56. Процеси які відіграють роль механізму вияву соціально-психологічних явищ

Слід мати на увазі, що в основі соціальної поведінки і спільної діяльності людей відбуваються процеси, які відіграють роль механізмів вияву соціально-психологічних явищ, — наслідування і зараження.

Наслідування — це соціально-психологічний процес дотримання особистістю чи групою якого-небудь еталону, зразка, що виявляється у прийнятті, запозиченні та відтворенні зовнішніх (поведінкових) або внутрішніх (психологічних) особливостей інших людей.

У соціальній психології його розглядають у двох планах:

1) як наслідування якоїсь конкретної людини;

2) як наслідування норм, вироблених групою.

Зараження — соціально-психологічний механізм передавання емоційного стану від однієї людини чи групи до інших в умовах безпосереднього контакту, що відображає їх схильність до певних станів і психологічного впливу з боку інших людей1.

Навідміну від наслідування в змістовій стороні зараження домінує несвідома, мимовільна (психофізіологічна) схильність людини або групи до переживання певного настрою, який має великий емоційний заряд внаслідок загострення переживань і пристрастей.

Регуляторами (способами) психологічних взаємовпливів людей один на одного є механізм навіювання, конформності й переконання, коли під впливом думок, відносин одного партнера змінюються думки, відносини іншого партнера. Вони формуються на основі розглянутої властивості живих систем — наслідування. На відміну від останнього навіювання, кон-формність і переконання регулюють міжособистісні норми думок і почуттів.

57. Поняття спілкування його сторони і види

Однією з необхідних умов високого рівня керівництва організацією є забезпечення ефективного міжособистісного спілкування всередині організації — її підрозділах, групах, командах. Тому важливого значення в сучасному менеджменті набувають знання сутності і психологічних особливостей спілкування, його функцій, принципів, а також способів ефективної міжособистісвої взаємодії членів організації.

За сутністю, спілкування — це процес взаємозв'язку і взаємодії суспільних суб'єктів (класів, груп, особистостей), в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміннями і навичками, а також результатами діяльності. Спілкування — одна з необхідних і загальних умов формування та розвитку суспільства й особистості.

Спілкування можливе лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальні (лат. verbalis — усний, словесний) засоби спілкування (коли як знакові системи використовується усна і письмова мова) і невербальні (коли застосовуються позамовні засоби).

Є такі види спілкування:

— міжособистісне, що пов'язане з безпосередніми контактами людей у групах або парах, постійних за складом учасників;

— міжперсональне, учасниками якого є конкретні особистості, що володіють спеціальними індивідуальними якостями, які розкриваються у процесі спілкування та організації спільних дій;

— довірливе, під час якого передається особливо значуща інформація; довірливість — суттєва ознака всіх видів спілкування (крім конфліктного), оскільки без довіри не можна проводити переговори, вирішувати інтимні питання;

— конфліктне, що характеризується взаємним протистоянням людей, висловленням незадоволення і недовіри;

— особисте — обмін неофіційною інформацією;

— ділове — процес взаємодії людей, що виконують спільні обов'язки або залучені до однієї і тієї самої діяльності;

— пряме (безпосереднє) — історично перша форма спілкування людей один з одним, на основі якого в пізніші періоди розвитку цивілізації виникають різні види опосередкованого спілкування;

— опосередковане — взаємодія за допомогою додаткових засобів (письма, аудіо-відеотехніки).