87. Правовий режим об'єктів соціальної сфери села

У процесі реструктуризації сільськогосподарських підприємств, заснованих на колективній та інших формах власності, відбувалась передача в комунальну власність закладів соціальної інфраструкту­ри, що належали реформованим сільськогосподарським підпр..

Передачі в комунальну власність підлягали: житловий фонд (крім гуртожитків); дитячі дошкільні заклади, школи та інші закла­ди освіти, табори відпочинку й оздоровлення дітей, об'єкти куль­тури та аматорського спорту, приміщення будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, об'єкти охорони здоров'я й побуту; мере­жі електро-, тепло-, газоводопостачання і вод овід ведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування жит­лового фонду і соціальної сфери (бойлерні, котельні, теплові, ка­налізаційні та водопровідні мережі й споруди, збудовані та прибу­довані приміщення, обладнання тощо).

Зазначені об'єкти переходили в комунальну власність за рішен­ням загальних зборів членів підпр. чи зборів уповноважених колективних сільськогосподарських підприємств або за рішенням органів, уповноважених розпоряджатися майном підприємств ін­ших форм недержавної власності. Об'єкти соціальної сфери пере­давалися в комунальну власність адміністративно-територіальних одиниць за згодою органів місцевого самоврядування.

Однак дії щодо передачі в комунальну власність закладів соці­альної інфраструктури не підкріплювались відповідним наповнен­ням місцевих бюджетів фінансовими ресурсами, потрібними для утримання таких закладів. Практично припинилися фінансування за рахунок бюджетних коштів соціальної інфраструктури села й відшкодування суб'єктам господарювання витрат на її розвиток. Держава, вирішуючи дану ситуацію, створює умови для розв'язан­ня соціальних проблем відповідно до встановлених нормативів.

Для будівництва та реконструкції об'єктів соціальної сфери се­ла Державна програма передбачає використання коштів Державно­го бюджету У. як пайову участь держави для заохочення міс­цевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та недержавних інвесторів до розвитку соціальної інфраструктури села.

Чинним законод.м встановлено заборону щодо зміни фун­кціонального призначення певних груп об'єктів соціальної сфери села. Так, згідно зі ст. 6 Закону У. "Про пріоритетність соці­ального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", в сільській місцевості не дозволяється ліквідація, ре­організація й перепрофілювання закладів охорони здоров'я, освіти, соціального захисту населення (будинки-інтернати для людей похи­лого віку та інвалідів), які утримуються за рахунок бюджету.

88. Договори на передачу майнового права на науково-технічну продукцію та права на її використання.

Основою класифікації цієї групи договорів є відмінність їх предмету. Це пояснюється, передусім, різною природою тієї або ін­шої науково-технічної продукції. Згадані особливості викликали потребу розмежування правового регулювання різних видів науко­во-технічної продукції за допомогою різних нормативно-правових актів, зокрема законів У. від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин", від 15 грудня 1933 р. "Про племінну спра­ву у тваринництві"(в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.), від 15 грудня 1993 р. "Про насіння", від 22 лютого 2000 р. "Про бджільництво" та ін.

Окремим предметом договору на використання науково-техніч­ної продукції в сільському господарстві є сорт рослини. Відповідно до ст. 420 ЦК, він визнається об'єктом права інтелектуальної влас­ності.

Принциповим моментом визначення питання оборотоздатності такого об'єкта правовідносин, як сорти росли є положення ст. 38 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", згідно з якою право на поширення сорту в Україні виникає з дати прийняття рішення про занесення його до Реєстру сортів. Поширенням сорту, відпо­відно до ст. 1 цього Закону, є будь-яке комерційне розповсюджен­ня сорту належних до нього рослин або насіння. Причому, сорти, не внесені до Реєстру, заборонено поширювати в Україні. Отже, об'єктом договору на використання сорту рослини може бути вик­лючно такий сорт, який занесено до Реєстру сортів.

Сорт рослини є об'єктом права інтелектуаль­ної власності, тобто під сортом рослини як об'єктом права інтелек­туальної власності мається на увазі певний нематеріальний об'єкт — результат інтелектуальної, творчої діяльності.

Права на сорт як на об'єкт права інтелектуальної власності мо­жуть виникнути за умови визнання його охороноздатним. Сорт вважають охороноздатним, якщо за виявленням ознак, породжених певним генотипом або певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

Особа, яка отримала патент на сорт рослин, стає власником сорту і має щодо нього всі майнові права, передбачені законод.м. Майнові права на сорт є строковими, але відчужуваними. У таких відносинах сорт постає особливим видом товару (продукції), який може бути предметом багатьох угод.

Особа, якій власник сорту передає майнові права на сорт, стає власником сорту та правонаступником попереднього власника сорту. Цією угодою передається не лише право використання сорту, а всі майнові права, які передбачаються законод.м та виплива­ють зі статусу особи — власника сорту впродовж визначеного законод.м строку існування майнового права на сорт рослин. Така угода може мати як оплатний, так і безоплатний характер.