Тема 12. Бальнео-, гідротерапія та використання природних мінеральних вод

12.1. Мінеральні води для питного лікування

12.2. Зовнішнє застосування природних мінеральних вод

12.1. Мінеральні води для питного лікування

Принципи лікування мінеральними водами: склад, місце і час прийому, частота прийому. Україна має великі запаси лікувальних мінеральних вод. З лікувальною та оздоровчою метою в країні використовуються різні за хімічним складом та фізичними властивостями підземні мінеральні води, які формуються у різних геологічних та гідрогеологічних умовах земний кори. В Україні на теперішній час експлуатується більше 200 родовищ мінеральних вод, у тому числі 114 родовищ, запаси яких затверджені Державною комісією з запасів корисних копалин.

Першою спробою упорядкування переліку мінеральних вод, яки використовуються станом на 1 січня 1996 року, став Кадастр мінеральних вод України.

Під родовищами мінеральних вод розуміють накопичення у певних геолого-гідрогеологічних структурах вод із кондиційним для лікувального використання хімічним складом та фізичними властивостями.

До переваги внутрішнього застосування мінеральних вод відносять:

• практичне відсутність протипоказань та алергійних реакцій;

• можливість тривалого застосування, особливо у домашніх умовах, із застосуванням мінеральних вод, яки знаходяться у пляшках;

• лікувальний вплив на організм людини.

Під назвою «мінеральні води» розуміють підземні води, яки мають лікувальну дію на організм людини, що обумовлено або підвищеним вмістом корисних біологічно активних речовин, їх іонним або газовим складом, або загальним іонно-соляним складом.

Поняття «мінеральні води» з'явилося у літературі починаючи з 16 століття. Першими науковими дослідженнями на початку 19 століття було встановлено, що лікувальні властивості мінеральних вод обумовлені їх хімічним складом та температурою.

При внутрішнім застосуванні мінеральних вод враховують наступні положення:

1). Місце та час прийому мінеральної води. На курортах внутрішнє застосування мінеральних вод здійснюється безпосередньо біля джерела, де будуються бювети (місце для пиття, із франц.). Бювети звичайно розміщують над каптажем або біля нього у спеціально збудованих будівлях, які надають змогу проводити прийом мінеральної води у прохолодну пору року. Рекомендовано будувати бювети на відстані 1-1,5км від спальних, лікувальних корпусів, їдалень курортів. Бювет призначений для зберігання лікувальних властивостей мінеральної води та запобігання її забруднення. При будуванні трубопроводу від каптажу до бювету повинні бути враховані наступні умови: трубопровід повинен бути виготовлений із некорозійних матеріалів, з обов'язковим укладанням його у канал або футляр. У бюветах повинна бути змонтована спеціальна апаратура, яка дозволяє систематично проводити режимні спостереження (температура, дебіт), здійснювати підігрів або охолодження води.

Має значення темп та час прийому мінеральної води відносно до часу прийому їжі, що залежить від захворювання, яке має пацієнт. 2). Частота прийому та дозування мінеральної води. Частіше мінеральну воду приймають 3 рази на день. У залежністю від наявності деяких захворювань частота прийому може збільшуватися або зменшуватися. Разова доза мінеральної води малої та середньої мінералізації (2-12 г/л) визначається із розрахунку 3-3,3мл на 1кг ваги тіла пацієнта. При прийомі вод меншої мінералізації (нафтуся, березівська та ін..) разова доза призначається із розрахунку 4-4,5 мл на 1 кг ваги тіла пацієнта. Води з мінералізацією більше 12 г/л розбавляють маломінералізованою або прісною водою.

3). Температура мінеральної води. При необхідності мінеральні води підогрівають або охолоджують, що залежить від характеру захворювання пацієнта, провідних симптомів, стану шлункової секреції, наявності супутніх захворювань. Нижче 20°С та вище 45°С мінеральну воду для пиття не застосовують.

4). Тривалість прийому мінеральної води. Також залежить від захворювання пацієнта. У санаторно-курортних закладах мінеральну воду призначають на 18-24 доби. Мінеральну воду у пляшках в домашних умовах приймають на протязі 4 тижнів, в окремих випадках курс може бути збільшено до 6-8 тижнів в залежності від стану здоров'я та особливостей перебігу захворювання.

Залежно від мінералізації, наявності специфічних компонентів, застосування питні мінеральні води підрозділяються:

• природні столові;

• лікувально-столові;

• лікувальні.

До природних столових відносяться води з мінералізацією менш 1,0г/л. Використовуються як питні освіжаючи напої.

До лікувально-столових вод відносяться води з мінералізацією від 1,0 до 8,0 г/л усіх хімічних груп і від 1,0 до 15 г/л - гидрокарбонатні натрієві, гидрокарбонатно-хлоридні, хлоридно-гидрокарбонатні натрієві або води з меншою мінералізацією, які містять біологічно активні мікроелементи і з'єднання в кількості, не нижче бальнеологічних норм, прийнятих для питних мінеральних вод.

До лікувальних мінеральних вод належать природні води з мінералізацією більше чим 8 г/л для всіх хімічних груп і більше 15 г/л для гидрокарбонатних вод, хлоридно-гидрокарбонатних вод, а також вод меншої мінералізації при змісті в них біологічно активних мікроелементів - арсена, сульфідів, радону не нижче припустимих концентрацій.

Механізм дії мінеральних вод, показання до застосування різних типів мінеральних вод. Існуючі уявлення про загальні механізми дії питних мінеральних вод ґрунтуються на фундаментальних засадах школи академіка І.П Павлова, в наступні роки вони доповнювалися новими науковими фактами. У вітчизняній бальнеології існують різні теоретичні обґрунтування механізму дії мінеральних вод на організм. Однак переважаючими були теорії, які полягали у намаганні пояснити цілющу дію мінеральних вод, виходячи з їхнього хімічного складу та нейрогенних реакцій організму. Оздоровча дія питних мінеральних вод - це складний багатоланковий процес, який складається зі сполучення місцевих та загальних механізмів.

Місцеві чи порожнинні дії починаються при питному використанні вже у ротовій порожнині, продовжуються в шлунку, кишечнику та закінчується після повного всмоктування води та її елементів у кишечнику.

Багато в чому місцева дія мінеральної води залежить від її фізико-хімічного складу. У мінеральних водах виявлено до 50-ти різних хімічних елементів. Однак основними мінеральних водах є 7іонів, які у більшому ступені визначають її лікувальні властивості. До них належать:

• аніони гідрокарбонатний, хлору, сульфатні;

• катіони натрію, калію, кальцію, магнію.

Біологічна та терапевтична дія цих іонів різна. Мінеральні води, крім основного складу солей, містять велику кількість мікроелементів. Незважаючи на те, що в мінеральних водах мікроелементи знаходяться у невеликій кількості, фізіологічно дія їх виявляється дуже чітко, що й обумовлює у ряді випадків показання до їх використання. До них належать: миш'як, залізо, кобальт, йод, марганець, мідь, бром, бор, цинк та ін..

Мінеральні води - природні води, хімічний склад і фізичні властивості яких (вміст різних мінеральних або органічних компонентів, газів, радіоактивність, кисла або лужна реакція та ін.) дозволяють застосовувати їх з лікувально-профілактичною метою.

Хімічні властивості мінеральних вод визначаються вмістом в них мінеральних речовин, газів, специфічних біологічно активних речовин. До фізичних властивостей належать температура, радіоактивність. Кислотно-основний стан визначає величина рН. У відповідності з характером впливу на організм мінеральні води можна використовувати для зовнішнього (мінеральні ванни) або внутрішнього (інгаляції, зрошення, спринцювання, клізми, пиття) застосування.

На курортах з питними мінеральними водами хворі п'ють воду безпосередньо біля джерел. Разом з тим багаторічний досвід показує, що при дотриманні необхідних умов при добуванні, транспортуванні і зберіганні мінеральні води, розфасовані у пляшки, протягом багатьох місяців зберігають первинний склад і свої лікувальні властивості. Для приймання всередину звичайно використовують мало- і середньомінералізовані води. Загальна концентрація розчинених в них мінеральних і органічних речовин коливається від 2 до 12 г/л. До мінеральних питних вод відносять води із загальною мінералізацією не менше 2 г/л. До них відносять також води з меншою мінералізацією, якщо вони містять біологічно активні речовини у кількості, що відповідає нормам для питних мінеральних вод.

