МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ХІМІЇ ТА БІОТЕХНОЛОГІЙ

Методичні вказівки

до проведення лабораторно-практичних робіт з дисциплін:

«Технологія виробництва продукції рослинництва», «Технологія вирощування рослинницької сировини» та «Технологія виробництва сільськогосподарської продукції»

для студентів факультетів економіки та бізнесу, інженерії та комп’ютерних технологій, енергетичного, механіко-технологічного та агротехнологічного факультетів

Мелітополь, 2012

Методичні вказівки до проведення лабораторно-практичних робіт з дисциплін: «Технологія виробництва продукції рослинництва», «Технологія вирощування рослинницької сировини» та «Технологія виробництва сільськогосподарської продукції» для студентів факультетів економіки та бізнесу, інженерії та комп’ютерних технологій, енергетичного, механіко-технологічного та агротехнологічного факультетів / Укладали: Т.В. Герасько, Л.А. Покопцева, Е.С. Фазилова. – Мелітополь, ТДАТУ, 2012. – 59 с.

Рецензент: к.с.г.н., доцент Л.Г. Тодорова

Матеріал допоможе студентам глибоко вивчити теоретичнимй курс з дисциплін: «Технологія виробництва продукції рослинництва», «Технологія вирощування рослинницької сировини» та «Технологія виробництва сільськогосподарської продукції», основ агрономії та інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур у степовій зоні України.

Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри хімії та біотехнологій

Протокол № 3 від 22.11. 2012 р.

Розглянуто та схвалено на засіданні методичної комісії факультетів:

Інженерії та комп’ютерних технологій протоколом №____від___________2013 р.

Агротехнології та екологій протоколом №____від___________2013 р.

Економіки та бізнесу протоколом №____від___________2013 р.

Енергетичного протоколом №____від___________2013 р.

Механіко-технолгічного протоколом №____від___________2013 р.

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………4

Лабораторно-практичне заняття № 1. Рослини і умови їх життя………….6

Лабораторно-практичне заняття № 2. Грунт як засіб сільськогосподарського виробництва………………………………………….16

Лабораторно-практичне заняття № 3. Буряни та заходи боротьби з ними………………………………………………………………………………22

Лабораторно-практичне заняття № 4. Сівозміни…………………………..29

Лабораторно-практичне заняття № 5. Обробіток грунту………………….33

Лабораторно-практичне заняття № 6. Добрива та їх застосування………43

Лабораторно-практичне заняття № 7. Складання технологічних карт (агротехнічна частина) вирощування озимої пшениці……………………….50

Список рекомендованої літератури…………………………………………58

Вступ

В теперішній час велика увага приділяється ключовій проблемі сільського господарства — збільшенню виробництва зерна та покращенню його якості. Нарощування виробництва зерна — основа створення продовольчого та фуражного фонду, який є фундаментом розвитку тваринництва та інших галузей сільського господарства, важлива умова покращення економіки країни. Україна належить до країн з найсприятливішими грунтово – кліматичними умовами.

Особливістю розвитку сучасного сільського господарства є його подальша інтенсифікація. Зерновиробництво в Україні в сучасних умовах має величезний потенціал росту. При підвищенні врожайності культур до рівня Західної Європи (50 ц/га) потенційний об'єм виробництва зернових може становити 75,3 млн. т..

Щорічно зернові культури займають 13,5-14,5 млн. га загальної посівної площі. Структура посівів та валового збору зернових культур свідчить про те, що основне навантаження несуть три культури: пшениця, ячмінь і кукурудза. Ця група займає 79% загальних посівів зернових. Решта культур : жито, овес, гречка, просо, зернобобові займають лише 21% площі.

Вчені Інституту аграрної економіки УААН запропонували таке розміщення зернових культур:

у Поліссі необхідно розширити площі озимого жита, яке в озимому клині має займати 52% проти 27,8% нині. Доцільно збільшити виробництво зернобобових культур і ярого ячменю, а в південних лісостепових районах зони – ранньостиглих гібридів кукурудзи, що зумовлено спеціалізацією господарств на виробництві продукції тваринництві;

у Лісостепу слід значно розширити посіви проса, гречки, зернобобових, зокрема гороху і сої, ярого ячменю, кукурудзи; основне виробництво вівса сконцентрувати в центральних і північних районах лівобережного Лісостепу;

Степ залишається основною зоною виробництва високоякісного зерна озимої пшениці. Тут також варто збільшити виробництво проса, зернобобових культур, ячменю, кукурудзи, вівса, гречки.

