15. Вкажіть можливі причини економічних криз
У сучасному розумінні криза (від грец. krisis – вихід, закінчення, суд і вище справедливе покарання) – це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі, що загрожує її життєстійкості в навколишнім середовищі [6, c. 586]. Криза порушує стійкість системи, при цьому радикальним чином її оновлюючи. Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи, при цьому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж стабільне існування. Ці дві сторони (криза і стабільність) не можуть існувати одне без одного, це свого роду закон єдності й боротьби протилежностей (оскільки без боротьби – немає й розвитку).
Розрізняють такі види криз за відповідними ознаками їх класифікації:
– за масштабами прояву: загальні кризи – охоплюють усю соціально-економічну систему, та локальні – охоплюють лише її частину;
– за проблематикою: макро- і мікрокризи. Макрокризи – масштабної проблематики й обсягів, мікрокризи – охоплюють лише окрему проблему, чи невелику їх групу (мікрокриза здатна викликати ланцюгову реакцію, поширитися на всю систему та призвести до макрокризи);
– за причиною виникнення: природні, суспільні та екологічні кризи;
– за структурою відносин у соціально-економічній системі й диференціації проблематики її розвитку виділяють окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних та інших криз.
У складі економічних криз виділяють фінансові – кризи грошового вираження економічних процесів (наприклад, фінансово-грошових можливостей певної системи). Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч чи зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень. Соціальні кризи найчастіше є продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати й самі по собі.
Політичні кризи (складовими елементами яких є, зокрема: втрата респектабельності й авторитету апарату управління, розкол у партіях; ідеологічна криза – руйнація принципів, підвалин, моральності, зростання злочинності; криза реалізації інтересів різних соціальних груп та класів тощо), вони, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і з часом трансформуються в кризи економічні. Непомірна бюрократизація часто є проявом організаційної кризи.
Під час соціальних та економічних перетворень виникають психологічні кризи, що виявляються у вигляді стресу, який набуває масового характеру; це почуття непевності, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю та соціальним станом.
Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях, наприклад, це може бути криза технологічної несумісності виробів, криза відторгнення нових технологічних рішень. Такі кризи можуть виглядати як кризи науково-технічного прогресу.
Структурна криза є порушенням закону пропорційного розвитку суспільного виробництва. Це виявляється в серйозних диспропорціях між галузями, з одного боку, і випуском найважливіших виді продукції в натуральному вираженні, необхідних для збалансованого розвитку, з іншої [2, C. 34–35].
Кризи також можуть бути передбачуваними (закономірними) й несподіваними. Передбачувані кризи настають як етап розвитку системи, вони можуть прогнозуватися, оскільки викликаються об’єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи. Причини криз – це сукупність факторів впливу на соціально-економічну та інші системи, що обумовлюють виникнення і характер протікання криз, а також є визначальними в обґрунтуванні доцільності застосування певного інструментарію прогнозування та боротьби з ними. Різновидом передбачуваних криз є циклічна криза, звісно за умови, що відома та вивчена її природа і характер. Несподівані кризи (зумовлені суб’єктивними причинами) є результатом, наприклад, помилок в управлінні, катастрофічних природних явищ, економічної залежності тощо. Існують також кризи явні – протікають помітно й легко виявляються та приховані – чим і обумовлена небезпечність таких криз.
Зовнішні причини криз пов’язані з тенденціями та стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Внутрішні – з ризикованістю стратегій маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою. На мікрорівні криза може бути пов’язана зі скороченням або захопленням конкурентами стратегічної зони господарювання; зумовлена невідповідністю обсягу й структури продукції підприємства обсягу й структурі попиту споживачів продукції; невідповідністю стилю, форм і засобів управління підприємством його існуючому статусу, стратегічним цілям господарювання, якості персоналу тощо; невідповідністю між грошовими доходами та видатками підприємства, загальною розбалансованістю фінансового механізму підприємства.
На макрорівні кризи найчастіше виникають унаслідок розриву між виробництвом і споживанням товарів. К. Маркс найбільш глибоко й докладно розкрив цю проблему, обґрунтувавши неминучість криз в умовах стихії й анархії виробництва. Що ж стосується факторів, які викликають макроекономічні кризи, первісне скорочення сукупного попиту і, як наслідок, спад виробництва, падіння зайнятості, зменшення доходів, скорочення витрат тощо, то вони можуть бути найрізноманітнішими: заміна зношеного устаткування (зменшуються колишні закупівлі сировини, матеріалів, запчастин), падіння попиту на окремі види продукції, зростання податків і кредитних відсотків, порушення закону грошового обігу, війни, різні політичні події, непередбачені ситуації тощо.
