1. Порівняльна характеристика уявлень про господарство Аристотеля та Ксенофонта.

Свої економічні погляди Ксенофонт (бл. 430—355/354 до н.е.) виклав у багатьох творах, головним з яких є «Домострой». У них дано характеристику рабовласницького господарства, а також деякі поради щодо способів подолання притаманних йому недоліків. Ксенофонт уважав поділ праці на фізичну та розумову (а людей — на вільних і рабів) природним, був прихильником натурального господарства, як стійкішого й надійнішого. Найважливішою галуззю такого господарства, на думку Ксенофонта, є землеробство, а ремесло і торгівля — другорядними. Проте він не залишив без уваги і проблеми товарно-грошових відносин з огляду на можливість їх використання для зміцнення натурального господарства. Так, Ксенофонт одним із перших зрозумів важливість суспільного поділу праці, побачив зв'язок між рівнем його розвитку та місткістю ринку. Заслугою мислителя є також постановка питання про подвійне використання блага — як споживчої цінності та як мінової, тобто про дві властивості товару.

 На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в державному володінні, а друга — у приватному.

Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповідно до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку і хрематистику. Під економікою він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. Хрематистикою Арістотель називав мистецтво наживати багатство, робити гроші й уважав цю діяльність неприродною. До неї він відносив велику торгівлю і лихварство.

2. Особливості економічної думки середньовіччя. Ф. Аквінський

Особливість політичної думки доби феодалізму полягала в богословському трактуванні політики В епоху Середньовіччя людська сутність із політичної була зведена до релігійної. Християнство перетворило гнучкі ідеали античних філософів на легкозасвоювані догмати. Релігійні догми одночасно стали і політичними аксіомами.

Суспільно-політичні погляди Фоми Аквінського (1225—1274) — У творах «Сума теології», Панування влади» та ін. Намагалися примирити віру зі знанням, дати філософське обґрунтування католицизму, використовуючи ідейну спадщину Арістотеля. — Запозичив в останнього думку про людину як суспільну (політичну) істоту, а також те, що держава як ціле стоїть вище від індивіда. — Орган іцизм Аквінського набрав форми ієрархізованих уявлень про суспільство: все повинно підпорядковуватись цілому. — Оскільки світ збудований на основі ієрархічності, а на чолі цього порядку стоїть Бог, то всі види влади на Землі від Бога. — На чолі держави стоїть світська влада, яка є вторинною щодо релігійної.ї — Ідеал форми державного правління: влада одного, монархія. — Аквінський теологізував розуміння права. Його джерелом визнавав вічне право (божественний розум), а його проявом— природне право. Конкретизацією природнього права є людське право Августин, на відміну від Платона й Арістотеля, побудував свою концепцію «кращого життя» (щастя від Бога) на можливостях і здібностях людини на реалістичному гуманізмі: людина не зневажає іншу людину через її вади, вона ненавидить вади, зате любить людину. У християнському політичному вченні Фоми Аквінського держава розглядається як певна частина універсального порядку, творцем і правителем якої є Бог. Мета держави — збереження порядку та громадянського спокою.