Питні води поділяють на 4 групи:

1) мінеральні питні;

2) мінеральні питні лікувально-столові;

3) природні мінеральні столові;

4) природні столові води.

До мінеральних питних лікувальних вод відносять такі води, загальна мінералізація яких коливається в межах 8-12 г/л. Разом з тим до цих вод відносять води з меншою ніж 8 г/л мінералізацією, якщо вони містять підвищені кількості бору, миш'яку та інших компонентів, які мають специфічний вплив при окремих захворюваннях.

До мінеральних лікувально-столових вод відносять води, загальна мінералізація яких становить 2-8 г/л. Лікувально-столові води можуть застосовуватись як з лікувальною метою, так і в якості столового напою.

Крім мінеральних питних лікувальних і лікувально-столових вод, є і надходять у продаж природні столові води, які поділяють на два типи: природні мінеральні столові і природні столові води. Води мінералізації від 1 до 2 г/л відносять до природних мінеральних столових, тоді як води мінералізації менше 1 г/л належать до природних столових вод. Хімічний склад мінеральної води є однією з найважливіших характеристик. Склад води має велике значення в оцінці її фізіологічного і лікувального впливу. У мінеральній воді присутні не тільки солі, а й комплекси іонів (аніони, катіони), які, постійно з'єднуючись і роз'єднуючись, змінюють її склад. Основними аніонами мінеральних вод є гідрокарбонат (HCO3-), сульфат (SO42-) і хлор (Cl-). До провідних катіонів відносять натрій, кальцій і магній. Саме за основними іонами, присутніми у мінеральній воді, вода отримує свою назву. До них в першу чергу належать гідрокарбонатна натрієва, гідрокарбонатна натрієво-кальцієва, гідрокарбонатна сульфатна кальцієво-магнієва, гідрокарбонатна сульфатна натрієво-кальцієва, гідрокарбонатна хлорна натрієва, хлорна гідрокарбонатна натрієво-кальцієва, гідрокарбонатна сульфатна і т.д. такі іони, як натрій, калій, кальцій, магній, гідрокарбонат, хлор, містяться в мінеральних водах у великих кількостях і беруть участь у найважливіших процесах обміну речовин, включаючи підтримання кислотно-основного балансу.

В мінеральних водах містяться мікроелементи (йод, бром, залізо, фтор, кремній, миш'як, бор). У багатьох мінеральних водах містяться органічні речовини (перш за все гуміни, бітуми). В лікувальних водах кількість органічних речовин не повинна бути більшою 30 мл/г, а в лікувально-столових - 10 мг/л. Вміст вуглекислого газу залежить від типу мінеральних вод. Цей газ повинен бути присутній в мінеральних водах, що йдуть на розлив у пляшки в кількості, не меншій 0,3% за масою для всіх типів вод, а для залізистих вод - не менше 0,4%. Насичення пляшкових мінеральних вод вуглекислим газом відбувається незалежно від того, є в ній вуглекислота чи ні. Додаткове насичення потрібне для того, щоб в подальшому при зберіганні в пляшку не попало повітря. Доведено, що при тривалому стикуванні з повітрям порушується хімічний, а тим більше органічний склад води: в осад випадають солі, вода втрачає свою лікувальну активність і смакові якості.

Фізіологічна дія. Відомо, що катіони (калій, натрій, кальцій, магній) відіграють важливу роль у життєдіяльності організму. Навіть невеликі відхилення їх концентрації в тканинах або крові різко порушують всі фізіологічні процеси, що потребують термінової корекції. Щодо аніонів справа виглядає інакше, оскільки один аніон може легко замінятися іншим. Наприклад, збільшення концентрації хлору приводить лише до зменшення вмісту інших аніонів, в першу чергу гідрокарбонату. При зміні концентрації аніонів відбувається зміна реакції в кислу або лужну сторону, але осмотична концентрація не змінюється. Калій, як основний внутріклітинний катіон, має пряме відношення до синтезу білку, ряду ферментних систем, обміну глюкози. В обміні вуглеводнів він бере участь у процесах дефосфоризації, супроводжуючи абсорбцію вуглеводів, глікогенез і глікогеноліз. Наявність калію в клітинах сприяє накопиченню в них енергії, а віддача калію приводить до її втрати.

Більша частина кальцію знаходиться в кістках, невелика -у внутріклітинній рідині. Абсорбцію і затримку кальцію регулюють такі фактори, як кислотність шлункового соку, яка сприяє абсорбції розчинених солей кальцію, наявність вітаміну й, який, в свою чергу, підвищує всмоктування кальцію. Сульфати і фосфати, а також деякі лікарські речовини зв'язують іони кальцію і сприяють виведенню цього катіону через нирки.

Розподіл магнію в організмі подібний на розподіл калію. Обидва іони в основному знаходяться всередині клітин. При захворюваннях шлунково-кишкового тракту рівень магнію в крові може значно знижуватись. Магній бере участь у процесах нервово-м'язового збудження і є важливим конферментом у вуглецевому і білковому обміні.

Гідрокарбонатний іон (HCO3-) відіграє велику роль в організмі, перш за все у підтриманні кислотно-основного балансу. Концентрація гідрокарбонатів у крові відображає ацидоз або алкалоз. У сполученні з іоном натрію Гідрокарбонатний іон утворює гідрокарбонат натрію (питну соду). Мінеральні води, які містять гідрокарбонатні іони (лужні води), нормалізують рухову і секреторну функцію шлунково-кишкового тракту. При інгаляціях гідрокарбонатні води сприяють розрідженню та інтенсивнішому видаленню слизу. При питті гідрокарбонатні води також розріджують патологічний слиз у шлунково-кишковому тракті, в сечовивідних шляхах і тим самим сприяють його видаленню з цих органів. В залежності від методики пиття мінеральні гідрокарбонатні води можуть і підвищувати, і зменшувати секреторну і рухову функції шлунку і кишечника (так звана універсальність гідрокарбонатних вод).

Аніони хлору містять практично у всіх питних мінеральних водах. Вони найчастіше поєднуються з іонами натрію, утворюючи хлорид натрію. Хлорид натрію в шлунку розпадається на іонізований хлор та іонізований натрій. Іонізований хлор з'єднується з воднем, утворюючи соляну кислоту, а натрій з'єднується з гідрокарбонатом, утворюючи гідрокарбонат натрію. Хлориди відіграють велику роль у буферній системі крові. Коли кров насичена киснем, то хлориди з еритроцитів виходять у плазму, в той час як гідрокарбонати, покидаючи плазму, надходять в еритроцити. Звідси виходить, що в плазмі венозної крові хлоридів менше, ніж у плазмі артеріальної. Хлорні води підвищують обмінні процеси, мають помітний жовчогінний ефект, а при тривалому прийманні сприяють збільшенню кислотності шлункового соку. У поєднанні з іонами кальцію (хлорні кальцієві води) мають протизапальну дію, знижують проникність кліткових мембран, зменшують кровотечу, сприятливо впливають на ріст кісткової тканини і зубів. Такі води призначають вагітним жінкам, при туберкульозі, при підвищеній кровотечі.

Сульфатний іон найчастіше входить в сполуки катіонів натрію і магнію, утворюючи солі, які практично всмоктуються в кишечнику. Подразнюючи слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, ці солі підвищують його рухову функцію, тим самим викликаючи послаблюючу дію. Сульфідні води підсилюють скорочувальну діяльність жовчного міхура і жовчовивідних шляхів і стимулюють надходження жовчі в дванадцятипалу кишку. У поєднанні з катіонами кальцію сульфатні іони мають протизапальну дію і ущільнюють судинну стінку. Сульфатні кальцієві води знижують запальні явища в шлунково-кишковому тракті, сечовивідних шляхах, зменшують спастичні явища, підвищують обмінні процеси.

Дія лікувальних мінеральних вод найчастіше визначається мікроелементами. Так, залізисті мінеральні води сприяють нормальному утворенню еритроцитів і збільшують кількість гемоглобіну. Приймання всередину залізистої мінеральної води підвищує чутливість організму до ультрафіолетових променів, які сприяють утворенню вітаміну й і підвищенню захисним сил організму.

Йодні мінеральні води застосовуються при атеросклерозі. Миш'яковисті води використовують при анеміях. Бромні води призначають при багатьох захворюваннях органів травлення і сечостатевої системи. Вони знижують інтенсивність обмінних процесів, тому їх не слід використовувати особам, схильним до повноти.

