Тема 7. Ринкове господарство країн в період монополістичної конкуренції (друга половина хіх – початок хх ст.).

7.1. Господарство провідних країн світу в другій половині XIХ – поч. XX ст.).

7.2. Марксистська економічна теорія.

7.3. Німецька альтернативна школа політекономії.

7.4. «Маржинальна революція».

Ключові поняття: промисловий переворот, індустріалізація, економічний розвиток, монополізація, історичний метод дослідження, маржиналізм, маржинальна революція.

Компетенції:

давати оцінку господарству провідних країн світу в другій половині XIХ – поч. XX ст.;

знати закономірності формування і розвитку марксистської економічної теорії;

знати загальні характеристики німецької альтернативної школи політекономії;

здатність до аналізу основних засад «маржинальної революції».

7.1. Господарство провідних країн світу в другій половині xiх – поч. XX ст.)

У кінці XIX – на початку XX ст. завершується формування світового ринку, разом з тим поглиблюється нерівномірність у розвитку окремих країн, загострюються міждержавні суперечності.

Після завершення промислового перевороту розвинуті країни світу вступили в добу індустріалізації. В останній третині XIX ст. в провідних країнах світу спостерігався бурхливий розвиток науки, техніки і технології виробництва. Індустріалізація в цих країнах відбувалася на основі науково-технічної революції, яка характеризувалася структурними змінами в господарстві окремих країн. На основі науково-технічних і технологічних винаходів виникали нові галузі виробництва, модернізувалися старі. Збільшувалася доля промислових підприємств у виробництві валового національного продукту і національного доходу. Під час індустріалізації відбувалася концентрація виробництва та капітальні зміни в організації й управлінні виробництвом – виникали монополії, акціонерні товариства.

Відкриття в галузі математики, фізики, хімії, інших наук сприяли технічному прогресові, створенню оригінальних машин, механізмів, приладів, які масово запроваджувалися у виробництво. Найважливішими винаходами останньої третини XIX ст. були: створення технічної лінії з виробництва, передачі і споживання електричної енергії; відкриття в галузі виробництва хімічної продукції; великі технічні вдосконалення в металургії; важливі вдосконалення в технічній сфері, в легкої, поліграфічної та інших галузях промисловості. Технічні та технологічні відкриття різко підвищили ефективність праці, почалося масове виробництво товарів, знизилася їх собівартість.

Структурні зрушення останньої половини XIX – початку XX ст. зумовили зміни у галузевій структурі машинної індустрії, її провідними галузями стало виробництво електроенергії, продукції органічної і неорганічної хімії, добувної, металургійної, машинобудівної, транспортної промисловості. Розвивалися нові галузі: сталеливарна, нафтодобувна і нафтопереробна, електротехнічна, алюмінієва, автомобільна. Розширення виробництва вимагало великих капіталовкладень. З цієї причини відбувалися якісно нові зміни в організації та управлінні виробництвом. Провідне місце належало товариствам на основі акціонерної колективної власності. Посилився процес концентрації виробництва і централізації капіталу. У промисловості та банківській сфері виникають монополістичні об'єднання. Перетворені на фінансові центри банки почали контролювати грошовий капітал і промислове виробництво. Шляхом зрощення банківського і промислового капіталу почала своє формування фінансова олігархія. Через це капіталізм вільної конкуренції почав поступово переростав в монополістичний капіталізм.

Можна проаналізувати структурні зміни в економіці провідних країн світу протягом останньої третини – початку XX ст.

Так, в Англії наприкінці XIX ст. почали знижуватися темпи промислового виробництва. Процеси індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовили виникнення нових центрів промислового виробництва. З цих причин англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту. На внутрішній ринок Англії поступали американські та німецькі товари, які були дешевші та кращі за якістю. Англійські фабрики та заводи працювали за допомогою застарілих машин і механізмів доби промислового перевороту. Вони випускали товари, що уступали за якістю американським та німецьким, що вироблялися на ефективнішій виробничій основі, створеній науково-технічним процесом. Англійська промисловість вимагала додаткових капіталовкладень. Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки.

Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни – розвивалися галузі важкої промисловості. Але енергозабезпеченість країни була дуже слабка. Процес монополізації промисловості в Англії проходив повільніше, ніж в США та Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства. Інвестиції направлялися, як правило, у виробничу сферу – будівництво підприємств, шахт, портів, доріг і т. ін. Англійські монополії в колоніях та напівколоніях відігравали роль важливого механізму переливання капіталів і технологій, будували транспортні комунікації, створювали соціальні інституції.

