1. Організація як система та об’єкт управління

Під організацією розуміють соціальне утворення, об'єднання груп людей, які вступають у певні соціально-економічні та організаційно-економічні відносини і взаємодіють.

Сучасна теорія управління виокремлює такі основні ознаки організації: наявність загальної мети, самостійність, здійснення діяльності на основі принципу саморегулювання, яке забезпечується за допомогою внутрішнього організаційного центру, наявність певної організаційної культури.

На сучасному етапі всі організації розглядаються як відкриті системи — системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім середовищем. Відкритій системі притаманні такі елементи:

— цілісність (взаємозв'язок і взаємодія всіх складових та певна системна якість, що характеризує цю цілісність):

— перспективність (розвиток у напрямі вдосконалення);

— незалежність (можливе відокремлення підприємств);

— спеціалізованість (здатність виконувати окремі функції);

— перетворення вхідних елементів на вихідні;

— централізація (одна зі складових стає домінуючою);

— зростання (тенденція до розширення);

— циклічність розвитку;

— рівновага;

— непередбачуваність порушення рівноваги.

Сучасна відкрита система має вхід і вихід. Входом для організації як системи є всі види ресурсів (капітал, робоча сила, природні ресурси, інформація тощо), виходом — продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників.

Будь-яка організація як система складається з керуючої та керованої підсистем.

Система — це цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких робить внесок у характеристики цілого. Функціонування системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між її елементами, тобто частинами системи, які мають специфічні риси, властивості й особливе значення. Управлінська теорія виокремлює три типи зв'язків:

— функціонально необхідні зв'язки, за якими формуються соціально-економічні відносини;

— синергетичні зв'язки спільної дії, які забезпечують збільшення загального ефекту;

— надлишкові — зайві для певної системи (організації).

За кількістю елементів розрізняють прості та складні системи, за характером зв'язку — динамічні та стохастичні.

Підсистема — це частина системи, що має характерні риси і виокремлена за певними ознаками. Незважаючи на те, що вона взаємопов'язана з іншими частинами системи, її можна розглядати як самостійну систему

2. Оцінка і прогноз зовнішнього середовища існування організації

Зовнішнє середовище — сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних інституційних структур та інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників.

Зовнішнє середовище є складним, мінливим, взаємозалежним і, як правило, невизначеним:

Зовнішнє середовище включає всі сили і контактні аудиторії, з якими фірма зіштовхується у своїй повсякденній і стратегічній діяльності. Середовище ніколи не буває стабільним . І звичайно, кожне підприємство повинно не тільки знати своє середовище і її природу змін, але і вміти реагувати на ці зміни : невдача в пристосуванні до середовища виллється в невдалий бізнес взагалі..

Існує думка, що організації варто брати до уваги в першу чергу чисто економічні чинники (рівень прибутків споживачів, ставку відсотка, обмінний курс валюти, рівень безробіття), а потім, і як і допоміжні(або другорядні) соціальні, юридичні, технологічні і політичні чинники, що утворюють зовнішні середовища.

По характеристиці через широту і періодичність впливу на фірму, зовнішнє середовище розділяється на:

- середовище найближчого оточення;

- віддалене середовище фірми.

Оскільки виробниче підприємство визначають як систему, яка переробляє ресурси, то найближче оточення підприємства складається зі споживачів, постачальників, ринків робочої сили, фінансових інститутів, конкурентів і інвесторів. ЦІ групи контактують із фірмою (у різних містах ) безпосередньо.

Основне (загальне) середовища, з іншого боку, складається із сил, що виявляються час від часу. На параметри цього середовища впливають соціальні, культурні, демографічні, екологічні, юридичні і технологічні. Відповідно до іншого розподілу (функціонального), стан зовнішнього середовища розділяються по їхній природі, звідси зовнішнє середовище розділяється на соціальне, економічне, політичне і технологічне. Маючи справу з кожною із них, ми повинні розуміти істотну різницю між найближчим (безпосереднім) оточенням і загальним середовищем.

Аналіз зовнішнього середовища має за мету: з’ясування конкурентноспроможності організації через встановлення 5 типів загроз:

- загроза появи нових конкурентів

- загроза замовників диктувати свої умови

- загроза споживачів диктувати свої умови

- загроза суперничиства між вже існуючими конкурентами

- загроза появи товарів-замінників (дешевші)

Прогнозування; аналіз конкурентного середовища як встановлення цілей можливого розвитку, стратегії, та можливостей вже існуючих і потенційних конкурентів; створення сценаріїв розвитку організації (оптимістичного – позитивний вплив зовнішнього середовища на організацію; песимістичний – погіршений варіант розвитку).