Мінеральні води, що містять бром, призначають хворим на неврози, артеріальну гіпертонію у початкових стадіях. Дія бромних вод тим виразніша, чим менше хлоридів і натрію містять ці води. Мінеральні води із вмістом кремнієвої кислоти мають седативний, протизапальний, антитоксичний вплив. Мінеральні води з вмістом фтору застосовуються в основному при лікуванні карієсу зубів.

Радонові води все ширше використовуються для внутрішнього застосування. В невеликих дозах їх призначають при лікуванні хронічного пієлонефриту, захворювань шлунково-кишкового тракту. Ці води стримують біль, покращують обмінні процеси, рухову і секреторну функції шлунку, кишечника, жовчних шляхів.

Для приймання всередину широко застосовують води, що містять вуглекислий газ. Цей газ, попадаючи в шлунково-кишковий тракт, стимулює секреторну і рухову активність шлунку і кишечника, сприяє збільшенню секреції шлункового соку. Води, що містять вуглекислоту, підвищують апетит, вгамовують спрагу і нерідко використовуються як освіжаючі напої.

Органічні речовини мінеральних вод мають звичайно нафтове або торфове походження. Більша частина органічних речовин у водах представлена бітумами і гумінами. Органічні речовини є вихідним продуктом життєдіяльності організмів. Останні виробляють антибактеріальні і гормоноподібні речовини, які мають лікувальну дію при внутрішньому застосуванні мінеральних вод.

Як одноразовий прийом, так і курсове лікування мінеральними водами покращують кровообіг у печінці, підсилюючи процеси жовчоутворення і жовчовиділення.

Мінеральні води стимулюють кислотоутворення в шлунку і виділення соку підшлунковою залозою. Володіючи специфічними фізичними і біологічними властивостями, мінеральна вода має рефлекторний і гуморальний вплив на різні органи і системи організму. Природно, що в цей процес включається і гормональна система, яка по-своєму впливає на різні обмінні процеси.

Розрізняють бальнеологічні курорти із переважним зовнішнім застосуванням мінеральних вод: Немірів, Любень Великий, Хмельник, та ін..; курорти із переважним внурішним застосуванням мінеральних вод: Березовські, Миргород, Моршин, а також змішані - Бердянськ, Кирилівка, Куяльник, Трускавець, закарпатські санаторно-курортні заклади та ін.. Питні курорти призначають пацієнтам із захворюваннями органів травлення, обміну речовин, нірок. Бальнеологічні курорти з мінеральними водами для зовнішнього застосування призначають пацієнтам із захворюваннями органів кістково-м'язової системи, нервової, органів кровообігу, статевої системи.

У комплексі санаторного лікування більшість бальнеологічних курортів застосовують лікувальні грязі (Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Кирилівка та ін..), кліматолікування, преформовані фізичні чинники - фізіотерапію та інш.

12.2. Зовнішнє застосування природних мінеральних вод

Бальнеотерапія - розділ водолікування, завданням якого є застосування мінеральних вод з метою профілактики, лікування і відновлення порушених хворобою функцій організму. Основу бальнеотерапії складають методики зовнішнього застосування мінеральних вод: загальні і місцеві ванни, витягування хребта у воді, зрошення голови, купання і плавання в басейні і т.д.

Певна спільність у механізмі лікувальної дії на організм мінеральних вод при зовнішньому і внутрішньому їх застосуванні, а також у відповідних реакціях організму на ті чи інші дії дозволяє віднести до бальнеотерапії не тільки процедури зовнішнього застосування мінеральної води, але і внутрішнє її застосування (пиття, промивання шлунку, дуоденальний дренаж, різні методики промивання - зрошення шлунку, крапельні клізми, інгаляції і т.д.).

Для зовнішнього застосування використовуються природні мінеральні води і штучно приготовлені мінеральні і газові їх аналоги.

Залежно від температури водолікувальні процедури розділяють на холодні (нижче 25°С), прохолодні (25-32°С), теплі (36-39°С) і гарячі (вище 38°С). Індиферентною звичайно вважають температуру води 3 4-3 5 °С. Водолікувальні процедури можуть бути місцевими і загальними. До загальних належать: душ, обливання, обтирання, ванни; до місцевих - ручна, ножна, сидяча ванна, зрошення, а також грілка, компрес та ін.

Компрес - спеціальна пов'язка, змочена мінеральною водою або іншими розчинами. Він може бути холодним, гарячим, зігрівальним. Методика виконання: змочену у воді марлеву серветку добре віджимають і накладають на місце впливу, зверху накладають клейонку або пергаментний папір, потім вату й фіксують бинтом. Холодні компреси не фіксують, тому що їх часто міняють -через 5-10 хв. Зігрівальний компрес залишають на 6-8 годин і навіть на ніч.

Показання до застосування компресів - місцеві запальні процеси, наслідки травматичних ушкоджень.

Обливання - відносять до найпростіших водних процедур. Вони можуть бути загальними й місцевими.

Загальні обливання. Роздягненого пацієнта саджають на низьку крамничку, поміщену у ванні. На спину пацієнта виливають два-три відра води. Звичайно температура води у першому відрі 33-30°С, у наступних - на 1-2°С нижче.

Струмінь води повільно направляють таким чином, щоб вода стікала по спині й грудям. Процедуру проводять щодня, поступово, знижуючи температуру води до 20°С. Після обливання, пацієнта легко розтирають сухим простирадлом до почервоніння шкіри. Ослабленим особам рекомендують після процедури відпочинок лежачи, більш міцним - прогулянку. Процедура викликає збудження. Звичайно її застосовують із метою гартування, як захід, що передує переходові до більше активних водних процедур. Обливанням закінчують й інші водні процедури (теплі й гарячі ванни).

Місцеві обливання проводять із гумового шланга або лійки (без сітки), переважно в ранкові години. Звичайно проводять обливання ніг і спини.

Пацієнт сідає на табурет, схиливши голову вперед, а струмінь води зі шланга направляють вздовж хребта, починаючи з верхніх грудних хребців. Процедура має тонізуючу дію.

Показання:

- загальне обливання з метою загартування;

- при нервових захворюваннях, захворюваннях судин нижніх кінцівок.

Обтирання - процедура, під час якої впливу піддається все тіло пацієнта.

Пацієнт стає на дерев'яні ґрати, простирадло змочують у воді температурою 28°С (у ході наступних процедур її поступово знижують до 20°С). Віджавши простирадло, ним швидко обвивають пацієнта й проводять розтирання одночасно на передній і задній поверхнях. Через 1-3 хв. мокре простирадло знімають і міняють на сухе, яким швидко і енергійно витирають тіло пацієнта. Після процедури, тепло загорнувши, пацієнта кладуть на 20-30 хв. на кушетку. Обливання можна повторювати два-три разу.

Фізіологічна дія обтирання обумовлена температурою й механічним подразненням. Обтирання застосовують при функціональних захворюваннях нервової системи і для загартування організму.

Часткове обтирання застосовують для ослаблених пацієнтів, які мерзнуть. Роздягненого пацієнта накривають простирадлом і ковдрою, а рушником, змоченим водою (температура 30-32°С), енергійно розтирають частини тіла, що звільняють поступово від ковдри. Наприклад, розтирають одну ногу до появи реакції, а потім її розтирають сухим рушником і закутують. Те ж роблять і із другою ногою, грудьми, спиною й руками. Обтирання починають із зазначеної вище температури води, щодня знижуючи її на один градус і доводячи до 25-20°С, одночасно збільшують інтенсивність розтирання. Звичайно обтирання проводять ранком.

Іноді пацієнт спочатку погано переносить дотик холодного мокрого простирадла. У таких випадках процедуру проводять при контрастній температурі води: спочатку розтирають рушником, змоченим гарячою водою (40-45°С), потім змоченим холодною водою й, зрештою, сухим рушником.

Укутування. Укутування бувають вологими та сухими, загальними і місцевими. їх проводять в окремому, ізольованому від шуму приміщенні водного відділення, а також можна у домашніх умовах.

Вологі вкутування. При загальних вологих укутуваннях на кушетці або ліжку розстеляють дві бавовняних ковдри, поверх них розстеляють змочену водою (температура 25-20-15°С) і викручене простирадло із грубого полотна. Пацієнт швидко лягає на простирадло, укутування проводиться за спеціальною методикою.