Щодо Німеччини слід зазначити, що індустріалізація кінця XIX – початку XX ст. сприяла виходу Німеччини на друге місце у світі (після США) та перше місце у Європі. В цій країні у той час було ліквідовано політичну роздрібненість, митні бар'єри, сформувалася єдина грошово-фінансова система. Поступово розвивався внутрішній ринок країни. Різко збільшувалися інвестиції у промисловість. Виникли нові заводи і фабрики.

Як і в США, економічному піднесенню Німеччини сприяв фактор часу. Внаслідок запізнення промислового перевороту та індустріалізації у промисловості запроваджувалися найновіші науково-технічні досягнення. Інженерно-технічна думка Німеччини в кінці XIX – на початку XX ст. стояла на другому (за американською) місці за кількістю та якістю нових розробок та відкриттів. Індустріалізація у Німеччині носила особливий характер, так як прискорений розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямований у мілітарне русло. Державні замовлення на зброю, боєприпаси у значній мірі зумовили ріст галузей важкої індустрії.

У процесі індустріалізації було змінено структуру господарства Німеччини: в економічній системі країни перевага тепер належала промисловості. Збільшення залізничних шляхів стимулювало розвиток металургії, добувної промисловості. Успішно розвивалися нові галузі промисловості: хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна. Але галузь легкої промисловості розвивалася сповільненими темпами, що пояснюється відсутністю достатньої сировинної бази, високими цінами та низькою закупівельною спроможністю населення. Крім того, заробітна плата у Німеччині була нижчою, ніж у Франції та Англії.

Щодо монополізації – на відміну від США цей процес в Німеччині відбувався на основі картелів та синдикатів. Вони виникли у вугільній, хімічній, електротехнічній, суднобудівній та військовій галузях промисловості. Незначна кількість колоніальних володінь примушувала німецьких підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції, добиватися високої її якості, щоб перемагати на світовому ринку товарів.

Франція в кінці XIX ст. за рівнем промислового виробництва опинилася на четвертому місці. Причиною цього було те, що ця країна, одержавши поразку у франко-прусській війні, як гарантію виплати контрибуції повинна була віддати частину своєї території (провінції Ельзас та Лотарингію) Німеччині. Ці землі були економічно найрозвиненіші, багаті на залізну руду, вугілля, тут добре розвивалася текстильна та інші галузі промисловості. Втрата цих земель примусила Францію ввозити велику кількість залізної руди, чорних металів та вугілля. Таким чином росла собівартість французьких металовиробів, а також зменшувалася їхня конкурентоспроможність.

Значних капіталовкладень вимагала зміна застарілого фабрично-заводського обладнання. Скорочувалися потужності металургії, вугільної та інших галузей промисловості. Але успішно розвивалася легка промисловість. Перед першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною, але у сільському господарстві існування деякі протиріччя, що стримувало розвиток економіки. Аграрні реформи середини XIX ст. не змогли ліквідувати ці протиріччя, що призвело до гострої кризи і необхідності структурної перебудови аграрного сектора країни.

На світовий ринок Франція виходила в основному з дорогими тканинами, парфумами, косметикою, одягом, ювелірними виробами та іншими предметами розкоші.

Економіка США наприкінці XIX ст. розвивалася високими темпами. Вони вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, обігнали Великобританію. Такий прискорений розвиток США пояснюється рядом факторів, серед яких: політичні, соціальні, географічно-кліматичні, природні.

Завдяки науково-технічній революції в цій країні активно вроваджувалися власні винаходи та винаходи інших європейських країн. Так як промисловий переворот в США здійснювався з запізненням, використовувалися тільки найновіші досягнення інженерії, застарілого обладнання практично не було. У той час в країні сформувався широкий внутрішній ринок, поширилася територіальна спеціалізація. Володіння США були розширені. шляхом купівлі у Росії Аляски за 6,7 млн. доларів (1867р.), додаванням до колоній США Куби, Гуам, Пуерто-Ріко, Філліпін, частини островів Самоа [2, с.479].

Дуже вражаючими на той час були темпи економічного розвитку країни. З 1870 по 1913 рр. національний дохід виріс у 5 разів, а національне багатство – у 7 разів. Зростала доля промислового виробництва. Швидкими темпами збільшувалася довжина залізниць країни. Результатом цього був бурхливий розвиток виробництва у металургійній, металообробній та вуглевидобувній галузях промисловості країни. Надзвичайно високими темпами розвивалася важка промисловість, доля якої в загальному об'єму промислової продукції була вище за легку та харчову. Швидкими темпами розвивалися нові галузі важкої промисловості – алюмінієва, нафтова, гумова, електротехнічна, автомобільна, сталеплавильна. Перейшли на виробництво стандартизованої продукції легка та харчова галузі промисловості, чого в інших країнах не було. У кінці XIX – на початку XX ст. відбулися якісно нові зміни в управлінні виробництвом, а саме поступово виникали акціонерні товариства та монополістичні об'єднання.

