12) Перекладна література Київської Русі, її жанрова система, стильова специфіка.

З прийняттям християнства в Київській Русі виникає перекладне письменство візантійського та південнослов'янського, або болгарського, походження. Язичницька Русь, як і інші країни, що прилучилися до християнства, повинна була насамперед скористатися давно виробленими видами церковно-християнської літератури, без якої неможлива була пропаганда нового віровчення і нового світогляду. Церковна - твори на церковно-біблійні сюжети. Жанри:

— християнська гімнографія;

— апокрифи;

— житійна література.

Світська - твори на природознавчу, наукову, історичну тематику тощо. Жанри:

— хронографи;

— хроніки;

— наукові трактати;

— енциклопедичні книги природничо-наукового змісту.

Величезна більшість пам'яток перекладної літератури в Київській Русі XI—XIII ст. має своїм джерелом літературу візантійську. Твердження це вимагає, однак, пояснень і застережень. Візантійською літературою називається сукупність творів грецькою мовою, написаних у Візантійській імперії з IV до XV ст. і своїм складом дуже різноманітних. Творячись на основі античної літератури, візантійська література ввібрала в себе також частину спадщини староєврейської літератури, ряд пам'яток східних літератур, зазнала згодом і впливу літератур Західної Європи. Складаючись у суспільстві класовому, література ця не була цілком єдиною і щодо своєї ідейної спрямованості. В свою чергу спрямованість ця мінялась відповідно до характеру класової боротьби в той чи інший момент політичної історії Візантії. Агіографічна література (про життя святих) становить другу популярну групу перекладного письменства, введеного християнським культом. До неї входять так звані "житія святих". Житіє — біографія видатної, з погляду церкви, особи, що написана в тоні її вихваляння. Біблія писалася, переписувалася й перекладалася протягом більш ніж 1700 років представниками понад 60 поколінь різних народів світу й не зазнала відтоді практично жодних змістових відхилень від оригіналу.

13) Оригінальна література Київської Русі.

Література Київської Русі уже на початку свого існування досягла високого ступеня розвитку, що відповідало рівню загальної культури Київської держави. Зрілість її культури виявилася, крім народно-поетичної і літературної творчості, і в пам'ятках церковної архітектури, що збереглися до нашого часу (Київський і Новгородський Софійські собори, Чернігівський Спаський собор та ін.), а також архітектури світської (княжий двір, що збудований у Києві в X ст., Золоті ворота в Києві) і живопису (фрески Софії Київської, новгородської церкви Спаса Нередици), і в музичному мистецтві, і в блискучих досягненнях давньоруського художнього ремесла. Культурний розквіт Київської Русі був підготовлений усім попереднім розвитком культури східних слов'ян, про що свідчать пам'ятки матеріальної культури починаючи ще з VI ст., але швидкому її зростанню сприяло впровадження на Русі в кінці X ст. християнства, яке диктувалося державними і суспільними потребами феодальної країни. Тільки зваживши на те, що в Київській Русі була так грунтовно поставлена шкільна справа, можна зрозуміти, чому за такий короткий час, через кілька десятиліть після прийняття християнства, на Русі виникли чудові літературні пам'ятки, які й сьогодні вражають читачів своєю високою поетичною культурою. Основні жанри оригінальної літератури, які розвивалися за часів Київської Русі, були такі: літописання, ораторське письменство, агіографічне письменство або житійна література, паломницька література тощо. Без сумніву, найбільшим культурним досягненням Київської Русі та й всієї світової літератури була славнозвісна поема «Слово о полку Ігоревім».