Процедуру варто проводити точно, швидко й акуратно. Шию пацієнта обвивають сухим рушником для попередження подразнення від бавовняної ковдри. На голову кладуть рушник, змочений холодною водою, що у міру його зігрівання міняють. Якщо пацієнт зігрівся й відчуває сонливість, то охолодження голови припиняють. Залежно від тривалості процедури можна одержати й різні реакції-відповіді організму.

Якщо укутування проводять удень, то після нього показаний короткочасний (1-1,5 хв.) дощовий душ температурою 35-25°С протягом 5-7 хв. Якщо вкутування проводять увечері перед сном, то після нього пацієнта витирають зігрітим простирадлом й укладають у ліжко.

Тривалість процедури залежить від мети - лікувальний ефект або оздоровлення. При деяких станах, щоб підсилити тепловіддачу (жарознижуюча дія), вологе вкутування проводять 10-12 хв. і повторюють два-три разу підряд. При безсонні і у стані різкого збудження, при деяких формах гіпертонічної хвороби вкутування повинне тривати 30-40 хв., при ожирінні, хронічних захворюваннях суглобів, інтоксикаціях - 60 хв. і більше.

Укутування протипоказане при підвищеній пітливості, захворюваннях шкіри й серця.

Сухі укутування. Методика сухих укутувань така ж, як і вологих, але пацієнта обертають сухим махровим простирадлом. Сухі вкутування бувають загальними й частковими. Тривалість процедури від ЗО до 60 хв. Сухі вкутування призначають, якщо пацієнт не переносить холодного і мокрого простирадла. Вони викликають заспокійливу і потогінну дію.

Мінеральні ванни

Ванни можуть бути загальними і місцевими (частковими), різної температури, тривалості і складу води.

За температурою води умовно розрізняють ванни холодні (нижче 20°С), прохолодні (20-33°С), індиферентні (34-36°С), теплі (37-39°С) і гарячі (40°С и вище).

Тривалість ванни тісно пов'язана з її температурою: теплі ванни повинні мати середню тривалість (10-15 хв.), індиферентні - тривалу, холодні ж і гарячі -звичайно коротку (1-5 хв. і більше).

Прісні ванни. Ванни з водопровідної води, або свердловини із низкою мінералізацією називають прісними. Для загальної ванни потрібно 200-250л води. У міру охолодження води у ванну (через кожні 5-7 хв.) можна повільно підливати теплу воду. Пацієнт повинен сидіти у ванні розслабившись, без напруги. Голова його перебуває вище рівня води і опирається на стінку ванни, ноги впираються в стінку ванни або в поперечину.

Рівень води у ванні повинен доходити до середини грудної клітки пацієнта, оскільки більше високий рівень утрудняє подих і негативно впливає на кровообіг.

Гарячі та холодні ванни звичайно закінчують водними процедурами контрастних температур. Так, після гарячих ванн застосовують обливання або однохвилинний дощовий душ із температурою 32-30°С. Після холодних ванн варто провести сухе розтирання тіла. Прохолодними водними процедурами (обливаннями, душем) можна закінчувати й теплі ванни. Після ванн пацієнта витирають зігрітим простирадлом. Рекомендується повний спокій (лежачи) протягом 20-30 хв. Вплив прісних ванн в основному обумовлено температурою води.

Ванни індиферентної температури тривалістю 10-15хв. мають заспокійливий вплив. Ці ванни рекомендують особам, що перебувають у стані порушення.

Прохолодна короткочасна ванна, забираючи з організму тепло, підвищує обмін речовин, має тонізуючий вплив на серцево-судинну систему і збуджуючий вплив на нервову. Такі ванни в комбінації з одночасним енергійним розтиранням застосовують для осіб міцної будови з порушенням жирового обміну.

Гаряча ванна затримує тепло в організмі та підвищує обмін речовин, збуджує нервову та серцево-судинну систему. Механічна дія води можна підсилити шляхом енергійних розтирань безпосередньо у ванні.

Для оздоровлення, лікування та загартування застосовують загальні й місцеві контрастні ванни.

Загальні контрастні ванни приймають у розташованих поруч ваннах великої місткості: одна з температурою води 38-42°С, друга - 10-24°С. Спочатку пацієнт занурюється на 2-3 хв. у ванну з гарячою водою, а потім на 1 хв. у ванну з холодною водою. Таку процедуру проводять 3-6 разів, закінчують її холодною ванною. Після процедури пацієнта розтирають рушником.

Для місцевих ванн використовують дві ємності з гарячої (42-45°С) і холодної (15-20°С) водою, у які по черзі занурюють руки або ноги, причому в гарячу ванну на 30-60 сек., у холодну - 10-20 сек. Процедуру повторюють 4-5 разів.

В останні роки широко набули розповсюдження гідрокінезотерапевтичні ванни - басейни різних розмірів з теплою водою, у яких пацієнт може займатися гімнастикою. При цьому знижується чутливість рецепторів шкіри, поліпшується лімфо- і кровообіг, зменшується хворобливість рухів, збільшується їхній обсяг.

Медикаментозні ванни. Для посилення хімічної дії у ванну додають ароматичні речовини, солі, гази й т.п.

Великої популярності придбали ароматичні (хвойні ванни). їх готують наступним чином: до ванни із прісною водою додають 1-2 ложки густого натурального соснового екстракту; можна застосовувати і сосновий порошок (100г на ванну); хвойні таблетки 1-2 на ванну або відвар із 100-200г соснових голок. Вода здобуває зелено-рожевого кольору й має приємний запах хвої. Температура ванн 34-36°С, тривалість 10-15 хв.

Більш дратівну дію мають хлоридно-натрієві (соляні) штучні ванни. До прісної води додають морську або грубого мливу кухонну сіль (2-6кг на ванну, що становить 0,5-3% обсягу ванни), з кожною наступною процедурою поступово підвищують концентрацію солі.

Гірчичні ванни, готують наступним чином: у ванну, заповнену водою потрібної температури, занурюють марлевий мішечок з гірчицею (1-2 г/л). Попередньо гірчицю розмішують теплою водою до кашоподібної консистенції. Гірчиця досить швидко розчиняється у воді. Звичайна температура води 37-38°С, тривалість процедури 5-8 хв. її застосовують при бронхіті, запаленні легенів.

Для приготування мінеральних ванн використовують природні мінеральні ванни із загальною мінералізацією не менше 2 г/л із вмістом різних газів, мікроелементів, біологічно активних речовин або штучно приготовлені мінеральні і газові води.

На відміну від прісних ванн мінеральні води, крім температурного і механічного впливу, мають і хімічний вплив. Останній перш за все сприймається екстерорецепторами, закладеними в шкірі, а також інтерорецепторами судин і внутрішніх органів. Хімічні речовини впливають безпосередньо і на кліткові структури організму.

Сульфідні ванни. Висока розчинність сірководню у воді перешкоджає утворенню у сульфідних ваннах концентрацій вільної газової фази (виділення бульбашок газу), як це відбувається у вуглекислих, кисневих і азотних ваннах. Оскільки пухирців газу у ванні немає, відсутня дія двофазного середовища "вода-газ" на шкіру, проявляється лише фармакологічна дія сульфідів, а тому їх правильніше відносити до мінеральних.

Сульфідними водами прийнято вважати такі, що містять більше 10 мг/л сірководню.

Мінералізація природних сульфідних вод дуже різна. За мінералізацією ці води поділяють на:

1) слабосульфідні - 10-50 мг/л;

2) середні - 50-100 мг/л;

3) міцні - 100-250 мг/л;

4) дуже міцні - більше 250 мг/л.

Основним діючим фактором, який обумовлює специфічну дію цих вод на організм, є сульфіди, які надходять в організм головним чином через шкіру, в меншій мірі - через дихальні шляхи. Через шкіру проходять вільний сірководень і гідросульфідні іони. Циркулюючи деякий час в крові, сірководень проходить через природні і біологічні бар'єри (печінка, гематоенцефалічний бар'єр). Сірководень, який проник в організм, має рефлекторно-резорбтивну дію на різні органи, системи і функції організму. Особливо чутливі до сірководню центральна і периферійна нервові структури. Встановлено нормалізуючий вплив сульфідних ванн на функціональний стан вищих відділів центральної нервової системи.