Щодо Японії, слід зазначити, що перехід до індустріального суспільства тут відбувся пізніше, ніж в країнах Західної Європи та США, і мав ряд особливостей. До середини XIX ст. Японія була аграрною країною. В ній існувала феодальна система господарства та мануфактурне виробництво.

Становлення індустріального укладу уповільнювалось завдяки політичній роздрібленності країни та складній соціальної структури суспільства, в якій панівне становище займали самураї. Переважна більшість населення країни були селянами, купці та ремісники були малочисельним станом і не виявляли підприємницької активності. Японія у той час перебувала у самоізоляції від зовнішнього світу. Але в 1853 р. США змусили Японію співпрацювати з ними, а потім і з іншими державами.

Після державного перевороту в Японії в 1868 р., внаслідок якого було ліквідовано феодальний лад, було здійснено ряд змін в економіці країни. А саме: була проведена аграрна реформа, яка створила умови для розвитку промисловості; було створено ринок вільної робочої сили; приватна власність і приватне підприємництво стали захищеними від старої аристократії; уряд став сприяти розвиткові системи загальної освіти. Також, у країні почався промисловий переворот і одночасно індустріалізація. Важливу роль в індустріалізації Японії відіграв іноземний капітал, хоча в цілому японці покладалися на власні заощадження. Разом з цим, слід зазначити, що напередодні першої світової війни Японія залишалася аграрно-індустріальною країною, 60% її населення було зайняте в сільському господарстві.

Слід зазначити, що для кожної з вище перелічених країн існували певні причини для розв'язання Першої Світової війни. В цілому, це були просто територіальні претензії та зазіхання.

Перша Світова війна знаменувала початок ХХ століття в історичному сенсі. За місяць після вбивства австрійського престолонаслідника герцога Франца Фердінанда у столиці Боснії Сараєві 28 червня 1914 року два великі воєнні блоки, Антанта (Англія, Франція, Росія) та Центральні держави (Німеччина, Австро-Угорщина), вступили у затяжну війну, що відкрила нову добу у світовій історії. Ця доба тривала від 1914 року аж до падіння Берлінського муру та розвалу Радянського Союзу у 1989-1991 роках.

Перша світова війна різко загострила всі суперечності капіталізму, у тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни, створила в них обстановку революційної кризи. Основною її причиною було небачене загострення суперечностей між провідними країнами світу, внаслідок нерівномірності їх економічного розвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі. Німеччина після 70-х років ХІХ ст. розвивалася у 3-4 раза швидше ніж Англія і Франція, а Японія – у 10 разів швидше, ніж Росія. Високого рівня розвитку капіталізму досягли США і Німеччина, внаслідок чого ці країни, які раніше відставали в економічному розвитку, вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувши Англію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва між цими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків сировини і збуту [3, с.302].

На той час важливу роль у боротьбі за політичне й економічне панування у світі відіграла наявність чи відсутність колоніальних володінь. До початку ХХ ст. поділ світу між великими державами в основному був завершений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція. У Німеччині, США ті Японії бракувало колоніальних володінь.

Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головних причин першої світової війни.

Другою причиною війни був той факт, що на початку ХХст. розвиток

науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобів винищення людей. Почалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітаризація свідомості величезних мас людей.

Існувала можливість владнати конфлікт мирним шляхом, об’єднавши зусилля Росії, Англії, Франції. Але аналіз міжнародної ситуації напередодні війни свідчить, що це не так.

По-перше, поділ Європи на два ворогуючі блоки держав – Антанту і Троїстий союз – вже означав неминучість великої європейської війни.

По-друге, намітилися головні цілі протиборствуючих сторін і відповідно розроблялися плани ведення війни.

По-третє, в усіх країнах Європи нечуваного розмаху досягла гонка озброєнь, зростала чисельність армій.

У липні 1913 р. німецький Рейхстаг затвердив закон про збільшення

армії в мирний час на 136 тис. осіб, а на початок війни чисельність

сухопутної німецької армії досягла 800 тис. осіб. У 1912 р. в Австро-

Угорщині було прийнято новий військовий закон, який передбачав збільшення рекрутського набору до 200 тис. осіб і додаткові асигнування на збройні сили. У серпні 1913 року французький уряд ухвалив закон про подовження терміну служби з 2 до 3 років і зниження призовного віку з 21 до 20 років, що дало змогу довести чисельність армії майже до 900 тис. осіб. Найчисельнішою була російська армія – 1 млн. 400 тис. осіб.

Отже, перша світова війна була наслідком протиріч капіталізму на його імперіалістичній стадії.