5. Визначте предмет економічної теорії

Предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний. Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама перебуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її дослідження змінюється й уточнюється.

Так, давньогрецькі та давньоримські мислителі визначали предмет економічної теорії як вчення про закони домашнього господарства, домоводства; меркантилісти, фізіократи, класична політична економія – як науку про створення, примноження та розподіл багатства нації; марксисти - як науку про виробничі відносини та закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства.

Сучасні західні економісти визначають економічну теорію як науку про: 1) сферу індивідуальних і суспільних дій людей, що найтіснішим чином пов'язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту (А. Маршал); 2) дії людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів (П. Самуельсон); 3) діяльність людей за умов рідкісності ресурсів (Е.Долан); 4) вивчення поведінки людей як зв'язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування (Дж.Робінсон); 5) ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини (К.Р. Макконнелл, С.Л . Брю).

Узагальнюючи сказане, можна так визначити предмет економічної теорії в політекономічному аспекті.

Економічна теорія - це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

6. Принципи організації економіки

Найважливішими принципами ринкової економіки є: приватна власність, економічна свобода, особиста заінтересованість, конкуренція, обмежене управління.

1. Приватна власність

У ринковій економіці всі ресурси (фактори виробництва) - земля, праця, капітал, а також результати інтелектуальної праці - перебувають переважно у власності приватних осіб (домогосподарств) та інституцій, а не уряду. Приватна власність дає змогу окремим особам та підприємствам на свій розсуд залучати та використовувати ресурси, право вільно купувати фактори виробництва, організовувати виробництво товарів і послуг, продавати їх на ринкові. Володіння приватною власністю сприяє нагромадженню заощаджень і багатства, заохочує до приватної ініціативи та працьовитості, гарантує дотримання добровільно укладених контрактів і невтручання.

Права власності часто обмежені діями соціальних груп чи урядових структур (виробництво наркотиків, друкування грошей та ін.). До того ж істотна частка приватного багатства в розвинутих ринкових суспільствах перебуває в руках не осіб, а бізнесових фірм, у громадській та державній власності.

2. Економічна свобода

Про ринок можна говорити тоді, коли всі його елементи (попит, пропозиція і ціна) формуються вільно: на виробників не повинні тиснути директивні розпорядження; вибір покупців не має бути обмежений різними адміністративними приписами, а визначатися купівельною спроможністю, що визначена власністю і доходами; цін не може встановлювати держава - вони мають формуватися під впливом вільної гри сил попиту і пропозиції.

Отже, складниками економічної свободи є:

 Свобода підприємництва, що означає право кожної особи займатися господарською діяльністю у формі, яка її приваблює.

 Держава повинна забезпечити права особи на вільне пересування до будь-якого регіону країни, пошук і сприяння у створенні ділової одиниці тощо. Вибір конкретної галузі (сфери) діяльності або вихід з неї особа робить самостійно і без перешкод з боку влади.

 Свобода споживання - суверенітет споживача, адже споживання є визначальною підставою для господарської діяльності. Ще А. Сміт зазначав, що споживання - це єдина і кінцева мета кожного виробництва. Споживачі своїм попитом вибирають ті товари і послуги, які відповідають їхнім потребам. Змагаючись за гроші споживача, виробник виготовлятиме більше тих товарів, що користуються попитом, і менше - тих, які не мають попиту. Виробництво є засобом, а споживання - метою. Свобода споживача, суверенітет у виборі товарів і послуг оберігають його в ринковій економіці. Споживачі можуть вільно прийняти чи відкинути все, що виробляють у ринковому середовищі. Тому вони є головною фігурою у ринковій економіці, виробництво зорієнтоване врешті-решт на задоволення їхніх потреб.

 Свобода переміщення ресурсів між різними сферами, галузями і виробництвами, що означає, що це має відбуватися не внаслідок адміністративних рішень, а з міркувань економічної доцільності - під впливом цін, зміни попиту і пропозиції.

 Свобода ціноутворення. За ринкової економіки люди й фірми ухвалюють економічні рішення переважно на підставі цін, цінових співвідношень та їхніх змін. Ціни, отже, координують господарську поведінку мільйонів роз’єднаних приватних фірм і споживачів. Саме завдяки механізмові цін обмежені ресурси використовують на різноманітні потреби. Прибуток, що залежить від ціни продажу товару та витрат на його виготовлення, інформує виробників, про те, що люди купують.

Економічна свобода не є абсолютною в ринковій економіці. У ринковій економіці кожний суб’єкт господарювання може вибирати будь-яку форму (вид) господарської діяльності, за винятком тих, які небезпечні для суспільства, а тому й заборонені законом.

3. Особиста заінтересованість є внутрішнім мотивом і рушійною силою ринкової економіки. Кожний учасник ринку має свою вигоду. Для споживачів особистим інтересом є максимізація корисності, для виробників - максимізація прибутку. Кожна людина й господарська ланка намагаються робити те, що їм вигідно: власники ресурсів прагнуть продати їх у користування за найвищою ціною; фірми бажають отримати найбільший прибуток; споживачі розподіляють свої доходи так, аби дістати максимальну користь від споживання. Отже, особистий інтерес визначає фундаментальний спосіб поведінки всіх учасників економічного життя. Заповзятість працівників, їхня працездатність, налаштованість на інновації є потужним чинником ринкової економіки. Причому особистий інтерес має узгоджуватися з чужими інтересами.

4. Конкуренція - неодмінна частина системи вільного підприємництва. Конкуренція передбачає розпорошення економічної влади всередині двох складників економіки - фірм та домогосподарств (наявність на ринку великої кількості продавців та покупців конкретного продукту або ресурсу). Конкуренція на ринкові є доти, доки жоден із продавців або покупців, чи їхні невеликі групи, не можуть маніпулювати ринком для власної вигоди. За великої кількості продавців на ринку певного продукту, кожен із них забезпечує таку мізерну частку загального обсягу продукції, що практично не в змозі вплинути на пропозицію, а, отже, й на ціну продукту. Це ж стосується і споживачів, які визначають попит на ринкові. Покупців на ринку багато, і вони діють незалежно один від одного. Отже, окремі покупці також не можуть впливати на ціну, маніпулювати ринком.

Конкуренція передбачає також, що виробникам легко входити в галузь і виходити з неї, тобто нема штучних юридичних бар’єрів, які перешкоджають збільшенню або зменшенню обсягів продукції в окремих галузях. Свобода входження в галузь і виходу з неї забезпечує економіці гнучкість, без якої неможливий її ефективний розвиток.