7.4. «Маржинальна революція»

В останній третині ХІХ ст. в економічній теорії виникла нова течія – маржиналізм, яка згодом стала визначальним напрямом розвитку політичної економії. Основна зумовленість появи маржиналізму полягала в глибоких змінах, що стались в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу у той час під впливом науково-технічного прогресу. До них належали: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення, що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері споживання, потребували переоцінювання багатьох теоретичних положень «класичної школи», формування нової парадигми для пояснення процесів та явищ суспільно-економічної практики. Цю функцію в певній мірі виконав маржиналізм,. основна ідея якого – дослідження граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи на різних рівнях (фірми, галузі, національної економіки в цілому). Такий підхід зробив можливим застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті.

Виникнення теорії граничних величин було визнано «маржинальною революцією» в економічній науці. Засновниками основних ідей маржиналізму були німецькі дослідники Г. Госен і Йоган фон Тюнен, а також французи – Ж. Дюпюї та О. Курно.

Так, Йоган фон Тюнен (1783-1850рр.) – один із перших сформулював закони граничного аналізу в «економічній системі з метою досягнення максимуму значень функції з багатьма змінними». Заслугою Тюнена є також розкриття механізму формування рівня земельної ренти залежно від якості землі та її віддаленості від ринків збуту сільськогосподарської продукції.

Антуан Огюстен Курно (1801-1877рр.) був засновником нового – математичного напрямку в економічній теорії. У книжці «Дослідження математичних принципів у теорії багатства» він, спираючись на аналіз функціональних залежностей, сформулював поняття економічної рівноваги, увів у науковий обіг поняття функції попиту, еластичності попиту, які й нині широко використовуються. Крім того, його аналіз ринку й ринкових відносин уточнив такі категорії, як конкуренція, монополія, олігополія. Курно аналізував економіку на мікрорівні, не цікавлячись економікою країни в цілому.

В трудах Жюля Дюпюї (1804-1866рр.) також знайшла відображення ідея граничного аналізу. Сформулював він цю ідею на підставі поняття «ціновий надлишок», тобто грошовий вимір максимально можливого доходу, який виникає внаслідок можливості споживача купувати кожну одиницю товару за незмінної ціни.

Герман Госсен (1810-1858рр.) приділяв достатню увагу суспільним проблемам й опублікував у 1854р. книжку під назвою «Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, що з них випливають», в якій сформулював ряд важливих теоретичних положень, котрі увійшли в економічну науку під назвою першого і другого законів Госсена. Перший закон стверджує, що зі збільшенням кількості даного блага гранична корисність його зменшується, а за умови повного задоволення потреб споживача вона дорівнюватиме нулю. Згідно з другим законом Госсена оптимальна структура споживання (попиту) досягається за умов однакових граничних корисностей усіх благ, що споживаються.

В період «маржинальної революції» відбувалася переоцінка цінностей «класичної школи», які сформувалися майже за двісті років. Пояснюючи суть «маржинальної революції» можна відзначити, що маржиналізм ґрунтується на принципово нових методах економічного аналізу, що дозволяє застосовувати граничні величини для характеристики змін у явищах, що відбуваються [3, с.337]. У цьому його відмінність від класичної політекономії, автори якої користувались лише характеристикою суті економічних явищ (категорій), вираженій у середній або сумарній величині. У класичній концепції визначення ціни лежить витратний принцип, який пов'язує її величину з витратами праці. Згідно з концепцією маржиналістів, формування ціни (через теорію граничної корисності) пов'язується із споживанням продукту, тобто, з урахуванням того, наскільки зміниться потреба в продукті, який оцінюється, якщо споживається додаткова одиниця цього блага.

Ще одна «революційна» особливість маржиналізму полягає в тому, що класики поділяли економічні явища тенденційно, вважаючи зокрема сферу виробництва первинною щодо сфери обігу, а вартість – вихідною категорією всього економічного аналізу, а маржиналісти економіку розглядають як систему взаємозалежних господарюючих суб'єктів, які розпоряджаються господарськими благами, фінансовими і трудовими ресурсами. Саме тому, завдяки маржинальній теорії, проблеми рівноваги і стабільного розвитку економіки стала предметом аналізу результатів її взаємодії з навколишнім середовищем – як підприємств і фірм, так і народного господарства в цілому.

Крім того, порівняно з класичною, маржинальна теорія широко застосовує математичні методи. Причому, математика використовується маржиналістами не тільки для аналізу граничних економічних показників, але й для обґрунтування поняття оптимальних рішень при виборі найкращого варіанта з ряду можливих гіпотез.

«Революційні» зрушення маржиналізм зумовив і в галузі кількісної теорії грошей. «Маржинальна революція» дала нові докази на користь поступової зміни ортодоксальної версії кількісної теорії грошей Рікардо - Міля. У результаті «настав час» неформального визначення таких основних функцій грошей, як засобу обігу, міри вартості, засобу нагромадження [2, с. 502].

«Революційною» ще можна визнати ту особливість, що методологічний інструментарій маржиналізму дозволив зняти таке важливе для класиків питання, як первинність і вторинність економічних категорій. Це сталося насамперед завдяки перевазі каузального підходу, який став найважливішим засобом аналізу і перетворення економіки в точну науку.

У «маржинальній революції» прийнято виділяти два етапи.

Перший етап. Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840-1921рр.), Фрідріх фон Візер (1851-1926рр.) та Євген Бем-Баверк (1851-1919рр.).

Теоретичними принципами цієї школи були суб’єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності. Ідеї австрійської школи набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.

