1. Відповідність складу портфеля інвестиційній стратегії компанії.

Цей принцип передбачає залучення до портфеля фінансових активів, які мають забезпечити інвестору реалізацію його стратегічних цілей. Звісно, залежно від статусу інвестора, його цілі можуть бути різними.

Інвестиційна стратегія підприємства передбачає, в першу чергу, запровадження реальних інвестиційних проектів і формування портфелів такого типу. Ця форма інвестування забезпечує підприємству швидкий розвиток та освоєння нових видів продукції і розширення ринку збуту. Як зазначалось вище, фінансові інвестиції здійснюються підприємством на вищій стадії розвитку. Воно формує портфель цінних паперів з боргових інструментів та інструментів власності з метою поширення впливу на ринок, підвищення конкурентоспроможності. За фінансової скрути цей портфель може використовуватись як фінансовий резерв.

Інвестиційна стратегія інституційного інвестора повинна бути спрямована на підтримку відповідних пропорцій між первинним і вторинним резервами активів у складі портфеля. Якщо вторинний резерв формується виключно для цілей підтримки ліквідності, то первинний резерв формується, в першу чергу, з метою підвищення доходів суб’єкта господарювання, але разом з тим він повинен виконувати роль своєрідного амортизатора за фінансових труднощів. Це не означає, що інвестору потрібно продавати активи первинного резерву за вичерпання ресурсів вторинного резерву і втрачати при цьому майбутні доходи.

2. Принцип забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам. Інвестор має обов’язково зважати на те, який обсяг коштів він може виділити на інвестиційні цілі. У тому випадку, якщо компанія володіє значним капіталом, вона матиме можливість придбати велику кількість активів, не завдаючи шкоди іншим напрямам діяльності. Якщо ж вона обмежена в коштах, їй доцільно чітко визначити, в які фінансові активи вкласти кошти, оскільки ці кошти можуть виявитися необхідними для інших напрямів діяльності компанії.

3. Забезпечення прийнятних для інвестора співвідношень між основними цілями: дохідністю, зростанням капіталу, мінімізацією ризику та ліквідністю. Залежно від інвестиційної стратегії, якої дотримується інвестор, вона встановлюватиме різні співвідношення між дохідністю та ризиком інвестиційного портфеля. Відповідно інвестор має обирати, в які активи вкладати кошти. Так, у випадку агресивної стратегії компанія обиратиме домінування дохідності над рівнем ризику та звертатиметься до інвестування у найдохідніші активи, які характеризуються високим рівнем ризику. Консервативні інвестори намагатимуться вкладати кошти в інструменти з помірним рівнем ризику та дохідності. Однак найбільш прийнятною для інвестора у будь-якому випадку залишається «золота середина». Компанія матиме можливість досягти стабільних прибутків, якщо вона визначить оптимальне співвідношення між ризикованістю та дохідністю складових портфеля фінансових інвестицій.

Портфель може включати як ліквідні, так і неліквідні активи. У випадку якщо неліквідні активи мають можливість принести значні доходи, інвестори будуть зацікавлені у включенні їх до власного портфеля. Однак у даному випадку потрібно зважати на те, що ризик ліквідності може призвести до значних втрат інвестора. Відповідно для нього є доцільним гармонічне поєднання в портфелі ліквідних і неліквідних активів. Навіть якщо неліквідні активи характеризуються найвищим рівнем дохідності, інвестору недоцільно вкладати в них усі кошти, оскільки інвестування є достатньо ризиковим. Встановлення оптимального співвідношення між дохідністю та ліквідністю активів в інвестиційному портфелі є важливим завданням для інвестора.

4. Колегіальність (для компанії) у прийнятті рішень щодо складу портфеля. Колегіальність у прийнятті рішень щодо складу портфеля вимагає єдності думок (консенсусу), оскільки кожен компаньйон відповідає своїм капіталом (часткою) за реалізацію портфеля і сподівається на отримання певного доходу на вкладений капітал.

5. Забезпечення управління портфелем, можливість систематично стежити за змінами на фінансовому ринку і здійснювати необхідне реінвестування коштів (моніторинг). З метою запобігання виникненню збитків від інвестиційної діяльності інвесторам доцільно проводити постійний моніторинг ризиків, пов’язаних з активами, що містяться в портфелі фінансових інвестицій. У тому випадку, якщо результативність обраної стратегії не виправдалася і інвестор не отримає бажаного рівня дохідності інвестицій, доцільно тимчасово змінювати інвестиційну стратегію та концентруватися на найбільш дохідних напрямах інвестиційної діяльності. Відповідальність за формування та управління портфелем несуть інвестиційні менеджери.

Мета формування портфеля – поліпшити результати інвестування, надати сукупності активів такої інвестиційної якості, яка можлива лише за умови їх комбінації. На практиці немає ідеальної загальної програми формувань ефективного портфеля, але визначені цілі і стратегії успішного вкладання капіталу [39].