Одеський національний політехнічний університет

кафедра політології

РЕФЕРАТ

на тему:’’Політична думка епохи Відродження Н.Макіавеллі’’

Виконала:

cт. Харжевська І.В., ХТФ, гр. ХЕ-091

Перевірила:

доц. к. і. н Грицюта О.О.

Одеса 2013

План

Вступ.

1)Історико-біографічна довідка

2)Еволюція політичних поглядів

3)Основні політико-соціальні концепції

4)Внесок у розвиток політичної думки

5)Заключення

Вступ

Як повинен поводитись керівник, прагне бути ефективним лідером — догоджати, обіцяти, обманювати, любити або дуже тримати страхові?

Не намагайтеся відповісти доти, як познайомитеся з соціологією управління М. Макіавеллі. Вона парадоксальна й непередбачувана. Та найголовніше - правильна. І це тривожить часом більше, ніж її неординарність.Внесок Макіавеллі вражає настільки, що сказати у тому, що от воно відкрило четверте вимір людської поведінки. Не як доповнення до трьох інших, бо як альтернативу їм.

Саме в Макіавеллі ми вперше бачимо конкретні вказівки і методик розвитку лідерських якостей. У цьому рефераті я розгляну політику, як нову науку, природу державної влади в якостях правителя,обозначу напрям думки Макіавеллі.

1.Історико-біографічна довідка

Nibil illi deerat ad regnandum praeter regnum

Для царювання йому не вистачало лише царства

Н.Макіавеллі

Відродження-це справді велика епоха,період історії культури,який активно досліджують науковці.У цю епоху відбувалося становлення культури Нового часу,генералізація філософських,наукових,мистець- ких ідей та норм.

Епоха Відродження піднесла людську особистість, породжуючи красу і велич її гуманістичної творчості та ’’титанічне’’звільнення в пошуках власного шляху,не скутого середньовічними обмеженнями релігійних і навіть моральних настанов.Змінився погляд на реальність,виникли нові ідеї,які й призвели до радикальних змін у всіх сферах ідеології та світогляду і які були неможливі в умовах античного або середньовічного суспільства.[2,с.122]

Епоха Відродження була відзначена виникненням нового погляду на місце особистості не тільки в бутті,а й у суспільстві.В ідеї підкорення людиною власного життя(оскільки цей світ є власним світом,вона перетворює за власним розсудом матеріальну та духовну діяльність),абсолютизація свого Я,ренесансними мислителями були обрані різні масштаби перетворення дійсності.

Самоціль Відродження-самоформування особистості,трансформувалась у настанову –’’універсальна людина’’спроможна стати усім,чим доступно стати людині.[2,с.125]

Під Відродженням, яке припадає на XIV– XVI ст.. мають на увазі період кризи у країнах Західної і Центральної Європи римокатолицькоі церкви та ортодоксальної релігії, яку вона захищала, формування антисхоластичного типу мислення, гуманістичних культури, мистецтва і світогляду. Мислителі епохи Відродження постійно зверталися до духовної спадщини античності, активно її відроджували і використовували Найяскравішим представником політичної думки цього періоду був знаменитий італійський мислитель і політик Нікколо Макіавеллі. відомий передусім своїми працями «Правитель» (1513). «Роздуми на першу декаду Тита Лівія» (1519). «Історія Флоренції».

Макіавеллі народився у Флоренції в сім'ї світського адвоката, після 1494року за республіканського режиму він не міг бути обраним на політичний пост і тому завдячував своїм досвідом, на основі якого він побудував свій славетний новий політичний , роботі на оплачуваній посаді в канцелярії.

Життя Макіавеллі можна розділити на три основні періоди:

• 1469—1498 роки: дитинство і юність у Флоренції за часів правління Лоренцо де Медичі, а після вигнання його сина П'єтро де Медичі в 1494 року 4 бурхливі роки республіканського правління під проводом монаха-домініканця Джироламо Савонароли;

• 1498—1512 роки: активна політична діяльність на чолі другої канцелярії, а після 1502 року — зближення з новим постійним главою держави П'єтро Содерині; протягом цього періоду Макіавеллі також був секретарем військового магістрату Десятьох, секретарем нового органу ополчення Дев'ятьох, до створення якого 1506 року він доклав великих зусиль, а також урядовим посланником — він брав участь у близько 35 дипломатичних місіях, включаючи 4 місії до Франції (1500—1511) та Сієни (1501—1510), дві до Цезаря Борджіа (1502), до папського двору (1503 та 1506), а також одну до германського імператора(1507—1508);

• 1512—1527 роки: втрата посту і нетривале ув'язнення після відновлення правління Медичі, початок літературної кар'єри; «…оскільки доля вирішила, що я не здатний говорити ні про шовк, ані про вовну, ні про прибутки, ані про втрати, я мушу говорити про політику (lo stato)».У 1503—1506 роках, Макіавеллі був відповідальний за флорентійську міліцію, включаючи захист міста. Він не довіряв найманцям (позиція, роз'яснена детально в «Міркуваннях про першу декаду Тіта Лівія» і в трактаті «Державець») і віддавав перевагу ополченню, сформованому з громадян. У серпні 1512 після заплутаного ряду битв, угод і союзів Медічи за допомогою Папи римського Юлія II відновили свою владу у Флоренції і республіка була скасована. Макіавеллі, що грав істотну роль в уряді республіки виявився в опалі, в 1513 він був звинувачений в змові і арештований. Незважаючи ні на що, він відкидав свою причетність і був кінець кінцем звільнений. Він віддалився в свій маєток в Sant'andrea в Percussina біля Флоренції і почав писати трактати, які і забезпечили йому місце в історії політичної філософії. Макіавеллі помер в Сан-Кашано, в декількох кілометрах від флоренції, в 1527. Місцезнаходження його могили невідоме; проте кенотаф в його честь знаходиться в Церкві Санта-Кроче у Флоренції.Спроба домогтися прихильності Медичі за допомогою трактату «Державець» зумовила те, що в 1520 році кардинал Джуліо де Медичі замовив йому написати історію Флоренції, а також «Роздуми» — проект промови уряду Флоренції з нагоди смерті Лоренцо, герцога Урбіно.Після виконання низки незначних доручень за межами Флоренції в травні 1526 року, за рік до падіння режиму Медичі у Флоренції, його призначили керівником наглядачів за укріпленнями.Макіавеллі помер 21 червня 1527 року, через 11 днів опісля того, як зробив невдалу спробу повернутися на свою стару посаду в канцелярії після відновлення республіканського правління.[1,ст.322]