8

Актуальність. Одним із важливих елементів глобальної економічної системи, на яку перетворився світ наприкінці другого тисячоліття, є міжнародний ринок праці з його уніфікованою шкалою критеріїв щодо якості трудових ресурсів, розвитком нових форм зайнятості, гнучкістю та надзвичайною мобільністю сукупної робочої сили.

Міжнародний ринок праці, який об'єднує понад 1,3 млрд. працездатного населення світу, потребує формування регулятивного та координаційного механізмів з узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, їх перерозподілу між різними країнами, регіонами, ланками світового господарства та ефективного використання, розширює можливості обміну знаннями, інформацією і досвідом між народами.

Тема 7. Світовий ринок праці. Міжнародна трудова міграція.

Мета заняття:охарактеризувати суть, структуру, моделі та властивості світового ринку праці на основі показників

План.

1. Сутність, структура, моделі та основні властивості світового ринку праці.

2. Основні показники світового ринку праці: рівень безробіття, зайнятості, співвідношення економічно активного та економічно неактивного населення провідних країн світу.

3. Сутність та етапи розвитку міжнародної трудової міграції. Причини та особливості розвитку ММРС.

Список рекомендованої літератури: Основна література:

1. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ // Бухгалтерія, №43/1-2 (510), 2002. – с.8-30.

2. Горбач Л.М., Плотніков О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 266 с.

3. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навч. посібник. – вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.

4. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник. – 5-ге вид. – К.: Знання, 2004. – 406 с.

5. Міжнародна економіка: Навч. посібник. Видання 2-ге перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 1118 с.

6. Румянцев А.П., Климко Г.Н., Рокоча В.В. та ін. Міжнародна економіка: Підручник. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2004. – 449 с.

7. Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. І.М. Школи. – Київ: КНТЕУ, 2004.- 589 с.

Додаткова література:

1. Баланда А. Л. Соціально-економічні фактори зумовленості міжнародної міграції населення / А. Л. Баланда // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. – 2010. – №3. – С. 4-9

2. Педь І. В. Механізм впливу податків на заробітну плату, зайнятість та міжнародну міграцію робочої сили / І. В. Педь // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. – 2010. – №4-5. – С. 149-153

Ресурси:

1. www.rada. gov.ua – Верховна рада України

2. www.me.gov.ua – Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

3. www.minfin.gov.ua – Міністерство фінансів України.

4. www.ukrstat.gov.ua – Державна служба статистики України.

5. www.niss.gov.ua – Національний інститут стратегічних досліджень.

6. www.imf.org – Міжнародний валютний фонд

8. www.worldbank.org – Світовий банк

1. Сутність, структура, моделі та основні властивості світового ринку праці.

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система міжнародних відносин, що виникають між державами з приводу постійного балансування попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжна­родної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю тру­дових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжна­родних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Між­народному валютному фонді, СОТ, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придат­ності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення гло­бальних проблем.

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «еколо­гічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (на­приклад, посуха) змушені покидати свої насаджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

Існує традиційне питання: чому високорозвинені, зокрема, західноєвропейські країни, де рівень безробіття нині постійно коливається від 4—5 до 10% і подекуди вище, які дуже опікуються працевлаштуванням своїх громадян, регулярно залучають іноземну робочу силу? Серед кількох причин найголовнішими є дві: по-перше, в кожній країні існує чимало професій і спеціально­стей, які вважаються непрестижними для місцевих жителів, і навіть високі заробітки не можуть заохотити їх працювати, наприклад, на збиранні сміття, в системі асенізації міст тощо. Більше того, в кожній країні поняття престижності є традиційно своїм. Якщо у Фінляндії професія таксиста є вельми шанованою, то у сусідній Швеції корінні мешканці в якості таксиста є рідкістю. Ця ніша національного ринку праці майже повністю заповнена іноземцями, насамперед, іранцями. У Норвегії, наприклад, з десяти покоївок у готелях, дев'ятеро — вихідці з Пакистану. По- друге, ринкова економіка будь-яких, навіть найпотужніших країн, розвивається нерівномірно: за економічними підйомами слідують спади виробництва як в цілому, так і в окремих галузях. Під час різкого економічного зростання, припустимо, в будівництві, державі і приватним компаніям недоцільно витрачати великі кошти на підготовку своїх каменярів, штукатурів тощо, виходячи з того, що за 2—3 роки після завершення економічного підйому їхнє працевлаштування буде проблематичним, і це може призвести до зростання соціальної напруженості. Значно ефективнішим є тимчасове запрошення іноземної робочої сили.

Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності приватні компанії легко можуть позбавитись їх, вдаючись до депортації.

Ринок робочої сили виконує такі функції:

а) здійснює визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залеж­но від співвідношення попиту і пропозиції);

б) регулює попит і пропозицію робочої сили;

в) зводить продавців робочої сили з її покупцями;

г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спону­каючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

д) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

є) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню ефективної зайнятості;

є) прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціо­нальному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;

ж) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили.

Сучасний світовий ринок праці характеризують три основні моделі трудових відносин: євро­пейська, англосаксонська і китайська. Вони відобража­ють характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

Для європейської (континентальної) моделі характерний висо­кий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудо­вого права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

Англосаксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірно­го регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динаміч­ним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню) на потребу зміни кількості робочих місць.

Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відно­син у державному секторі з повною відсутністю правового регулю­вання у приватному секторі.

Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.

На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класи­фікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також національними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали західних компаній у країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх жінок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є слухняними, надійними, спритними в роботі і т, д. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового ринку праці, особливо в країнах, що розвиваються.

Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням такого нового й особливого його сегмен­та, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спе­ціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послу­гами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інте­лектуальної робочої сили може брати участь у виробничому про­цесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.

2. Основні показники світового ринку праці: рівень безробіття, зайнятості, співвідношення економічно активного та економічно неактивного населення провідних країн світу

Основні поняття, які характеризують робочу силу:

1. Працездатне населення – особи працездатного віку, які можуть працювати у відповідності з їх фізичними і розумовими здібностями;

2. Непрацездатне населення – особи, які частково або повністю втратили працездатність;

3. Економічно активне населення – особи, які приймають участь у вир-ві товарів та послуг;

4. Економічно неактивне населення – особи, які незалежно від віку не належать до категорії економічно активного населення. До них належать:

- учні стаціонарних форм навчання;

- домогосподарки;

- пенсіонери по віку та інвалідності;

- рант’є – особи, які мають заощадження в банках або цінні папери і отримують проценти по вкладах або дивіденди;

- особи, які зайняті на громадських неоплачуваних роботах;

- особи працездатного віку, які можуть працювати, але не шукають роботу з об’єктивних причин чи суб’єктивних причин.

5. Зайняте населення – особи, які мають роботу і відпрацьовують нормовану кількість часу;

6. Частково зайняте населення – особи, які не повністю зайняті внаслідок вимушеного скорочення робочого часу;

7. Безробітні – особи, які не мають місця роботи, але готові до неї приступити.

Трудові ресурси – економічне активне, працездатне населення. Трудові ресурси охоплюють працююче і непрацююче населення, тобто діючу і потенційно головну продуктивну силу суспільства. відповідно до діючого законодавства до трудових ресурсів відносять:

• населення працездатного віку: чоловіки 16-59 років (включно) і жінки 16-54 років (включно), за винятком непрацюючих інвалідів 1-ої і 2-ої груп, а також непрацюючих громадян працездатного віку, які отримують пенсію на пільгових умовах (чоловіки 50-59 років, жінки 45-84 років);

• населення старіше або молодше працездатного віку, зайняте у суспільному виробництві.

Всі громадяни країни за стандартами, розробленими Міжнародною Організацією Праці (МОП), розподіляються на три взаємовиключні категорії (рис. 4.1).

Зайняті (E)	Безробітні (U)	Ті, хто не належить до робочої сили	Особи віком до 16 років та ті, що перебувають у спеціальних закладах
Робоча сила (L)
Економічно активне населення L = E+U		Економічне неактивне населення
Населення

Рис. 4. 1. Взаємозв’язок категорій обліку населення

Зайняті економічною діяльністю – це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого дня, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному підприємстві), безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які пропрацювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві – не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

   Безробітні у визначенні МОП – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють; знайшов місце роботи та передбачає його зайняти протягом 30 днів.

ІІІ. Ті, хто не належить до робочої сили – це особи, які не працюють і не шукають роботу за наймом.

Економічно активне населення – це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, які на цей момент не мають роботи, але бажають її одержати.

   Економічно неактивне населення за методикою МОП — це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні, тобто – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать: - учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах; - особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

- особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю; - особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

- особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати; - інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.