Багато економістів циклічність виникнення криз та їх тривалість пов’язують з науково-технічним прогресом (НТП). Активна частина основного капіталу морально застарівала протягом 10–12 років. Це вимагало її відновлення, що виступало стимулом економічного пожвавлення. Наступні скорочення періодів циклу пов’язуються з прискоренням термінів відновлення основного капіталу під впливом НТП у сучасному світі.
16. Вкажіть організаційні форми та проаналізуйте їх відмінності
Основные организационные формы управления
Организационная форма (структура) управления — это совокупность управленческих связей между управляющей и управляемой подсистемами системы управления, характеризующая состав и информационные взаимосвязи, как отдельных исполнителей, так и самостоятельных подразделений, находящихся в последовательной соподчиненности и наделенных конкретными правами. Для достижения стратегических целей структуру управления выбирают в зависимости от того, какое направление деятельности организации является наиболее значимым.
Функциональные структуры — структуры, которые формируются на базовых функциях организации.
Дивизионные структуры — структуры, которые принимают за основу регион, клиента или продукт.
Проектные структуры — структуры, которые формируются на базе проекта.
Матричные структуры — структуры, в которых организационные звенья формируются на базе двух и более одновременных признаков.
Функциональная структура
Функциональная структура — структура, в которой должностные позиции группируются в организационные звенья по признаку выполнения ими функций. Основные функции определяют направленностью экономической ролью организации.
К основным функциям относят закупки, финансирование, сбыт, производство и управление в целом, включающие в себя операции, которые связанны с наймом персонала. Функции, без которых организация может обойтись при отсутствии особой регламентации, которая обязывает четкого исполнения данных функций называются дополнительными. К дополнительным функциям относят учет, обеспечение безопасности, исследования и разработка, управление персоналом (за исключением найма и увольнения) и деятельность секретариата.
Централизация, профессионализм,экономичность являют визитной карточкой функционально структуры.
Линейную, функциональную и линейно-функциональную структуры управления, в литературе часто выделяю отдельно
Дивизионная структура
Фирма разбивается на некоторые структурные подразделения, деятельность каждого из которых протекает на отдельных целевых рынках, притом центральный офис предоставляет подразделениям полную автономию. Такие автономные структурные подразделения называются дивизионами. Все вопросы как оперативные, так и стратегические, связанные с операциями компании уполномочен решать руководитель дивизиона. Однако за головным офисом компании сохраняются стратегические задачи управления офисом.
Дивизионы, в зависимости от выделением компанией признаков целевых рынков, бывают: клиентские, продуктовые, региональные.
Организационная структура, деятельность которой направлена на клиента возникает тогда, когда у организации появляется несколько важных групп потребителей потребности которых настолько специфичны, что организация создает подразделения, обслуживающих исключительно свою группу потребителей и действующих как практически независимая единица.
Продуктовая структура - дивизионы формируются на базе видов производимой продукции и товаров. В подчинении руководитель такого дивизиона, на самом деле, находится однопродуктовая компания.
Региональные структуры - данная структура широко используется компаниями, которая осуществляет операции на международном уровне.
Наиболее яркий пример выступают международные консалтинговые фирмы.
В самом начале компании еще только изучают и анализируют зарубежные операции, для этого назначается управляющий по экспорту, который находится в подчинении у руководителя маркетингового отдела. При необходимости, в каждой стране, такие компании имеют возможность создавать филиалы, а руководитель зарубежного филиала находится в подчинении исполнительного директора или президента компании.
Следующий этап развития — создать международное отделение во главе с руководителем, также находящегося в подчинении президента компании. Все функции сосредоточены в международном отделении (маркетинг, финансы, производство, кадры), необходимые дли руководства деятельности филиалов. Организационная структура снова может подвергается изменениям, если в стратегическом плане компании перестают делать основной акцент на операции внутри одной страны и деятельность компании стала глобальной по своему характеру.
Наиболее распространенными считают глобальную продуктовую структуру и глобальную региональную структуру.
