3.3.Абзац

Найбільш яскравим структурним текстовим компонентом, в якому синкретично розгортається макрокатегорійна функціональна семантика, пов’язана із загальним поняттям часу, з нашої точки зору, є абзац.

У лінгвістичних дослідженнях тексту довгий час абзац розглядався лише як композиційно-виділювальна одиниця і не визнавався тим лінгвістичним компонентом, що має відповідну структурну, системну організацію. Його виділення пов’язувалося насамперед із суб’єктивним авторським членуванням текстової системи, а тому дослідження текстових структурних компонентів (тобто тих, які складали сам текст як одиниці більші, ніж речення) базувалося насамперед на аналізі складних синтаксичних цілих (надфразових єдностей). Проте лінгвістичні дослідження останніх років у зв’язку із утвердженням прагматичного та комунікативного напрямків у мовознавстві свідчать про те, що абзац не може кваліфікуватися лише як композиційно-виділювальна одиниця. Він має відповідну семантико-синтаксичну структуру [12, с. 49] та є засобом актуалізації авторської думки, авторського текстового задуму тощо. Як зазначає В. М. Русанівський абзац становить мовленнєвий контекст, в якому органічно поєднується зміст та формально-граматична структура. Разом з цим, як композиційно-виділювальна одиниця тексту абзац тісно пов’язується в першу чергу з комунікативним членуванням тексту, семантико-синтаксичною структурою мовних текстових побудов, а тому детермінується структурно-категорійною текстовою системою. В ньому більш ґрунтовно і яскраво відбивається граматична текстова категорізація: семантико-синтаксичні та комунікативні одиниці можуть розглядатися як взаємопов’язані поняття, оскільки комунікативні властивості природньо випливають з семантико-синтаксичних особливостей і навпаки [43, с. 141].

Тому абзаци можуть кваліфікуватися як окремі субтексти в межах цілісного художнього тексту, що несуть певне граматико-комунікативне навантаження. Загальне поняття субтексту випливає із спільних характеристик цього елемента як компонента текстової системи з погляду граматичної та стилістичної організації (остання в абзаці представлена найяскравіше), а також функціонуванням категорій тексту. Він зумовлює синтез загальнотекстових категорій: системно-мовних, функціональних тощо [24, с. 341].

Отже, із часової категорійної функціональної семантики субтекстів складається категорія часу тексту, тобто його темпоральна структура. Проте, з методологічної точки зору, для дослідження категорійності текстової системи вважаємо за необхідне вживати саме термін абзац як макрокатегорійний текстовий компонент, а не субстекст, оскільки останній більш узвичаєний у плані кваліфікації структурних текстових елементів як компонентів, складників будови, композиції тексту. Разом з цим, потребує окреслення мікрокатегорійний елемент як той компонент, що репрезентує окреме висловлювання, тобто зазвичай – монопредикативне речення, в якому представлено мовну динамічну систему меншу, ніж абзац, яка не становить загальнокатегорійний текстовий аспект, план самостійно і не є складником загальнотекстової композиційної структури, в той час як є окремим компонентом будови абзацу.

На рівні абзацу як макроструктурному компоненті художнього тексту категорійні часові мікроситуації знаходяться в одночасній взаємодії між собою: накладаються, виступають у тісному ряду, зумовлюючи одна одну, посилюючи або нівелюючи, формуючи цілісну темпоральну макросистему, тобто – макроситуацію абзацного рівня, що репрезентує відповідну макрокатегорію [12, с. 64].

Мовна одиниця зазначених категорій містить потенційно і значення темпоральності, і семантику аспектуальності, а у взаємодії з додатковими елементами контексту репрезентує таксисні відношення, а також відношення, пов’язані з локалізацією дій у часі.

Функціонально-семантичні макрокатегорії, які виражають субкатегорійні значення аспектуальності на рівні абзацу репрезентують систему внутрішнього часу – безпосередньо часову структуру, пов’язуються з темпоральною характеристикою сюжетної події. Вони, з одного боку, можуть формуватися як результат накопичення мікроситуацій одного категорійного плану, що в цілому відповідає поняттю категорійної домінанти, запропонованому О. І. Бондарем, а з іншого, – формуватися як результат їх зовнішньотемпоральної та внутрішньотемпоральної взаємодії, який передбачає розгортання категорійної системи іншого, більш високого порядку, що в цілому становить перехід до тих функціонально-семантичних компонентів, які репрезентують онтологічні текстові характеристики та власне категорійний текстовий аспект, план [20, с. 126].

Таким чином, на рівень макроструктурного текстового функціонування виходять не всі змістові типи функціонально-семантичних мікроситуацій тих чи інших аспектуальних субкатегорій мовної системи, а лише ті мисленнєві категорійні значення, які передають більш узагальнений когнітивний граматичний зміст, що домінує на рівні всієї текстової макроструктури.