3. Історичні та національні особливості меркантилізму в країнах Західної Європи

  В провідних країнах Західної Європи у кінці XІV ст. утверджуються товарно-грошові відносини, і саме товарний обмін стає головною умовою господарського життя. Національне багатство стало виражатися грошима – загальним еквівалентом товарної економіки. Дана епоха характеризується швидким збільшенням капіталу, джерелом якого є сфера обігу.    Великі географічні відкриття XV – XVII ст. поклали початок формуванню світового ринку і помітно змінили економічне життя європейських країн:    - збільшились обсяги зовнішньої торгівлі, яка стала міжконтинентальною;    - розширились ринки збуту європейської продукції;    - завдяки створенню промислових і сільськогосподарських мануфактур у колоніях, європейські ринки заполонила дешева продукція та сировина;    - надбанням європейських держав стали великі поклади дорогоцінних металів американського континенту.    Першу спробу осмислити ці економічні процеси у країнах Європи зробили меркантилісти. Поняття “меркантилізм” – походить від латинського слова “merkari” – торгувати. В англійській і французькій мовах “merkantile” – “торговий”, а італійське “merkante” означає “торговець”, “купець”.     Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу, визначив сферу обігу як вирішальну для нагромадження багатства. Меркантилізм – перша в історії економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики. Для теорії меркантилізму характерні такі риси:    - об'єктами дослідження є торгівля і грошовий обіг як джерела і сфера багатства;    - гроші (золоті, срібні) розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;    - безпосереднім джерелом багатства вважається прибуток від зовнішньої торгівлі;    - вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;    - ідеологія активного державного втручання в економічне життя, особливо контроль зовнішньої торгівлі.    Меркантилісти вважали доцільним:    - підтримку владою імпорту дешевої сировини, встановлення високого ввізного мита на промислові товари, заохочення експорту готової продукції;    - надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності, регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту;    - ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;    - недостатню увагу до розвитку сільськогосподарських галузей;    - виправдання колоніальної експансії;    - абсолютну монополізацію сфери зовнішньої торгівлі.

4. Економічні погляди А. де Монкретьєна. Кольбертизм.

В 1615 р. француз А. Де Монкретьен опублікував «Трактат про політичну економію». Таким  чином  А.  Де  Монкретьен  запровадив суттєво новий термін – «політична економія». В своїй роботі автор дав поради королю Франції для проведення вигідної економічної політики, яка дозволила б нажити багатство для держави.

Робота  А.  Де  Монкретьена  з'явилася  передумовою  до  появи  на

початку  17  століття  у  Франції,  в  Англії  і  в  Іспанії  такої  економічної

течії,  як  «меркантилізм».  Найяскравішими  представниками

меркантилістів  сталі  Т.  Ман  в  Англії  і  ж.­Б.  Кольбер  у  Франції.

Меркантилісти,  як  і  А.  Де  Монкретьен,  шукали  відповідь  на  питання

про  те,  якою  повинна  бути  державна  політика,  щоб  багатство  країни

збільшувалося.  На  їх  думку,  багатство  створювалося  у  сфері  обігу,

тобто за допомогою торгівлі. Головним критерієм багатствау той час вважалася  наявність  золота  і  срібла,  тому  держава  повинна  була

заборонити вивіз дорогоцінних металів за кордон, а також ввезення в

країну товарів, які потрібно обмінювати на дорогоцінні метали. В той

же  час  держава  повинна  була  заохочувати  виробництво  і  вивіз  за

кордон  для  продажу  як  можна  більшого  числа  товарів,  які  потім

поверталися б в країну у вигляді золота і срібла.

Зокрема,  у  Франції,  де  найбільш  активно  політику

протекціонізму  в  XVII  в.  проводив  суперінтендант  (міністр)  фінансів

Жан  Батист  Кольбер,  створювалася  могутня  сіть  мануфактури  в

промисловості.  Але  одночасно  тут,  у  тому  числі  за  допомогою

заборони вивозу хліба з країни і вільного його ввезення з інших країн,

стримувалося  становлення  фермерства.  Цією  обставиною  зрештою

пояснюється  «вузькість»  в  той  період  внутрішнього  ринку  Франції  в

порівнянні з її давньою суперницею – Англією. Згодом французський

меркантилізм  із  даної  причини  сталі  іменувати  кольбертизмом,  а

своєрідною  французькою  школою  в  рамках  класичної  політичної

економії стало так зване навчання фізіократів.