Проектная структура
В основе проектной структуры управления лежит организация работы над проектом, то есть любое производство, направленное на создание нового продукта, услуги, работы, исследования и т. п. В кампании могут реализовывать одновременно несколько проектов, каждый из которых имеет определенные сроки начала и окончания, назначается руководитель проекта, выделяются определенные ресурсы: кадры, финансы, оборудование и т. п. Управление проектом реализует все функции менеджмента: прогнозирование, планирование, организацию, координирование, мотивацию, контроль и т. п. После завершения работы над проектом данная структура прекращает свое существование, ее составляющие, включая кадровый состав, переходят в новый проект или увольняются. По форме структура управления по проектам может являться линейной или дивизионной, в которой определенный дивизион существует на время выполнения проекта, а также смешанной.
Матричная структура
Матричная структура является органичным сочетанием двух и более указанных выше структур: проектной и функциональной, региональной и товарной, клиентской и региональной и т. д. отличительной особенностью матричной структуры является подчинение сотрудников двум руководителям одного уровня
Руководитель проекта ставит задачи перед членами проектной группы, определяет сроки, осуществляет контроль за деятельностью группы. Руководители функциональных служб определяют способы решений поставленных перед соответствующими специалистами задач и контролируют ход их решений. Два основных отличия матричной структуры от проектной структуры:
Матричная структура — постоянное образование;
В матричной структуре сотрудники подчиняются сразу двум руководителям, находящимся на одном уровне управленческой иерархии.
Підприємництво-це діяльність спрямована на отримання прибутку шляхом організації виробництва чи надання послуг.
Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності породжує нові її форми: венчурне підприємництво (бізнес); інжиніринг; лізинг; технопарки; торговельну мережу; франчайзинг та ін.
Інжиніринг — система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнту при будівництві промислових та інших об'єктів.
Лізинг — форма довгострокової оренди, де орендодавцем є лізингова компанія.
Технопарки - одна із найпоширеніших форма венчурного підприємництва. За зразок утворення технопарку зазвичай беруть модель науково-виробничого центру.
Торговельна мережа — два чи більше магазинів під загальним володінням та контролем, які продають товари аналогічного асортименту, мають спільну службу закупівель та збуту, а можливо, й аналогічне архітектурне оформлення.
Франчайзинг полягає в тому, що головна велика компанія (франчайзор) укладає угоду з малими та середніми незалежними підприємствами (франчайзі) про надання їм виключного права на продаж її товарів чи послуг під торговельною маркою компанії.
Організаційні форми складаються з відповідних базисних елементів, які представлені підприємствами різних сфер діяльності, домашнім господарством тощо. Функціонування кожного з елементів характеризується залежністю «витрати — випуск». Існування економічної системи можливо лише за умови наявності зв’язку між її базисними елементами і потоками продуктообміну.
17. Надайте класифікацію економічних систем та визначте чинники їх розвитку
Економічна система - складне, багатоструктурне і поліфункціональне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності тощо. Поділ економічних систем за переліченими ознаками є певною мірою умовним. Наприклад, поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил.
-Класифікація економічних систем за типом власності
Теоретична концепція, що формувалась століттями від Платона до Маркса, зреалізувавшись у Жовтневому перевороті 1917 року в Росії, спричинила процес одержавлення засобів виробництва.
З цього часу загальним критерієм, який застосовується для класифікації економічних систем, є відношення власності. При порівнянні економічних систем ХХ ст. визначальною є належність "до однієї із двох категорій: капіталізм або соціалізм (засоби виробництва належать суспільству чи державі, як його представникові)". За цим критерієм, до першої категорії відносили, наприклад, США, Францію, Швецію і Німеччину (до- і післявоєнну), а до другої - держави Варшавського блоку, комуністичний Китай, Юґославію та Кубу.
Спроби підігнати кожну конкретну економічну систему під вузькі "прокрустові" мірки цієї класифікації, створювали певні проблеми - надто різними були капіталістичні економічні системи у США та, наприклад, Швеції, соціалістичні - в СРСР та Юґославії. Це спричинило пошуки альтернативних способів аналізу економічних систем.
-Класифікація економічних систем за способом організації ринку
Цей підхід дещо деталізує відмінності між національними економічними системами, які узагальнюються термінами капіталізм та соціалізм. Насамперед, це стосувалося Франції, економіка якої після другої світової війни набула певних особливостей, оскільки в державі співіснували та ефективно функціонували:
1) сектор вільного підприємництва;
2) сектор державної власності, включаючи повністю чи частково націоналізовані фірми;
3) економічне планування;
4) урядове реґулювання.
