3. «Європейська» зовнішня політика д.Галицького у другій половині 40-х – 60-ті рр. Хііі ст.

1246 р. король Бела IV запропонував свою доньку Констанцію в дружини синові Данила Льву. Галицький літописець пояснив таку несподівану ласку короля: «Він боявся Данила тому, що той був у татар, переміг побідою Ростислава та його угрів». Це довелося визнати самому Белі IV в листі до папи Інокентія IV, в якому він пояснював причину небажаного для папи шлюбу католички з православним. Король розв’язав тоді війну з Австрією й, очевидно, розраховував скористатися з допомоги

Але Данило не одразу прийняв пропозицію короля. Він, як зауважив галицький літописець, подумав разом із братом і не повірив у щирість слів Бели IV. Тоді король зумів скористатися з відвідин його столиці галицьким митрополитом Кирилом і переконав його в доцільності підписання миру та династичного шлюбу між двома правлячими домами. Зокрема, Данило погодився на одруження сина Льва з королівною й підписав з Белою IV мирну угоду.

Об’єднавши зусилля, руський великий князь і угорський король втрутилися до європейських справ. У кінці 1248 р. «прислав король угорський до Данила, прохаючи в нього допомоги, тому що в той час вів війну з німцями» (Австрією). Данило пішов на військово-політичний союз із Белою IV. Австрійський герцог Фрідріх Бабенсберґ ще влітку 1246 р. загинув у війні з Угорщиною. У нього не залишилося сина, тому, згідно з імперськими законами, Австрія як виморочний лен мала відійти до сюзерена Бабенсберга – германського імператора Фрідріха II Гоґенштауфена. З цим не могла погодитися більша частина австрійських баронів, що виступала проти передання країни імператору. Угорський король, виношуючи плани оволодіння бодай частиною Австрії, охоче підтримав їх. Проте під час зустрічі Данила й Бели IV з послами імператора справу було на час залагоджено.

Данило Романович також претендував на участь у поділі спадщини Бабенсберга. Тому охоче відгукнувся на пропозицію Бели IV, котрий у 1252 р. «послав сказати Данилові: "Пошли мені сина свого Романа, і я віддам за нього сестру герцога й передам йому Німецьку землю» (Австрію). Була підписана відповідна угода між королем і галицько-волинським князем, де йшлося про небогу покійного Бабенсберга Гертруду, доньку його старшого брата Генріха, котрий помер 1248 р.

У Фрідріха Бабенсберґа була ще й старша сестра Марґарита, котра мала, на перший погляд, більші права на престол, ніж небога. Та за імперським правом жінка з правлячого дому, вийшовши заміж, утрачала всі права на трон своєї країни. До справи втрутився сильний новий претендент – чеський королевич Отокар-Пшемисл. Він одружився з літньою Маргаритою й висунув себе кандидатом на австрійський трон.

Дальший розвиток подій показав, що Бела IV зовсім не збирався віддавати престол Австрії Даниловичу. Його метою було, використавши галицько-волинського князя, взяти в кінцевому рахунку Австрію собі. Австрія не мала кордонів з Руссю, і вже тому втримати її за собою Данилу було дуже й дуже важко, якщо взагалі можливо. З другого боку, на початку 50-х рр. він почувався особливо сильним і міг розраховувати на те, що зможе дієво підтримати свого сина Романа у Відні. Не виключено, що Данило Романович виношував масштабні плани створення об’єднаної Русько-Австрійської держави. Однак, виходячи з перебігу австрійської кампанії та, особливо, нещасливого для галицько-волинського володаря її завершення, доводиться визнати його рішення втрутитись у війну за австрійську спадщину чи не найбільшим стратегічним прорахунком.

Протягом перших місяців 1252 р. Роман Данилович одружився з Гертрудою й формально став герцогом Австрії. Але незабаром по тому чисельне військо Отокара-Пшемисла обложило його в замку Гімберґ недалеко від Відня. Ось тоді Данилові з сином і знадобилась обіцяна Белою IV допомога. Галицький літописець, який у даному випадку скористався документами з великокнязівської канцелярії, з осудом відзначив, що Бела IV «дав обіцянку велику Роману, але не виконав її. Залишив його в Гімбергу самого й пішов геть, дав зобов’язання, але не виконав його. Він обманював Романа, бажаючи мати міста його».

Отокар-Пшемисл кілька разів штурмував Гімберґ, але Роман Данилович успішно відбивав його військо. Тоді чеський королевич вирішив перехитрити суперника й запропонував йому: «Облиш короля угорського... Німецьку землю розділимо між нами. Король угорський дає багато обіцянок, але не виконує їх. А я кажу правду й поставлю свідком папу та дванадцять єпископів і віддам тобі половину Німецької землі».

Однак Роман Данилович відкинув спокусливу (при тому навряд чи щиру) пропозицію королевича. Будучи благородною, рицарського характеру людиною, він не обмежився відмовою, а передав Белі IV зміст запропонованого йому договору. Та король, як свідчить галицький літописець, не оцінив щиросердого вчинку Романа, навпаки, він «не послав йому допомоги, а вимагав у нього міста в особливе володіння, обіцяючи дати йому інші міста в Угорській землі».

Бела IV спонукував Романа відмовитися на його користь від частини Австрії, що залишалася ще під владою Гертруди. А самого галицького княжича хотів перетворити на простого намісника якоїсь закутої провінції Угорщини. Так він уже вчинив зі своїм зятем Ростиславом чернігівським після того, як той був ущент розгромлений Данилом у битві під Ярославом 1245 р.

Тим часом становище Романа безнадійно погіршилося. Йому пощастило вибратись із обложеного Отокаром Гімберга й дістатись до рідної землі. Роман одержав від союзника Данила, литовського князя Войшелка, землі в Чорній Русі й став із австрійського герцога литовським удільним князем. По тому Бела IV розділив Австрію з чеським королевичем.

Відносини з Польщею після відновлення Данилом Галицько-Волинського князівства в 1245 р. були в основному дружніми. Данило мирив польських князів, що сперечалися за великопольську владу та Краків. Скориставшись своїм становищем верховного арбітра, він у кінці 40-х рр. приєднав до свого князівства Люблінську землю, населену тоді переважно русичами.