Пропонується виділити кукурудзяний пояс, який би охоплював зону Лісостепу, північну і центральну частину Степу, лісостепові райони Полісся, зрошувані землі південного та центрального Степу. Питома вага зернових культур у структурі посівних площ у зоні Полісся становитиме 40,8%, у Степу – 45,9%, Лісостепу – 54,6%, в Карпатах – 35,1%.

Основою інтенсифікації сільськогосподарського виробництва у теперішні часи є раціональне використання землі на основі розробки та впровадження зональних систем землеробства, інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур, ретельний режим економії.

В основі сучасного землеробства — нормативно-технологічний принцип виробництва сільськогосподарської продукції з урахуванням природних та економічних умов господарства. Воно передбачає раціональне використання всіх ресурсів виробництва: ґрунту, добрив, машин, робочої сили. Особлива увага надається заходам: охороні навколишнього середовища, захисту ґрунтів від ерозії. Оскільки при інтенсивному веденні землеробства використовується велика кількість мінеральних добрив посилюються процеси мінералізації органічної речовини ґрунту, що призводить до зниження в ньому гумусу, а значить родючості.

ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Змістовий модуль 1. Теоретичні основи рослинництва

Тема 1. Рослини і умови їх життя.

Роль зелених рослин у природі і сільськогосподарському виробництві. Класифікація рослин за ботанічними і технологічними ознаками. Фотосинтез і дихання – найважливіші життєві функції рослин. Шляхи управління фотосинтетичною діяльністю рослин з метою підвищення продуктивності. Фактори життя сільськогосподарських культур, їх роль у формуванні врожаю.

Тема 2. Ґрунт як засіб сільськогосподарського виробництва.

Поняття про ґрунт і його родючість. Види родючості. Вчення про ґрунтотворний процес. Значення виробничої діяльності людини в ґрунтотворному процесі. Склад і властивості ґрунту. Агровиробнича характеристика основних типів ґрунтів України і заходи підвищення їх родючості. Ерозія ґрунтів і заходи щодо її запобігання. Класифікація і бонітування грунтів.

Тема 3. Бур’яни, шкідники і хвороби сільськогосподарських культур і заходи боротьби з ними.

Біологічні особливості і класифікація бур’янів. Еколого-економічні пороги шкодо чинності бур’янів. Основні групи шкідників і їхні економічні пороги шкодо чинності. Класифікація заходів боротьби з шкідливими організмами. Строки, способи, умови ефективного застосування пестицидів.

Тема 4. Поняття про сівозміни, їх значення.

Наукові основи побудови сівозмін. Монокультура, беззмінні і повторні посіви, їх недоліки та можливість застосування. Грунтовтома і причини, що її обумовлюють. Біологічні, фізичні, агрономічні та економічні причини необхідності чергування культур. Класифікація і схеми сівозмін. Основні типи і види сівозмін в Україні. Проектування, введення та освоєння сівозмін.

Змістовий модуль 2. Технології виробництва основних видів продукції рослинництва

Тема 1. Зернові культури.

Загальна характеристика зернових культур. Значення якості зерна і заходи, які стимулюють виробництво сильних та твердих пшениць, пивоварного ячменю, кращих сортів проса, гречки. Шляхи збільшення виробництва зерна. Морфологія і біологічні особливості озимих і ярих зернових культур. Фази росту, стадії розвитку, етапи органогенезу. Методи контролю за достиганням та організація збирання низькорослих, високорослих, забур’янених та полеглих хлібів.

Тема 2. Коренеплоди та бульбоплоди.

Цукрові буряки. Агрокліматичні зони бурякосіяння та їх характеристика. Комплекс агротехнічних заходів вирощування програмованого врожаю цукрових буряків. Картопля – культура універсального призначення. Організація і застосування інтенсивних технологій, зональні особливості у підготовці ґрунту. Нетрадиційні бульбоплідні культури – перспективи їх використання в Україні.

Тема 3. Олійні культури.

Справжні олійні культури і культури комплексного використання, які дають олію як побічну продукцію. Хімічна природа рослинної олії та найважливіші показники її якості. Соняшник – головна олійна культура в Україні. Інтенсивні технології вирощування соняшнику з урахуванням зональності та особливостей гібридів.