Коли говорять про капіталізм, то найчастіше розрізняють:
1) ринковий капіталізм, який характеризується приватною власністю на засоби виробництва, реґулюванням ринковим механізмом виробництва та розподілу. Як приклад, називають Англію та США XIX ст.,
2) змішаний капіталізм, в якому переважає приватна власність, ринковий механізм виробництва і розподілу модифікований втручанням уряду і фактом володіння ним частиною продуктивної власності держави. Приклади охоплюють США, Японію, Канаду, а також більшість країн Західної Європи.
Соціалізм розрізняють:
1) плановий соціалізм, який характеризується державною власністю на засоби виробництва та державним плануванням виробництва і розподілу. Як приклад, називають колишні СРСР та Східну Німеччину;
2) ринковий соціалізм, де засоби виробництва належать державі або трудовим колективам, а виробництво і розподіл реґулюються ринковим механізмом. Прикладами були колишня Юґославія та Угорщина другої половини 80-х років.
Економічна система
Економічна система - одна з підсистем суспільства, яка інтегрує в собі сукупність усіх компонентів економіки, природне середовище і економічну діяльність людей, спрямовану на виробництво, розподіл та споживання матеріальних благ та послуг. Це форма конкретизації способу виробництва, яка характеризує зміст, структуру продуктивних сил і виробничих відносин.
Рис. 3.2. Економічна система
Типології економічних систем у сучасній економічній літературі
Наявність багатьох економічних укладів і систем, їхнє зближення і конкуренція - це закономірний процес розвитку суспільства, який відображає тенденцію підвищення ролі загальноекономічних, загальноцивілізаційних факторів у людському бутті.
Рис. 3.3. Типології економічних систем у сучасній економічній літературі
18. Проаналізуйте відносини власності в сучасному суспільстві.
Там, де є економічна діяльність, там завжди присутня проблема власності.
Власність як економічна категорія є відносини між людьми з приводу матеріальної основи господарської діяльності, тобто засобів виробництва. У цьому плані власність тісно пов'язана з економічною владою, з управлінням виробництвом, з повсякденними відносинами між людьми. Оскільки кінцевою метою будь-якої господарської діяльності є досягнення певного ефекту у виробництві і реалізації товарів і послуг, розпорядником цього ефекту і його власником є власник матеріальних факторів виробництва, тобто землі і капіталу. Тому відносини власності становлять основу соціально-економічних відносин між людьми, визначають характер цих відносин, поведінку людей.
Економічні відносини власності не тільки характеризують соціальну сторону економічного життя, але і визначають форми її організації. Ми говоримо, що основу ринкової економіки становить приватна власність. Але ринкова економіка виникає лише за умови, коли учасники економічного життя суспільства визнають одне в одному відособлених рівноправних власників. Ця рівність реалізується через обмін, де кожен учасник і власник економічного блага взаємодіють з іншими на еквівалентно-відшкодовувальній основі й особистій незалежності.
Наявність тієї чи іншої економічної форми присвоєння не є випадковою, а зумовлюється рівнем розвитку матеріальної бази виробництва. У сучасних умовах безконтрольне використання могутніх засобів праці (атомні електростанції, танкерний флот і т.д.) на рівні індивіда чи колективу ставить під загрозу існування людини і всього живого на землі. Тому стало об'єктивно необхідним створення механізмів, що забезпечують поєднання приватних інтересів особистості чи колективу з інтересами суспільства вцілому. Створення такого штибу механізмів означає становлення суспільних форм присвоєння національного багатства.
Економічні відносини власності в сучасному суспільстві реалізуються в правових формах, ними визначаються відносини суб'єкта власності до об'єкта власності. Правові норми містять у собі права власника, його майнову відповідальність і захищають його права, - право володіти, користуватися і розпоряджатися майном, у чому б воно не полягало. Закони не створюють відносин власності (вони об'єктивні), а всього лише закріплюють відносини, що фактично склалися в суспільстві.
Для України, яка розбудовується на засадах ринкової економіки, проблемою номер один стало реформування відносин власності на засоби виробництва.
Чому? Річ у тім, що в Україні, яка в складі Радянського Союзу протягом тривалого часу будувала соціалізм, склалася своєрідна структура власності, в якій переважали її суспільні форми.
