5.3. Формування портфеля цінних паперів та управління ним

Корпорація в своїй діяльності може залучати грошові ресурси не лише за рахунок випуску власних цінних паперів, а й вкладенням коштів в інші цінні папери, намагаючись отримати від цього додатковий прибуток. В результаті у корпорації створюється так званий портфель цінних паперів. Він може нараховувати не один десяток різних цінних паперів, тому виникає необхідність управління портфелем цінних паперів.

Заходи щодо управління портфелем цінних паперів:

• планування складу портфеля;

• аналіз складу портфеля;

• регулювання складу портфеля;

• підтримка його ліквідності;

• отримання доходу.

Перш, ніж формувати портфель цінних паперів, ставлять мету:

• одержання постійного доходу (для цього залучаються надійні цінні папери);

• нарощення капіталу (залучаються цінні папери молодих компаній, які не завжди надійні, але обіцяють (і виплачують, хоча б спочатку) високі відсотки по облігаціях);

• зниження ризику вкладених коштів (залучаються багато різних цінних паперів).

В наших умовах підприємство при формуванні портфеля цінних паперів має на меті наступне:

1. Зберегти капітал за допомогою цінних паперів зі зростаючою курсовою вартістю.

2. Придбати цінні папери, які можуть замінити готівку: векселі, ощадні сертифікати, облігації.

3. Розширення сфер впливу через вкладення коштів у цінні папери фінансово-промислових груп, кредитні установи, інвестиційні фонди (вплив на емітента здійснюється при значній частці цінних паперів).

4. Спекулятивна гра на курсових різницях цінних паперів.

Існують два способи управління портфелем цінних паперів: активний і пасивний.

Прихильники активного управління притримуються точки зору, що наявність портфеля цінних паперів – явище динамічне, тимчасове, тому оперативно відслідковуються і купуються високодохідні цінні папери. Такі управляючі легко розстаються з низькоприбутковими та ненадійними цінними паперами.

Пасивне управління націлене на створення довгострокового портфеля цінних паперів з визначеним рівнем ризику та визначеним прибутком.

Для визначення найбільш ефективного набору цінних паперів здійснюється моніторинг. При цьому існує ціла низка показників, які дозволяють здійснити аналіз емітента (рентабельність, обсяг продаж, ціни на акції, рівень дивіденду цінних паперів).

Загальний розрахунок прибутковості портфеля цінних паперів.

Р_п = d₁p₁ + d₂p₂ +...+d_np_n,

де d – питома вага цінних паперів, р – дохідність по цінних паперах.

Формування портфеля цінних паперів пов’язане з ризиком. Розрізняють специфічний та системний ризик. Специфічний ризик пов’язаний з різними видами цінних паперів, коли оцінюється ризик кожного випуску. Ризик знижується за рахунок диверсифікації портфеля.

Системний ризик випливає зі стану економіки та ринку, і визначається рівнем інфляції, змінами оподаткування, політичними обставинами, тобто цей ризик майже непередбачуваний. Разом з тим, в розвинених країнах розраховують системний ризик за допомогою  – коефіцієнта. Існують спеціальні організації, які розраховують  – коефіцієнт, встановлюючи рейтинг цінних паперів.

_{коефіцієнт} = доходність даного цінного паперу / доходність ринку цінних паперів.

Якщо коефіцієнт дорівнює 1, цінні папери мають середній ступінь ризику, більше одиниці – ризикові, менше одиниці – з низьким ризиком.