Штучні сульфідні ванни. Основним діючим фактором є сірководень, що з води проникає в шкіру пацієнта викликаючи її почервоніння. Поглинаючись шкірою, він частково в ній затримується, про що свідчить специфічний запах шкіри після прийому ванни; частина сірководню попадає в кров.

Поєднана дія температури, тиску води й активності речовин, що утворюються в тканинах під впливом сірководню, поліпшує кровообіг й обмін речовин у тканинах; число серцевих скорочень зменшується; артеріальний тиск знижується. Дія сульфідних ванн на кровообіг й обмін речовин інтенсивніша, ніж дія вуглекислих ванн.

Сульфідні ванни готують наступним чином. У ванну наливають 150-200л прісної води температурою 35-37°С, відповідно до рецептури висипають гідрокарбонат натрію, вливають технічну хлористоводневу кислоту і розчин сірчистого натрію. Воду перемішують дерев'яною лопаткою, внаслідок чого вона здобуває зеленуватого кольору і має запах сірководню.

Оскільки із сульфідної ванни в повітря виділяється значна кількість сірководню, то такі ванни варто проводити в ізольованому приміщенні, найкраще окремому, із самостійною припливно-витяжною вентиляцією. Температура повітря в приміщенні повинна бути 24-25°С. Стіни і підлогу покривають плиткою, а металеві частини (труби, калорифери) - масляним лаком.

Тривалість ванни спочатку 5-6 хв., поступово її збільшують на 1-2 хв., доводячи до 12 хв. Ванни призначають звичайно через день. Курс 10-14 ванн.

Сульфідні ванни застосовують при деяких захворюваннях серцево-судинної системи, хронічних захворюваннях суглобів, хронічних запальних процесах жіночих полових органів, невритах і радикулітах, деяких хворобах шкіри, патології периферичних посудин.

Шлакові ванни використовують з лікувальною метою в районах, де є металургійне виробництво. Шлак, що утворюється при виплавці чавуну, в гарячому вигляді збирають у спеціальні ємності (грануляційні басейни) для "гасіння" його холодною водою. У воді зі шлаку вилуговуються сірчані сполуки, які переходять у розчин, утворюючи так звані шлакові води виразної лужної реакції (рН 8,8-9,6). Хімічний склад шлакових вод непостійний. Він залежить від кількості і якості шлаку, що збирається в басейні, а також від якості кам'яного вугілля, що засипається у піч, з більшою або меншою кількістю сполук сірки.

Дніпропетровські шлакові води - це тіосульфат-сульфат-кальцієві води, які в інших місцях ще називають сірко-шлаковими або грануляційними. Виразна лужна реакція шлакових вод виключає можливість присутності у них вільного сірководню в значних кількостях. Основними компонентами шлакових вод є тіосульфати та іони кальцію. Сірководень в них міститься тільки у вигляді сульфідів, тобто у зв'язаному стані. У дії шлакових вод на шкіру основна роль відводиться гідросульфідним іонам, які містяться у великих кількостях при їх лужній реакції.

Шлакові ванни готують шляхом змішування гарячої (свіжої) шлакової води з раніше охолодженою водою, що зберігається в спеціальних резервуарах, для отримання води необхідної температури. Шлакові води застосовують у вигляді загальних і місцевих (ніжних, ручних) ванн.

Шлакові ванни ефективні при захворюваннях опорно-рухового апарату (суглобів, м'язів, сухожиль), при враженні периферійної нервової системи (радикуліти, неврити, невралгії, поліневрити, плексити і т.д.), при функціональних зрушеннях нервової системи, захворюваннях серцево-судинної системи, хворобах обміну речовин і деяких захворюваннях шкіри.

Хлорні натрієві (соляні) ванни мають виключно широке застосування. Вони становлять основну масу підземних мінеральних вод, серед яких виділяють:

1) хлорні натрієві, рідше кальцієво-натрієві, з мінералізацією від 2 до 35 г/л;

2) хлорні натрієві і кальцієво-натрієві розсоли з мінералізацією від 35 до 350 г/л;

3) хлорні кальцієво-натрієві, кальцієві, рідше кальцієво-магнієві ультраміцні розсоли з мінералізацією від 350 до 600 г/л.

Хлорні натрієві води при зовнішньому застосуванні у вигляді ванн мають своєрідний, властивий їм вплив, який багатосторонньо проявляється і залежить від концентрації і температури води у ванні, а також вихідного стану.організму. Виявлено, що, крім загального рефлекторного впливу, який подразнює шкіру хімічно, в механізмі впливу хлорних натрієвих ванн мають значення і загальні зміни - виражені функціональні зрушення в самому рецепторному апараті шкіри людини і тварин, а також в кліткових елементах і судинах шкіри. Дослідження впливу хлорних натрієвих ванн концентрації 50 г/л, температури 42, 25-30 і 36-37°С на тепловий обмін здорових людей показує, що їх теплова дія значно відрізняється від прісних та інших мінеральних і газових ванн. З гарячої хлорної натрієвої ванни в організм надходить в середньому 11,9 ккал/хв. (з прісної 8,3 ккал/хв.). При цьому кровозабезпечення у шкірі збільшується на 6,1 піхв, (у прісній воді на 4,8 л/хв.). Вивчення фізіологічної і лікувальної дії хлорних натрієвих ванн дозволило встановити, що мінімальною концентрацією, при якій починає проявлятися специфічна дія хлорної натрієвої води при зовнішньому її застосуванні, є 10 г/л. При концентрації 20-40 г/л дія її стає абсолютно виразною, а при підвищенні концентрації більше 40 г/л, особливо при 60-80 г/л, нерідко починають проявлятися негативні реакції з боку серцево-судинної, нервової та інших систем організму.

Різносторонній ефект впливу хлорних натрієвих ванн на організм дозволив розширити рекомендації до їх призначення і уточнити методику застосування (температура води, тривалість процедури). Хлорні натрієві води за їх клініко-фізіологічним впливом можна поділити на води слабкої (від 10 до 20 г/л), середньої (від 20 до 40 г/л) і високої (від 40 до 80 г/л) концентрації.

Поза курортами зараз значно ширше використовують штучні хлорні натрієві ванни, які готують шляхом розчинення у прісній воді кухонної (озерної або морської) солі в кількості, необхідній для отримання потрібної концентрації (найчастіше 10-40 г/л).

Йодобромні ванни. В природі чистих йодобромних вод не існує. Іони йоду і брому, поряд з іншими мікроелементами, найчастіше зустрічаються в хлорних натрієвих водах, які розповсюджені на значних територіях, особливо в нафтогазоносних районах. Хлорні натрієві води, які мають у своєму складі йод, завжди містять і бром. Бром може міститися в цих водах і без йоду. В залежності від переважання у воді йоду або брому хлорну натрієву воду прийнято називати йодобромною або бромйодною. Критерієм оцінки йодобромної води з лікувальної точки зору є вміст у ній йоду не менше 10 мг/л і брому не менше 25 мг/л. Йод і бром, як правило, містяться в природних хлорних натрієвих водах високої мінералізації. Використовуючи таку воду з лікувальною метою, її обов'язково розчиняють прісною водою.

Значення іонів йоду і брому для організму важко переоцінити, оскільки йод і бром є біологічно активними речовинами і відіграють велику роль у життєдіяльності організму. Вони входять до складу різних органів і тканин, найбільша кількість йоду знаходиться в щитовидній залозі, брому - в гіпофізі. Біологічна активність йоду в основному зумовлена органічно зв'язаним йодом у вигляді гормонів щитовидної залози. Вони через центральну нервову систему суттєво впливають на обмін тканин, з яким тісно пов'язано багато інших важливих функцій організму.

Проникнення йоду і брому через непошкоджену шкіру з води ванн дозволяє віднести йодобромні ванни до розряду активних фармакологічних інгредієнтів, що містяться в мінеральних водах і біологічно впливають на організм.

Встановлено, що йодоброміт ванни своїм впливом на провідні фізіологічні системи організму може створювати сприятливі умови для формування компенсаторно-пристосувальних і відновних реакцій організму і тим самим сприяти якщо не одужанню, то суттєвій зміні плину патологічного процесу при багатьох захворюваннях, в основі патогенезу якого лежить порушення функції центральної нервової системи, процесів обміну, функції щитовидної залози та ін. Йодобромні ванни є "м'яким" подразником. Вони фізіологічне впливають на діяльність системи кровообігу в різних її ланцюгах. При відповідних рекомендаціях їх призначають навіть літнім людям.