Проаналізуйте зв’язок між потребами та інтересами.
Відносини між людьми з приводу задоволення їхніх потреб утворить зміст соціального інтересу. Складається соціальний інтерес незалежно від свідомості людей. Його зміст заданий соціально-економічним становищем людини в існуючій соціальній системі. Якщо особисті інтереси відбивають суспільні умови життя людини, то вони виступають як суспільні інтереси.
Потреби - це категорія, яка відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності, це щось необхідне для розвитку людини як особистості.
Структура економічних (особистих) потреб складається із:
1) фізичних потреб: продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення;
2) інтелектуальних потреб: одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурного відпочинку, предметів і послуг культурного призначення;
3) соціальних потреб: охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок, тощо.
Інтерес - форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.
Економічні інтереси - усвідомлене прагнення економічних суб'єктів задовольнити певні потреби, що є об'єктивними спонукальними мотивами їхньої господарської діяльності.
Суб'єкти економічних інтересів - окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація і т. д.).
Економічні інтереси тісно пов'язані з потребами.
Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо).
Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у свідомому відборі найважливіших потреб для їх задоволення, реалізації. Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню.
По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби їх задоволення відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.
Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб'єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.
Потреба - це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності. (рис.4.1).
Потреби в найбільш загальному вигляді є усвідомленою індивідом необхідністю в певних матеріальних і духовних благах та послугах. Характер походження потреб досить складний, але в їх основі лежить дві визначальні причини.
Перша причина має фізіологічний характер (людина -це жива істота, яка потребує певних засобів існування).
Друга причина є результатом суспільних умов (зміст потреб залежить від рівня розвитку економіки, продуктивних сил, панівних відносин власності, взаємозв'язків з іншими країнами світу, стану економічної безпеки, національних, історичних особливостей розвитку економіки тощо.
Спектр потреб надзвичайно широкий, проте в течії розглядаються тільки ті потреби, які пов'язані зі сферою господарської діяльності. Вони дістали назву економічних потреб.
Економічні потреби - це частка суспільних потреб, це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до ефективної діяльності з метою забезпечення як власного добробуту, так і добробуту своєї сім'ї.
Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, обміном і споживанням. Цей взаємозв'язок проявляється таким чином:
а) необхідність задоволення потреб спонукає до виробництва необхідних життєвих благ. У свою чергу, виробництво, створюючи нові товари і послуги, стимулює розвиток потреб людини. Такий самий діалектичний характер має і взаємодія по- треб і обміну;
б) задоволення економічних потреб здійснюється в процесі споживання. Спожитий продукт або послуга породжує нові потреби.
Існують різноманітні економічні потреби. Вчені-економісти класифікують їх за різними критеріями. Великого значення при цьому надається градації потреб за ступенем їхньої нагальності. В межах цього підходу всі економічні потреби умовно можна розподілити на дві групи: першочергові, необхідні для підтримки життя людини як біологічної системи (їжа, одяг, житло, безпека, здоров'я), та другорядні, не першочергові, що зумовлені як рівнем розвитку суспільства, так і соціальним положенням у ньому самої людини (певний тип житла, рівень освіти, проведення дозвілля та ін.).
За суб'єктами задоволення потреби поділяються насуспільні, колективні, особисті. При цьому важливо, що їх розглядають не як ізольовані елементи, а як певну складну систему, підпорядкованість у якій визначається видом економічної системи, поточними, стратегічними завданнями та іншими чинниками.
Розрізняють також загальнолюдські потреби: у світі, екологічній безпеці, стабільності, розвитку традиційної потреби (для масового задоволення); нові потреби, та ті, що зароджуються. Потреби мають історичний характер і з розвитком суспільства змінюються кількісно і якісно: одні відмирають, а інші зароджуються. Кожен спосіб виробництва формує специфічні суспільні потреби (рабів - рабовласників, феодалів - кріпаків тощо). Як з погляду виникнення, так і реалізації послідовності задоволення потреб у суспільстві, як стверджують західні економісти, існує певна ієрархія - від задоволення потреб первинних, базисних до вторинних, від I рівня - до II і III рівня. Щоб детальніше зрозуміти один із таких підходів, необхідно розглянути ієрархію потреб за А. Маслоу, який запропонував їхню градацію відповідно до їхньої вагомості (рис. 4.2).