Засновник і лідер цієї школи К. Менгер у працях «Основи політичної економії» (1871р.) та «Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема» (1883р.) розвинув ідею попередників маржиналізму про «граничну корисність» у головну теорію суб’єктивно-психологічної школи. Коло питань, що їх вивчали економісти австрійської школи, було досить широким. Серед них: вчення про предмет політичної економії, її методологічні основи; метод дослідження економічних процесів; аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування, та ін. Вихідним методологічним принципом, на якому базується система поглядів австрійських учених, був суб’єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їхніх факторів.

Згідно з цією концепцією політична економія має вивчати свідомість суб’єкта господарювання, тобто психологію людини, що зайнята в економічній сфері. Об’єктом дослідження було індивідуальне господарство як типовий елемент буржуазного суспільства. Маржиналісти вважали, що задля досконалого вивчення і розкриття законів економіки в цілому, треба було спочатку вивчити механізм їхньої дії на прикладі одного ізольованого господарства, а потім екстраполювати отримані висновки на всю сукупність господарств. Такий метод дослідження отримав назву «робінзонад». Новим елементом, який австрійська школа внесла в теорію корисності, як уже зазначалось, було те, що за основу цінності товару австрійці брали не просто корисність, а граничну корисність, що задовольняє мінімальну потребу людини.

Другий етап «маржинальної революції» припадає на 90-ті роки XIX ст. З цього часу маржиналізм стає популярним і пріоритетним у багатьох країнах. Головне досягнення маржиналістів на цьому етапі – відмова від суб'єктивізму і психологізму 70-х років з тим, щоб підтвердити, що метою «чистої економіки» завжди залишалось пояснення регулярного ходу економічного життя за певних умов. Саме тому представники нових маржинальних ідей стали розглядатися як правонаступники класичної політекономії і називатись неокласиками, а їх теорія, відповідно одержала назву «неокласичної». На другому етапі «маржинальної революції» – етапі формування неокласичної політекономії – найбільший внесок зробили англієць А. Маршал, американець Дж.Б. Кларк та італієць В. Парето.

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршал (1842-1924рр.). Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний. У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи політичної економії» (1890р.), Маршал намагався розробити універсальну економічну концепцію, об’єднавши різні економічні теорії. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка поєднала елементи трудової теорії вартості і «теорії граничної корисності», що збагатило науку більш глибоким аналізом взаємозв’язку виробництва й обміну на підставі функціонального методу дослідження [6].

У центрі уваги Маршалла була ціна продукту. Цю економічну категорію він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Суть теорії ціни Маршалла полягає в синтетичному поєднанні двох груп факторів, що впливають на ринкову ціну. Перший фактор – ціна попиту. Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається корисністю продукту. Другий фактор – ціна пропозиції, яка залежить від витрат виробництва. Середню ціну (вартість) Маршалл визначає як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції. Аналізуючи фактори, що впливають на величину попиту на товар на ринку, він виводить головний закон попиту: «чим більша кількість товару, який треба продати, тим нижча має бути ціна його пропонування з тим, щоб товар знайшов покупця; або, інакше кажучи, потрібна кількість товару збільшується зі зниженням ціни і зменшується з її зростанням». Внесок А. Маршалла у розвиток економічної теорії справді важко переоцінити. Його книга «Принципи політичної економії» є одним з найвизначніших творів з економічної теорії за останні сто років, і її справедливо вважають класичною.

Один з послідовників та учнів А. Маршала Артур Пігу (1877-1959рр.) – автор концепції економіки добробуту. Артур Пігу – представник кембріджської економічної школи. Його концепція розглядає соціальний добробут, основою якого є економічний добробут, що трактується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошовому еквіваленті. Пігу стверджував, що «економічні» причини діють на економічний добробут будь-якої країни через створення й використання об’єктивного додаткового економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом.

В своїй праці «Економічна теорія добробуту» (1924р.) Пігу розглянув принцип «найбільшого блага для найбільшої кількості людей». Найвищого рівня добробуту можна досягти більш рівномірним розподілом доходів, хоча це може негативно вплинути на нагромадження капіталу й виробничу енергію [1, с.180].

В цілому, еволюцію маржинальних ідей на двох зазначених вище етапах «маржинальної революції» можна охарактеризувати так:

1. Пояснюючи суть «маржинальної революції», слід відзначити, що маржиналізм ґрунтується на принципово нових методах економічного аналізу, що дозволяє застосовувати граничні величини для характеристики змін у явищах, що відбуваються. У цьому його відмінність від класичної політекономії.

2. Спочатку маржиналізм у своєму суб'єктивному розумінні акцентував увагу на значенні економічного аналізу, обмежившись проблематикою, пов'язаною із споживанням, а класики, як відомо, виходили з пріоритету проблем виробництва. Але згодом останні обґрунтували необхідність вивчення обох сфер, не виключаючи жодної із них.

3. Маржиналісти першої хвилі, використовуючи, як і класики, причинно-наслідковий аналіз, немовби повторили своїх попередників. Мається на увазі те, що дотримання каузального підходу привело і перших, і других до визнання вартості товарних благ як вихідної категорії економічного дослідження. Але, з однією історичною різницею: «класична школа» вважала первинною сферою виробництво, а джерелом формування вартості – собівартість виробництва, «суб'єктивна школа» ж первинною вважала сферу споживання і ціни, зумовлені корисністю товарів і послуг. Неокласики, образно кажучи, об'єднали сфери виробництва і споживання в об'єкт цілісного системного аналізу, поширивши характеристику деяких граничних економічних величин на сфери обміну і розподілу.

4. «Революційні» зрушення маржиналізм зумовив і в галузі кількісної теорії грошей. «Революційною» ще можна визнати ту особливість, що методологічний інструментарій маржиналізму дозволив зняти таке важливе для класиків питання, як первинність і вторинність економічних категорій. Це сталося насамперед завдяки перевазі каузального підходу, який став найважливішим засобом аналізу і перетворення економіки в точну науку.