Хімічним складом хлорних натрієвих йодобромних вод, особливостями його дії на організм і визначається їх використання в клініці:

- у хворих на серцево-судинні захворювання;

- при захворюваннях центральної і периферійної нервової системи;

- при захворюваннях опорно-рухового апарату;

- при захворюваннях органів системи травлення;

- при захворюваннях органів жіночої статевої сфери, особливо при запальних процесах і дисфункції яєчників;

- при алергічних дерматитах і інших захворюваннях шкіри, різного роду дерматозах.

Миш'яковисті ванни готують з природної мінеральної води на відповідних курортах, на яких є миш'яковмісні мінеральні води. Прийнято розрізняти різні типи миш'яковмісних мінеральних вод. За вмістом миш'яку розрізняють слабі (від 0,7 до 5 мг/л), міцні (від 5 до 10 г/л) і дуже міцні миш'яковисті (вище 10 мг/л) води.

В природних водах дію миш'яку на організм не можна розглядати ізольовано від дії інших фармакологічно активних компонентів. Прикладами можуть бути Синьогорські гідрокарбонатно-хлорні натрієві води, які мають, крім миш'яку, цілком достатню для активної дії на організм загальну мінералізацію (до 25 г/л), а також вміст бору (НВ02) в кількості 1,7-2,1 г/л, брому - 18-20 мг/л, йоду 14-15 мг/л і більшу кількість вугільної кислоти (до 3 г/л). Те ж саме можна сказати і про інші родовища миш'яковмісних мінеральних вод.

Дослідження показали, що миш'як, проникаючи з води ванн через шкіру, поступає в різні органи і тканини, особливо інтенсивно в нервову і м'язову. Специфіка дії миш'яку проявляється у зниженні інтенсивності тканинного дихання, зміні енергетичного потенціалу клітин, і тим самим підвищується їх резистентність до пошкоджуючих факторів. Помітний сприятливий вплив миш'яковистих ванн на різні показники серцево-судинної, нервової та ендокринної систем.

Газові ванни

Газові ванни - це ванни з води, перенасиченої газом, в результаті чого він виділяється у вигляді бульбашок. Ступінь насичення води тим чи іншим газом знаходиться в прямій залежності від коефіцієнта його розчинності, різного для різних газів, тиску, під яким воду насичують газом, і в протилежній залежності від температури води у ванні. Газові води можуть бути приготовлені також і штучно. З природних і штучних газових вод для зовнішнього застосування проводять загальні і місцеві газові ванни.

У механізмі впливу газових ванн, крім температурного і механічного факторів, властивих усім ваннам, більшу роль відіграє своєрідний вплив самого газу. Він складається з фізичного (в тому числі механічного) і хімічного впливів. До виключно фізичного впливу відносять дію на шкіру двофазного середовища "вода - газ". Бульбашки газу, які осідають на шкіру, подразнюють закладені в ній периферійні рецептори. Осідаючи на шкірі і зникаючи з її поверхні, бульбашки проводять своєрідний тактильний масаж. Крім того, завдяки двофазному середовищу шкіра хворого у газовій фазі відчуває різний температурний вплив. Вода має індиферентну температуру 37-34°С, а бульбашки газу - 25-12°С. Оскільки бульбашки газів (крім азотних) вельми рухомі, то чергування дотиків їх зі шкірою і зникнення з її поверхні в силу різної теплоємності води і газу створює ще і своєрідний "температурний" масаж. Механічна дія газових бульбашок залежить від їх величини і рухомості. Бульбашки вуглекислого газу у вуглекислій ванні відносно крупні, рухомі. їх індиферентна температура знаходиться в межах 12-13°С.

У вуглекислій ванні температури 33-35°С вода майже не викликає термічного подразнення шкіри, вуглекислота ж є сильним подразником терморецепторів. Оскільки бульбашки газу то сідають на тіло, то зникають з нього, відбувається подразнення і тактильних рецепторів. Бульбашки повітря у перлинній ванні ще крупніші і набагато рухливіші. Вони весь час ковзають по шкірі, викликаючи значне подразнення закладених у ній рецепторів. Протилежно діють бульбашки азоту в азотній ванні. Вони дуже дрібні, щільно осідають на шкірі і волосяних частинах тіла і майже нерухомі. Внаслідок цього вони викликають дуже незначне подразнення тактильних рецепторів шкіри. Температурне подразнення шкіри менш виражене, ніж у вуглекислих ваннах, оскільки індиферентна температура азоту набагато вища індиферентної температури вуглекислоти. Все це до певної міри є причиною значно м'якшої дії азотної ванни на організм.

Хімічний вплив газової ванни проявляється при проникненні газу у кров і при вдиханні легенями газу, що виділяється з води. Цей вплив на органи і системи у різних газів різний.

Вуглекислі ванни. До лікувальних вуглекислих вод відносять такі, які незалежно від мінерального складу містять в 1 л не менше 0,75 г вуглекислоти. Лікувальна вуглекисла вода для зовнішнього застосування повинна містити вуглекислоту в кількості 1,2-1,4 г/л.

Загальні вуглекислі ванни вже при вмісті вуглекислоти в них у кількості 0,7-0,8 г/л викликають незначні фізіологічні зрушення в організмі здорових людей, які відрізняються від тих, що спостерігаються при дії прісних ванн. При зовнішньому застосуванні вуглекислої ванни концентрацію вуглекислоти 0,7-0,8 г/л можна вважати мінімальною, яка забезпечує фізіологічний вплив на організм. Збільшення концентрації вуглекислоти можливе до межі насичення (1,2-1,4 г/л). Вище цієї концентрації вуглекислота починає інтенсивно виділятися з води ванни, підсилюючи її специфічну дію.

Вуглекислі води широко застосовуються у всьому світі. Лікування вуглекислими ваннами широко проводять в санаторіях і на курортах, які не мають природних вуглекислих вод, а також в лікувальних установах за межами курортів, де користуються штучно приготовленою вуглекислою водою.

Кисневі ванни. Природних мінеральних вод, які містять кисень у кількостях, достатніх для бальнеотерапії, в природі не існує, а тому кисневі ванни готують тільки штучним шляхом.

Розчинний у воді кисень, проникаючи через шкіру, попадає в потік крові. Крім того, бульбашки газу, осідаючи на поверхні тіла, ніжно подразнюють периферійні рецептори. Оскільки кисень погано розчиняється у воді, він швидко виходить з розчину, в результаті чого на якийсь період над поверхнею води створюється підвищена концентрація кисню, яким дихає хворий. Вказані шляхи проникнення кисню в організм сприяють ліквідації кисневої недостатності, яка часто спостерігається при ряді захворювань.

Кисневі ванни сприятливо впливають на функціональний стан центральної нервової системи, знижуючи підвищену реактивність апарату, який регулює артеріальний тиск, покращує геодинаміку, суб'єктивний стан хворих. Виявлені сприятливі результати при лікуванні кисневими ваннами хворих на серцево-судинні та інші захворювання, особливо при наявності в них явної чи прихованої кисневої недостатності. Застосування кисневих ванн з одночасним вдиханням кисню підвищує ефективність кисневої терапії.

На приморських курортах кисневі ванни готують на морській воді. Наявність у ній різних мінеральних солей підсилює дію кисневої ванни і робить її ще активнішою процедурою.

Азотні ванни. Газоподібний азот є постійним інгредієнтом слабомінералізованих лужних термальних вод. Термальні мінеральні води за загальною мінералізацією мало відрізняються від прісних, але мають значно активніший фізіологічний і лікувальний вплив на організм. Характерною особливістю цих слабомінералізованих (до 2 г/л), лужних (рН 8-9,6), кремнистих (кремнієвої кислоти від 50 до 150мг/л), а в окремих випадках і радіоактивних (від 0,1 до 20 нКи/л) терм є їх газовий склад, в основному азотний (від 90 до 100%), з невеликою домішкою рідких газів.

Азотні ванни є активнодіючим фактором. Встановлено, що вони специфічно впливають на організм і в основі комплексу реактивних змін, які наступають в організмі під впливом азотних ванн, лежить їх седативний вплив на центральну нервову систему. Азотні ванни мають анальгезуючий і десенсибілізуючий вплив, викликають зміну гемодинаміки, обміну речовин, стану ендокринної системи і м'язового тонусу.

