановлюються їхні загальні та окре­мі ознаки, кількісні та якісні величини, походження і характер змін їх властивостей тощо.

Експертний експеримент, зазвичай, проводиться під час не іден­тифікаційних експертиз, коли необхідно перевірити припущення про механізм утворення слідів, з'ясувати можливість існування (пе­ребігу) певних явищ, наприклад, можливість пострілу з конкретної зброї, ступінь пружності клинка тощо. Втім, такий експеримент мо­же проводитись і під час криміналістичних ідентифікаційних екс­пертиз - наприклад, для отримання порівняльного матеріалу (зраз­ків стріляних куль і гільз, оскільки слідчий самостійно це зробити під час підготовки до призначення судової експертизи не вправі).

Порівняльне дослідження, своєю чергою, складається з двох частин: а) порівняння загальних ознак речового доказу і порів­няльного (порівняльних) зразків, внаслідок чого можна буде зробити висновок або про відмінність об'єктів, або про їхні спільний рід, вид чи групу; б) друга частина - порівняння окре­мих ознак, на підставі якого експерт може дійти висновку про наявність або відсутність тотожності об'єктів.

Зрозуміло, що не для всіх видів судової експертизи харак­терним є саме такий дослідницький етап. Можливі й інші варі­анти, особливо під час вирішення класифікаційних, ситуацій­них, інколи діагностичних завдань.

Дослідницький (основний) етап, особливо за технічних до­сліджень, реалізується за допомогою застосування різноманіт­них науково-технічних засобів.

Експерт використовує у своїй діяльності різноманітні методи експертного дослідження, тобто систему способів, засобів, опера­цій для вирішення експертних завдань.

У теорії криміналістики існують різні класифікації цих ме­тодів:  За ступенем їх розповсюдження і сферою застосування:

загальний метод експертизи - метод матеріалістичної діа­лектики;

загальні методи - спостереження, порівняння, моделюван­ня, описування, вимірювання, експеримент, метод історизму тощо;

окремі наукові методи;

спеціальні (багатооб'єктні) методи.

За стадіями процесу експертного дослідження:

методи роздільного дослідження;

методи порівняльного дослідження;

методи проведення експертного експерименту.

За іншими критеріями, як-от: залежно від виду експерти­зи, від завдань експертизи, від виду наукового походження ме­тоду тощо.

Сукупність застосування методів експертного дослідження привела до виникнення різноманітних експертних методик, які також поділяються на види:

родова (видова) - методика проведення судових експертиз конкретного виду (роду);

типова - методика вирішення типових експертних завдань і задач. Це - вираз узагальненого досвіду виконання таких екс­пертиз;

конкретна (окрема) - методика вирішення конкретної експертної задачі (завдання). Це - результат або пристосуван­ня чи видозмінення типової експертної методики, або творчого підходу експерта до вирішення експертного завдання.

І нарешті, підходимо до завершального етапу судової експер­тизи, під час якого експерт у спосіб аналізу і синтезу:

підводить підсумок виконаного дослідження (тобто оці­нює сукупність установлених даних, фіксуючи як збіг, так і від­мінності);

робить загальні висновки, оформляє матеріали окремим актом, а в разі потреби - з додатками до нього (фототаблиці, схеми, графіки, розрахунки тощо).