5.Методологія класичної школи

Класична політична економія як перша наукова школа в історії економічної думки прийшла на зміну меркантилізму в період стрімкого проникнення мануфактурного капіталу у сферу виробництва найбільш розвинутих європейських країн. Завершення епохи первісного нагромадження капіталу, буржуазні революції та прихід буржуазії до влади, бурхливий розвиток підприємництва та ринкова лібералізація економічної політики сприяли подальшому розвитку капіталізму та переміщенню інтересів підприємців зі сфери обігу в сферу виробництва. Теоретико-методологічні підходи до дослідження економічних процесів та явищ і категоріальний апарат, започатковані в цей період, заклали підвалини світової економічної науки. Саме тому школа, яка стала фундатором нової традиції економічної думки, отримала назву "класичної".Ідейно-теоретичні та методологічні засади класичної школи:аналізували індустріальну економіку,підприємницьке ринкове господарство епохи промислових революцій;започаткували наукове вивчення сфери виробництва;започаткували причинно-наслідковий,абстрактно-дедуктивний аналіз,використовували системний погляд на економіку та позитивне знання;трактували багатство як сукупність мінових цінностей,визнавали пріоритетність сфери виробництва у його створенні та джерелом багатства вважали продуктивну працю;також започаткували трудову теорію вартості,вважали головним мірилом вартості кількість затраченої на виробництво товарів праці;висунули концепцію економічного лібералізму,захищали політику вільної торгівлі,в свою чергу,виходили з першості особистих інтересів над суспільними;висунули концепцію економічного зростання та підвищення національного добробуту шляхом нагромадження капіталу;вважали можливим автоматичне само врівноваження сукупної пропозиції і сукупного попиту за умов вільної ринкової економіки.

6. Фізіократизм як передвісник економічного лібералізму. Економічні погляди ф. Кене.

. Фізіократи зосередили свою увагу на сфері виробництва.Джерелом багатства нації вони вважали сільського господарства.Вони виступили з ідеєю еквівалентного обміну та обґрунтували концепцію економічного лібералізму. Висунули Теоріяю"природного порядку", Фізіократи вважали, що економічні закони мають природний характер, божественне походження і є зрозумілими для усіх. Основу природного порядку вони вбачали в економічній свободі та недоторканності приватної власності.Вони висунули Концепція "чистого продукту". Під чистим продуктом фізіократи розуміли отриманий у землеробстві надлишок продукції, що перевищує витрати виробництва. Цей надлишок вважався унікальним даром природи, створеним землею завдяки природній родючій силі. На думку їх, отримати цей дар можна лише у сільському господарстві. Відтак лише землеробська праця, пов'язана з реальним, фізичним приростом матерії, проголошувалась продуктивною, а джерелом суспільного багатства і процвітання нації вважалось сільське господарство. Фізіократи вперше в історії економічної думки поділили суспільство на і класи, взявши за основу економічний критерій: участь великих соціальних 1 груп у створенні та розподілі суспільного багатства. Відтак вони виокремили 1 продуктивний (землероби) та непродуктивний (ремісники, торговці) класи І та клас землевласників. Засновником нової наукової школи був відомий французький економіст XVIII ст. Франсуа Кене . Його економічні погляди знайшли відображення у славнозвісній "Економічній таблиці". Проголосив ідею "природного порядку" як "першого прояву фізичної необхідності, яку неможливо ігнорувати"1. На думку вченого, "природний І порядок" визначає розвиток суспільства за об'єктивними законами, подібними до тих, які діють у природі. Ф. Кене зазначав, що ці закони мають божественне походження. На відміну від представників англійської класичної політекономії, які велику увагу приділяли розвитку промислового виробництва, Ф. Кене стверджував, що примноження багатства відбувається лише там, де "працює" природа. Учений виходив з того, що лише у сільському господарстві створюється "чистий продукт". Дав досить глибоке, як на ті часи, визначення капіталу, започаткував поділ капіталу на основний та оборотний. Розглядаючи капітал в уречевленій формі, Ф. Кене писав про те, що останній — це не гроші, а ті засоби виробництва, за допомогою яких створюється "чистий продукт". Здійснив аналіз класової структури суспільства та відповідних видів витрат. складається із трьох класів громадян: класу продуктивного, класу власників і класу безплідного"1. Продуктивний клас, за його теорією, шляхом обробітку землі вирощує щорічне багатство нації, авансує свою працю в сільське господарство і щорічно оплачує доходи власників землі. Клас власників існує за рахунок чистого продукту землі, який йому щорічно віддає продуктивний клас .