Висновки
Статус Президента України визначено розділом V Конституції України, де сформульовані права та обов'язки Президента як глави держави, порядок його обрання, а також зміщення з поста та припинення його повноважень. Статус Президента як гаранта Конституції покладає на нього обов'язок припиняти будь-які дії законодавчої, виконавчої та судової влади, які прямо чи опосередковано порушують основний Закон України. Для виконання цього обов'язку Президент наділений відповідними повноваженнями. Він має право зупинити рішення органів влади, застосувати право вето до законів, за які проголосувала Верховна Рада.
Президент є гарантом державного суверенітету та територіальної цілісності України. На Президента покладений обов'язок приймати рішення та виконувати дії, спрямовані на захист і зміцнення державного суверенітету, збереження цілісності та недоторканності території України в межах існуючих кордонів.
Повноваження Президента щодо проведення внутрішньої політики полягають у тому, що Президент України на основі Конституції та законів України видає укази та розпорядження, що є обов'язковими до виконання на території України. Взаємодіючи з усіма гілками влади, Президент призначає та звільняє членів Уряду та керівників органів виконавчої влади, може брати участь у засіданнях Уряду, а також мати своїх представників у Конституційному Суді, Верховній Раді.
У сфері зовнішньої політики Президент як глава держави виступає від її імені, представляє Україну в міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні угоди, а також керує всією зовнішньополітичною діяльністю держави.
Президент здійснює свої Конституційні повноваження через вертикаль влади, до складу якої входять: Адміністрація Президента, Консультативна рада, Рада національної безпеки і оборони та місцеві адміністрації.
Президент України — глава держави. Унаслідок особливого правового статусу Президент України здійснює керівництво фінансовою діяльністю, зокрема, шляхом підписання законів або застосування процедури вето; призначає голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах; призначає половину складу Ради НБУ та пропонує кандидатуру на посаду Голови НБУ.
Список літератури
1. Конституція України, Київ: Знання-Прес, 1998.
2. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”;
3. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України. – К.: НІОС, 2000;
4. Берлач А.Л., Карпенко Д.О., Ковальський В.С., Колодій А.М., Олійник А.Ю., Підопригора О.О.; За ред. В.В. Копєйчикова, А.М. Колодій. Правознавство. Київ: Юрінком Інтер, 2004, 752 с.
5. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії. Київ: Либідь, 2002, 608 с.
6. Варфоломеєва Т.В., Пастухов В.П., Пеньківський В.Ф., Піцан О.М. Правознавство. Київ: Знання-Прес, 2001, 327 с.
7. Гладун З.С., Федчишин М.Г. Основи конституційного права України. Тернопіль: Астон, 2001, 463 с.
8. Зайчикова В.В. Місцеві фінанси України та європейських країн / В.В.Зайчикова. - К.: НДФІ, 2007. - 299с.
9. Кириленко О.П. Місцеві фінанси: Підручник / О.П. Кириленко. - К.: Знання, 2006. - 677с.
10. Луніна І.О. Державні фінанси та реформування міжбюджетних відносин / О.І. Луніна. - К.: Наукова думка, 2006. - 432с.