Людина прагне задовольнити насамперед першочергові невідкладні свої потреби. І якщо вони задоволені, то на відповідний термін ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. У нього виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби. Останні задають програму діяльності, а діяльність забезпечує можливість їхнього задоволення. Потреби визначають зміст майбутньої діяльності і необхідний рівень її ефективності: діяльність повинна задовольнити потреби на достатньому рівні. Це теоретичне дослідження, як стверджують економісти, має велике практичне значення , його використовують при розробленні системи мотивації праці.
Досить важливою є класифікація потреб за ступенем їхньої реалізації. За цим критерієм розрізняють:
1) абсолютні потреби (породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки);
2) дійсні потреби (відповідають рівню розвитку економіки певної країни);
3) платоспроможні потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін.
В економічних дослідженнях існують і інші, не менш значні, класифікації потреб. Реалізація або задоволення потреб означає певний рівень споживання благ, який залежить від багатьох факторів. Серед них:
- рівень розвитку продуктивних сил суспільного виробництва й економічної ефективності ;
- соціально-економічні відносини і принципи розподілу благ, які забезпечують соціально-економічну ефективність;
- політичний устрій держави, система організації й управління виробництвом, політика держави;
- традиції, рівень культури;
- історично визначений спосіб виробництва, формації, цивілізації.
Проте задоволення одних потреб завжди спричинює виникнення інших, більш різноманітних. Це відбувається з кількох причин. Перша причина - людина не може одноразово задовольнити свої потреби в споживчих благах. Друга причина - людина завжди прагне до чогось нового, досконалішого, ніж уже має. Третя причина - на потреби ринкової економіки впливає конкуренція виробників, що постійно пропонують нові споживчі блага, реклама тощо.
Таким чином, продуктивні сили, невпинно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, що склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно і свідчить про дію в суспільстві об'єктивного закону зростання потреб.
Економічні інтереси близькі за природою до економічних потреб, але вони не тотожні останнім (див. рис.4.2).
Інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання, це суспільна форма прояву розвитку економічних потреб.
Економічний інтерес - це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Це мотив та стимул соціальних цілеспрямованих дій економічних суб'єктів з метою отримання певних результатів для задоволення різноманітних потреб (див. рис. 4.2).
Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге,економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.
Інтереси безпосередньо пов'язані з психологією, звичаями, культурним рівнем і свідомістю людей. Безумовно, що економіка не може функціонувати і розвиватися поза інтересами людей. Вони прямо впливають на цільові установки і мотивації економічної діяльності господарюючих суб'єктів.
Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив, клас, суспільство в цілому. Об'єктом економічного інтересу є результат суспільного виробництва (продукт, послуга тощо), який іде на задоволення цієї потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.
Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки й економічних інтересів.
Економічні інтереси класифікуються за різними критеріями. Найбільш важливою є класифікація інтересів за ознакою суб'єктивності. Відповідно до цього підходу виділяють такі види інтересів: особисті (найманого працівника і роботодавця, учителя, депутата), сімейні інтереси домогосподарств, фірм, окремих демографічних груп, колективні, національні, визначається їх вагомість та роль у системі економічних інтересів, що склались на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.
За об'єктами інтересів виділяють майнові, матеріальні, фінансові, інтелектуальні, духовні, соціальні інтереси.
Узагалі економічні інтереси як усвідомлені потреби відповідають та відображають види і структуру потреб.
Визначальним у системі інтересів суспільства завжди єособистий інтерес, навіть якщо людина є членом певного колективу. Різноманітність суб'єктів господарювання та їхніх особистих інтересів визначають і складність їхньої реалізації, складність економічних відносин.
Основні засоби реалізації інтересів особистих (приватних) є зростання індивідуальних доходів за рахунок заробітної плати в умовах найму; колективних, групових - виступає накопиченням колективного багатства, максимізація прибутку, фонду заробітної плати; державних (суспільних) є державна підприємницька діяльність, зростання економічної ефективності суспільного виробництва і національного доходу.
Державний інтерес має такі складові свого прояву:
а) суспільно-економічні інтереси - частина інтересів держави та інших суб'єктів господарювання збігається (оподаткування в розумних межах, виділення дер- жавних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);
б) інтереси державної бюрократії - інтереси саморозвитку державної системи, що є кооперативним придатком до інтересів держави;
в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспільства - держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.
Груповий інтерес - це сума однорідних інституйованих приватних інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо.
Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.