Перлинні ванни - газові ванни, які можна легко приготувати в будь-якій водолікувальниці. Для цього необхідний компресор, який звичайно встановлюють у сусідньому або підвальному приміщенні, компресором накачують повітря під тиском 0,5-1,5 ат і подають по спеціальній трубці до ванни, де підвідну трубку з'єднують із системою металевих трубок з дрібними отворами. Цю систему трубок, вмонтовану в дерев'яну раму (щоб хворий не лягав безпосередньо на трубки), кладуть на дно ванни і включають компресор. Хворого вкладають на решітку.

Протягом всієї процедури вода ванн вирує великою кількістю рухомих бульбашок різних розмірів, переважно крупних. Ступінь вирування і величину бульбашок можна дозувати, змінюючи тиск. Під час вирування хворий відчуває приємне відчуття подразнення шкіри, викликане як рухом бульбашок, так і контрастом температур, обумовленим різною теплоємністю і теплопровідністю води і газу. Додавання хвойного екстракту до води ванни надає їй специфічного аромату і робить процедуру ще приємнішою.

В бальнеотерапевтичній практиці при захворюваннях серцево-судинної системи, суглобів і ін. застосовують і комбіновані ванни, такі як вуглекисло-сульфідні, сульфідно-вуглекисло-грязьові та ін.

Газові ванни. До них належать перлинні, вуглекислі, кисневі, азотні та інші. Під час прийому цих ванн, крім дії температури й тиску води, велике значення має наявність у воді газу. Газові ванни розділяють на природні й штучні.

Для перлинної або газово-повітряної ванни використовують ванну, на дно якої покладена дерев'яна решітка з декількома рядами тоненьких металевих трубочок, що мають маленькі отвори для виходу бульбашок повітря. Ванну наповнюють прісною водою температурою 35-37°С. Повітря під тиском подається компресором у трубочки і при виході з їх отворів викликає бурління води, а

бульбашки переливаються у воді як перлини. Пацієнт, що перебуває в такій ванні, має приємні відчуття внаслідок механічного впливу бульбашок повітря та різниці температурного впливу води і повітря на рецептори шкіри. Ванна має заспокійливу дію та ефективна при функціональних розладах нервової системи. Тривалість процедури 10-15 хв., на курс 15-20 ванн.

Штучні вуглекислі ванни можна одержати фізичним або хімічним методами. Для першого метода потрібний спеціальний прилад - сатуратор, що насичує воду вуглекислим газом.

Основним діючим фактором у вуглекислій ванні є вуглекислий газ. При зануренні тіла в таку ванну шкіра швидко покривається більшою кількістю дрібних бульбашок вуглекислого газу й, таким чином, ніби відгороджується від води. Оскільки теплопровідність вуглекислого газу є меншою від теплопровідності води, то при тій же температурі води вуглекисла ванна сприймається тепліше прісної.

Бульбашки вуглекислого газу, покриваючи більшу частину поверхні шкіри та подразнюючи її, викликають легке поколювання, на що рефлекторно викликається судинна реакція шкіри. Почервоніння її супроводжується відчуттям приємного тепла.

Всмоктуючись у кров, вуглекислий газ діє на центральну нервову систему й серцево-судинну.

Вуглекислу ванну варто приймати після відпочинку, через 30-40 хв. після легкого сніданку. Щоб запобігти вдиханню пацієнтом вуглекислого газу, що збирається над поверхнею води, ванну доцільно накривати вологим простирадлом. Після процедури пацієнта витирають зігрітим простирадлом і рекомендують ЗО хв. відпочинку.

Залежно від стану здоров'я людини, спочатку встановлюють температуру вуглекислих ванн 36-35°С або 34-33°С, а потім поступово знижують її до 33-32°С або 32-30°С. Тривалість ванни 6-12 хв. Ванни приймають звичайно через день. Курс 12-14 ванн.

Вуглекислі ванни застосовують переважно для лікування захворювань серцево-судинної системи.

У вигляді зрошень порожнини рота вуглекислу воду застосовують у стоматології.

Радонові ванни

Радонотерапія - метод бальнеолікування з використанням радіоактивних ізотопів радону і продуктів його розпаду. Радон СЦКп) - альфа-активний інертний газ з періодом напіврозпаду 3,823 дня. Продукти розпаду радону (ізотопи полонію, свинцю, вісмуту) випускають як альфа-частинки (радій А і радій С), так і бета- та гамма-випромінювання (радій В і радій С). Періоди напіврозпаду цих ізотопів лежать в межах від часток секунди до 26,8 хв.

Специфічним фактором, що впливає на організм хворого під час приймання радонотерапевтичних процедур, є альфа-випромінювання. Бета-випромінювання суттєвого значення в лікувальному впливі радонових процедур не має. Хімічну дію цих ізотопів можна не враховувати. На альфа-частинки припадає близько 90% всієї енергії випромінювання, яка випускається цими ізотопами. Крім того, відомо, що біологічна ефективність альфа-випромінювання в 10-20 разів вища за ефективність бета- і гамма-випромінювання. Тому радонотерапія - це один з видів альфа-терапії. Використовуються різні види радонових процедур: ванни водні і повітряні, гінекологічні зрошення і мікроклізми, пиття, інгаляції та ін. При прийманні загальної водної радонової ванни тривалістю 20 хв. в організм проникає близько 0,5% радону, який міститься у ванні, а на шкірі осідає близько 2% продуктів його розпаду (так званий активний наліт). Радон, який проник в організм хворого з ванни, накопичується в основному (більше 90%) у шкірі. При виході хворого з ванни радон досить інтенсивно виводиться з організму через легені (близько 60%) і через шкіру (близько 40%). Це виведення закінчується в основному через 4-5 годин після процедури.

При питті радонової води більша частина радону опиняється в шлунку, звідки він частково проникає в інші органи, а частково всмоктується в кров. Продукти розпаду радону осідають на стінках шлунково-кишкового тракту і на масі їжі, яка в них міститься, де і розпадаються. З організму радон виділяється протягом кількох годин в основному через органи дихання. При вдиханні повітро-радонових сумішей в легенях накопичується велика кількість дочірніх продуктів радону за рахунок їх безперервного осідання.

Вивчені наступні сторони біологічної і лікувальної дії радонових процедур. Радонові ванни нормалізують периферійний кровообіг і роботу серця, вирівнюють артеріальний тиск, покращують склад крові. Пиття радонової води і радонові ванни стимулюють моторну і секреторну функції шлунку, печінки і підшлункової залози, покращують кровообіг в печінці. Радонові ванни знижують підвищену функцію щитовидної залози і яєчників. Радонові процедури сприятливо впливають на основний обмін, на окремі сторони вуглеводного і мінерального обміну, на холестериновий обмін. Радонові процедури стимулюють імунологічні реакції організму, при багатьох захворюваннях мають знеболювальний, протизудовий, протизапальний і десенсибілізуючий вплив. На центральну нервову систему радонові ванни впливають заспокійливо, на периферійну -знеболююче.

Випромінювання радону місцеве впливає на ріст і регенерацію тканин, наприклад, при опікових враженнях шкіри. З точки зору природи діючого фактора радонотерапія -це один з видів променевої терапії (альфа-терапії), за характером дії на організм - метод бальнеотерапії. Особливістю радонових процедур є м'якість, заспокійливий характер їх дії. Це виражається, зокрема, у тому, що при застосуванні радонових ванн із звичайним у лікувальній практиці дозуванням 40-80 нКи/л (1,5-3,0 кБк/л) дуже рідко помічається розвиток вираженої бальнеологічної реакції.

Штучні радонові ванни. У радоновій ванні, крім температурного, хімічного та інших факторів є радон. З радону утворюються продукти його розпаду, що осідають на поверхні тіла. Мікроскопічний шар із цих елементів, що носить назву поглиненої радіації, має лікувальні властивості. Радіоактивність води вимірюють у кюрі (Ки).

Під впливом радонових ванн шкіра біліє, артеріальний тиск звичайно знижується, поліпшується функція серцево-судинної системи, підвищується обмін речовин. Ванни мають і виражений болезаспокійливий вплив.

Штучну радонову ванну готовлять із застосуванням препарату радію. З розчину радію використають радон, що безперервно утворюється. Спочатку готують концентрований розчин радонової води, а з нього щодня одержують розчин радону необхідної концентрації. У ванну, заповнену прісною водою необхідної температури (звичайно 35-37°С), виливають попередньо приготовлений розчин радону. Щоб не втрачати радон і рівномірно розподілити його у воді, насичену радонову воду виливають із пляшки у ванну під водою.