Тема 4. Багаторічні та однорічні трави.

Морфологічна характеристика та біологічні особливості ,кормова цінність, райони поширення. Інтенсивна технологія вирощування на корм та насіння. Травосумішки. Багаторічні бобово-злакові травосумішки, їх переваги перед чистими посівами. Основи технології вирощування багаторічних трав у підпокривних посівах. Оптимальні строки збирання на зелений корм та для виробництва сіна, сінажу, трав’яного борошна та ін..

Лабораторно-практичне заняття № 1. Рослини ї умови їх життя

Мета: Вивчити методику біологічного контролю як основи регулювання продуктивності культурних рослин.

Завдання:

1. Скласти перелік фаз розвитку сільськогосподарських культур за формою 1.

2. Відповісти у конспективній формі на питання, наведені у кінці роботи.

Таблиця 1. Фази розвитку сільськогосподарських культур

Культура	Перелік фаз розвитку
Злакові хліба
Кукурудза
Гречка
Зернові бобові культури
Льон
Соняшник
Цукрові буряки першого року
Цукрові буряки другого року
Картопля

Матеріали та обладнання

Табличний матеріал, слайди, відеоматеріали.

Методика відбору проб

При інтенсифікації рослинництва проводять біологічний контроль за розвитком посівів культур, який є основою регу­лювання їхньою продуктивністю та якістю врожаю.

Оцінка дійсного стану посіву на час спостереження у великій мірі залежить від дотримання спеціальних методик відбору зразків (проб) рослин та їх аналізу.

Існує правило: "Чим більше відбирається рослинних зразків з площі посіву, тим точнішою буде його реальна характерис­тика". Проте занадто велика кількість проб значно утруднює аналітичну роботу з ними. Тому математично розрахована і прийнята для застосування мінімальна кількість проб, відбір яких дає змогу об'єктивно оцінити стан посіву. Вона стано­вить для площі посіву до 10 га 8 проб, від 11 до 50 га додатково відбирають одну пробу на кожні наступні 10 га, від 51 до 100 га — на 20 га та від 1011 більше га — по одній пробі на кожні наступні 25 га.

Зразки рослин найчастіше відбирають по діагоналях поля у типових для посіву місцях через однакові проміжки (метод "конверта"); рідше — у шаховому порядку ("шаховий" метод); на полях з невирівняним посівом відбирають рослини рендомізованим методом — у різних місцях поля, куди впаде закинута кольорова кулька (фішка).

Існують різні види формування рослинних зразків.

1. У визначених місцях рослини відбирають з квадратних або прямокутних ділянок (рамок) розміром 0,25; 0,5; 1,0 м². Розмір сторін квадратних рамок 50 х 50 см (0,25 м²) та 100 х х 100 см (1,0 м²), прямокутних — 83,3 х ЗО см (0,25 м²) та 83,3 х 60 см (0,5 м²). Відібрані рослини зв'язують у снопик та закріплюють картонну етикетку з назвою культури, сорту (гібрида), фази росту (розвитку), номера поля і дати відбору.

2. Відбір рослин і спостереження за їх ростом і розвитком проводять на квадратних чи прямокутних ділянках, які виділяють у посівах заздалегідь і фіксують кілочками та непромокаючим шпагатом.

3. Рослини відбирають з рядків посіву без накладання рамок. Довжину рядка відповідно до площі відбору зразка встановлюють залежно від ширини міжрядь посіву. Так, при ширині міжрядь зернових культур 15 см рослини відбирають у блоці з двох суміжних рядків, кожний завдовжки 83,3 см, що відповідає площі 0,25 м². На широкорядних посівах проби рослин для фенологічних спостережень, вимірювань висоти рослин та площі листків, фізіологічних і біохімічних аналізів закладають у рядках. Дов­жина рядка у пробі, як правило, є кратною довжині рядка на площі 1 га. її встановлюють діленням 10000 м² (площа 1 га) на ширину міжряддя 45,60 або 70 см і одержують відповідно 22,2; 16,7 та 14,3 м. Залежно від мети спостережень і відбору рослин для аналізу на позначених рядках накладають відрізки завдовжки 2,22; 1,67 або 1,43 м.

На гніздових посівах одна проба залежно від культури включає рослини з 10—25 гнізд, розміщених вздовж рядка.