Визначення готовності дитини до школи

Обстеження загального психічного розвитку дитини на почат­ку шкільного навчання здійснюється за методикою визначення готовності до школи. Таких методик чимало. Серед них, на жаль, є й такі, які не мають нічого спільного з науковим підходом до вивчення психічного розвитку дитини. Часто вони містять випадкові, діагностично незначущі запитання, на які не можна дати однозначної відповіді. Тому, добираючи методику, потрібно орієнтуватися на розробленість і обґрунтованість критеріїв оцінки виконання дитиною того чи іншого завдання. Стимуль-

ю

ний матеріал без оцінки виконання завдань не можна вважати діагностичною методикою. Зовсім недостатнім є критерій «ви­конано — не виконано», бо в ньому не розкривається перебіг процесу роботи дитини над завданням. А саме в цьому процесі й проявляються всі ті важливі психологічні якості, що визна­чають її здатність до успішного навчання в школі.

Дуже важливим показником готовності дитини до навчання у школі є її здатність до співпраці з дорослим, адже шкільне навчання — це постійна взаємодія з педагогом. У здатності до співпраці, ділової взаємодії поєднуються, як у сплаві, важ­ливі психологічні утворення, що характеризують соціальний розвиток дитини, зокрема її комунікативні здібності, широту обізнаності, інтелектуальні та вольові якості, уміння контролю­вати й регулювати свої дії. Практично здатність до співпраці виявляється у прийнятті інструкції, яку дає дорослий, готов­ності скористатися нею як керівництвом до певних практичних і розумових дій. Хороший показник сформованої здатності до ділової взаємодії — вміння дитини звернутися до дорослого із запитанням для уточнення змісту завдання та задоволення потреби в допомозі під час його розв'язання. Уміння скориста­тися допомогою та покращити результат виконання завдання — це показник научуваності, визначальної якості інтелектуального розвитку.

У взаємодії з дорослим дитина проявляє здатність до при­йняття певної соціальної ролі (у нашому випадку — ролі учня) та вміння поводитися відповідно до неї, дотримуючись правил, які накладає роль. Важливість цих показників і зумовлює струк­туру методик: усі методики, спрямовані на вивчення психічного розвитку дитини, побудовані на розв'язанні пізнавальних за­вдань у взаємодії з дорослим, у якій досвідчений психолог по­бачить різні психологічні особливості дитини

Готуючи дитину до обстеження у ПМПК, психологу доцільно здійснити її поглиблене вивчення за допомогою методики ви­явлення відхилень в інтелектуальному розвитку.

Саме на основі матеріалів такого психологічного обстеження дитини та спостережень і висновків педагога складається її пси-холого-педагогічна характеристика. В ній указуються недоліки, що стоять на заваді успішному навчанню. Такими є бідність знань і уявлень про довкілля, недостатнє володіння сенсорними ета­лонами (уявлення про величину, колір, форму), просторовими уявленнями (внизу, вгорі, далі, ближче тощо), елементарними уявленнями про кількість (багато — мало, більше — менше, порівну). Неготовність до навчання виявляється в недостатній сформованості мисленнєвих дій та операцій (знаходження різ­них ознак предметів, здатності встановлення схожості та від­мінностей, уміння групувати предмети за спільними ознаками). Важливо зазначити, чи вміє дитина скористатися допомогою, поясненням для покращення виконання завдання, що свідчить про якості її научуваності.

Під час обстеження дитини та складання її характеристики дуже важливо відзначити помічені недоліки мовлення: бідність висловлювання, неправильне вимовляння окремих звуків, не­узгодження слів у реченні тощо. Нарешті, слід указати особли­вості працездатності дитини: тривалість зосередження уваги, прояви втоми.

Уміння дитини читати й писати не є визначальною харак­теристикою її готовності до навчання. Відповідно, невміння читати й писати в дошкільному віці не може розглядатися як недолік вікового розвитку дитини. Цього вона навчиться уже в школі й що успішніше та легше, то краще в неї сфор­мована готовність до шкільного навчання, про яку йшлося вище. Звичайно, добре інтелектуально розвинені діти в сучас­ному інформаційному середовищі, наповненому друкованою продукцією, мимовільно й легко запам'ятовують букви, часто звертаючись із запитаннями до дорослих щодо їхніх назв, та в чотири- п'ятирічному віці вже читають. Таке самостійне ово­лодіння читанням позитивно характеризує інтелект дитини та свідчить про прискорений його розвиток. Набагато гірше буває тоді, коли, незважаючи на рівень загального вікового розвитку, дитину будь-що намагаються навчати читати і пи­сати, імітуючи умови шкільного навчання, замість того, щоб природними для дошкільника способами формувати в нього ті передумови, які допоможуть йому свого часу легко оволо­діти шкільними навичками письма й читання.

Як відомо, у психолого-педагогічній характеристи­ці не робиться діагностичного висновку. Це є прерогативою ПМПК. Психолог у підсумку викладених результатів вивчення дитини наголошує на необхідності подальшого її вивчення та ви­значення програми її навчання. Об'єктивно та кваліфіковано викладені в характеристиці особливості розвитку дитини — цінна інформація, що допомагає різним фахівцям консультації зробити висновки й дати рекомендації щодо оптимальних умов навчання й корекції виявлених вад.

Психологічне вивчення дітей, які навчаються індивідуально

Окреме завдання у роботі шкільного психолога становить психологічне вивчення тих дітей, які після обстеження ПМПК прийшли до загальноосвітньої школи на умовах поширеного сьогодні індивідуального чи інтегрованого навчання: інклюзив­ного або спеціального класу.

Як правило, в супровідних документах із ПМПК вказу­ється психолого-педагогічний діагноз дитини та спеціальна програма, за якою вона повинна навчатися. Проте спеціальне навчання, незалежно від того, навчається дитина з педагогом індивідуально чи у спеціальному класі, побудоване на знанні її індивідуальних особливостей та індивідуальному підході. Адже діти в межах встановленого діагнозу можуть мати особливості, суттєві для педагогічної роботи з ними. Наприклад, у дітей із затримкою психічного розвитку буває різною мірою поруше­на працездатність, просторові уявлення, бувають прогалини у знаннях про довкілля. Бідність знань часто порушує орієн­тування у змісті оповідання, казки та-доже створити перше враження про глибші порушення в інтелектуальному розвитку, ніж це є насправді. Тимчасом, отримавши необхідні знання, дитина значно легше встановлює логічні зв'язки у змісті почу­того. Особливої уваги потребують діти з церебральним паралі­чем. Серед них чимало таких, які, маючи загалом нормальний рівень розвитку інтелекту, все-таки через рухові обмеження зазнають труднощів у сенсорному розвитку, через вади ар­тикуляції нерозбірливо говорять, а обмеженість спілкування з ровесниками у попередні роки робить їхні висловлювання і манеру поведінки надто «дорослими», що справляє враження дивакуватості.

Велике значення має вивчення попередніх умов виховання

й розвитку дітей та особливостей їхньої особистості: самооцін­ки, інтересів, схильності до домінування чи підлеглості в спіл­куванні тощо. Все це шкільний психолог вивчає у співпраці з педагогом, що дозволяє виробити індивідуальну програму педагогічної роботи з дитиною. Надалі психолог звертається до вивчення причин тих чи інших особливостей навчання і по­ведінки дитини на запит педагога чи батьків.