Концентрація радону в штучній радоновій ванні звичайно досягає 36,4-72,8 нКи/л. Тривалість радонової ванни спочатку 8-10 хв., потім її поступово збільшують на 1-2 хв. і доводять до 15 хв. Ванни проводять щодня або через день. Курс 15-20 ванн.

Напівванни. Під час цієї процедури тіло пацієнта енергійно розтирають. Для напівванни необхідна широка ванна, наполовину заповнена водою (до рівня пупка пацієнта, що перебуває в ній).

Залежно від температури води, тривалості ванни та інтенсивності розтирань процедура може мати збудливий або заспокійливий вплив.

Починають ванни звичайно з температури води 34-35°С и поступово знижують її до 25°С.

Напівванни при температурі води 25-30°С, швидких обливаннях й енергійних розтираннях тривалістю 5-6 хв. мають збудливе, а при температурі води 32-35°С, слабких розтираннях без обливання тривалістю 10-12 хв. -заспокійливу дію.

Успіх процедури значною мірою залежить від техніки її виконання.

Процедури проводять щодня або через день. Курс 15-18 процедур.

Місцеві ванни. До місцевих ванн відносять процедури, які впливають на певну частину тіла. Широко застосовуються сидячі, ручні, ножні ванни, місцеві ванни з поступовим підвищенням температури води.

Сидячі ванни. Сидячі ванни можуть бути температурою 40-42°С и тривалістю 10-15 хв., або температурою 36-37°С и тривалістю 20-30 хв., або температурою 12-15°С тривалістю 5-7 хв., що залежить від призначення та виду захворювання.

Ванни для рук. Для цих ванн використають окремі ємності для рук. Під час проведення ванн для рук у воду занурюють передпліччя, одну або обидві кисті.

Ванни для рук розділяють залежно від температури й тривалості: теплі -37-38°С, 20-30 хв.; гарячі - 20-44°С, 10-20 хв. і холодні - 8-14°С, 5-12 хв.

Для посилення дратівної дії можна застосовувати ванну контрастних температур. В одній ванночці температура води досягає 40-45°С, у другий - 18-10°С. Пацієнт занурює руку спочатку в гарячу воду на 30-60 сек., потім у холодну на 10-15 сек., повторюючи цю процедуру чотири - п'ять разів. Закінчують процедуру холодною ванночкою. Місцева реакція почервоніння шкіри при цьому повинна бути добре вираженої.

Холодні ванни для рук звичайно показані при гострих запальних процесах на руці, ванни контрастних температур - при пітливості, гарячі - для розсмоктування інфільтратів і т.д.

Ванни для ніг. Для таких ванн використають спеціальні ємності. Ножні ванни можуть бути низькими (для стопи) і високими (для колін).

Застосовують теплі, гарячі або холодні ножні ванни. Тривалість їх така ж, як і ванн для рук. Під час прийому ножних ванн контрастних температур пацієнта закутують у тепле простирадло. Дія цих ванн аналогічно дії ванн для рук. Ножні ванни показані при головному болі, безсонні, гострому риніті, захворюванні бронхів, гострого серцевого болю.

Ванни з поступовим підвищенням температури (ванни по Гауффе). Ці ванни звичайно застосовують для рук або ніг (температуру води доводять від 36-37°С до 44-45°С за п'ять-сім хвилин)

Ванна триває 10-12 хв., після чого пацієнта витирають й укладають на 30-40 хв. на кушетку, попередньо загорнувши в нагріте простирадло. Ці ванни можна застосовувати через день або щодня. На курс 12-15 ванн.

Душ - водна процедура, яка має оздоровчу дію та під час якої на тіло людини направляють під тиском одну або багато струменів води.

У водних відділеннях душ звичайно розташовують в окремих кабінках і з'єднують із системою водопостачання за допомогою спеціального пристрою -душової кафедри.

Розрізняють наступні душі: дощовий, голчастий, висхідний, циркулярний, струминний (душ Шарко), віялоподібний і шотландський.

За зростаючою інтенсивністю впливу душі розташовуються в такому порядку: дощовий, голчастий, віялоподібний, циркулярний, струминний.

Дія водних душів зумовлена великою тепловіддачею і впливом механічного фактора.

Має значення і фактор часу дії цієї процедури. Короткочасні холодні й гарячі душі (1-3 хв.) мають збудливий вплив, тонізують м'язи, підвищують тонус судин; довготривалі (3-10 хв.), особливо теплі, діють заспокійливо.

Розрізняють душі з низьким тиском води (0,3-1,0 атм.), середнім (1,5-2,0 атм.) і високим (3,0-4,0 атм.).

Застосовують душі при функціональних розладах нервової системи, порушенні обміну речовин, при серцево-судинних захворюваннях.

Струминний душ проводиться рухомим великим струменем води, що поступає під тиском 2,0-3,0 атмосфери з гумового шлангу, що закріплений на панелі кафедри.

На початку процедури температура води досягає звичайно 30-32°С, а потім її поступово знижують на 2-3°С доводячи до 20°С і нижче. Тиск, починаючи з 1,5 до 2,0 атм., поступово доводять до 3,0 атм. Тривалість процедури 1-2 хвилини. Душ проводять щодня. Відпочинок після душу не призначають.

Правильно проведена процедура викликає почервоніння шкіри. Після процедури пацієнта варто витерти насухо.

Застосування струминного душу показано при порушеннях обміну речовин (ожирінні І - III ступеня).

Віялоподібний душ - різновид струминного, при якому за допомогою спеціальної лопаточки струмінь здобуває форму віяла.

Шотландський душ (душ змінної температури). Тіло пацієнта піддають поперемінно протягом 30-40 секунд впливу гарячого, а потім 15-30 секунд

холодного (25-10°С) струменя води. Зі збільшенням числа процедур різницю температури води в різних шлангах збільшують, і вона може становити 30-35°С. Даний душ, як загальний, так і місцевий, проводять щодня, або через день. На курс призначають 15-20 процедур тривалістю 2-3 хвилини.

Дощовий душ - вода з висоти 2м із численних отворів сітки витікає у вигляді розсіяного потоку дрібних струменів і падає на тіло пацієнта у вигляді дощу.

Голчастий душ одержують за допомогою сітки, подібній до сітки дощового душу. Але в кожен отвір сітки вставлені металеві трубочки зі звуженим діаметром. Тонкі струмені цього душу викликають почуття, що нагадує поколювання голкою.

Дощової й голчастий душ можна застосовувати як самостійні процедури, а також як заключні після інших процедур - ванни, укутування. Тривалість душу холодного й прохолодного 1-2 хвилини, теплого - від 2 до 3-4 хвилин. Душ проводять щодня.

Пилєвій душ. На тіло попадаються не краплі води, а лише їхні дрібні часточки (водний пил). Цього досягають за допомогою спеціального розпилювача. При цьому механічний фактор впливу майже відсутній.

Перераховані душі застосовуються як для загального, так і для місцевого впливу при різній температурі. Тривалість їх 1-5 хвилин, воду подають під тиском 1,0-1,5 атм. Процедури проводять щодня. Всього на курс призначають 15-20 процедур.

Душі показані при функціональних розладах нервової системи.

Циркулярний душ являє собою конструкцію з вертикальних труб, з'єднаних між собою внизу та вгорі кільцями. У трубах є маленькі отвори, з яких на пацієнта направляються тонкі струмені води.

Велика кількість струменів води, що виходять із малих отворів труб, з усіх боків обливають пацієнта, що перебуває в центрі. Звичайно тривалість теплого душу 3-5 хвилин, прохолодної й холодного - 2-3 хвилини. Душ проводять щодня, або через день; на курс призначається 10-20 процедур.

Призначається такій душ ослабленим людям з метою загартування.

Висхідний душ (душ на промежину). СІтку для дощового душу закріплюють на трубі над підлогою так, щоб розпилений струмінь води під тиском направлявся вгору. Над сіткою встановлюють дерев'яне сидіння. Під час прийому душу пацієнт обов'язково занурює ноги в тазик з теплою водою.

Теплий висхідний душ тривалістю 3-5 хвилин застосовують при запальних процесах у малому тазі, прохолодний при геморої, холодний - при деяких формах полової слабості. Тривалість прохолодного й холодного висхідного душу 2-3 хвилини. Душ проводять щодня