Тема: Загальні основи педагогіки.
1. виникнення і встановлення педагогіки як науки про виховання.
2. об’єкт і предмет педагогіки
3. завдання і функції сучасної педагогіки
4. історичні етапи розвитку педагогіки.
5. основні категорії педагогіки: навчання, виховання, освіта, розвиток, формування.
6. джерела педагогіки
7. система педагогічних наук
8. зв'язок педагогіки з іншими науками.
1.
Підготувати підростаюче покоління до життя та праці – означає передати йому суспільно-історичний досвід накопичений людством.
Педагогіка вчить як передавати цей досвід. Але для цього вона покликана розробити способи, засоби, шляхи, передачі суспільно-історичного досвіду від покоління до покоління.
Педагогіка – це наука про виховання.
Педагогіка – це наука про спеціально організовану діяльність, по формуванню особистості (на пам'ять); це наука про зміст, форми, і методи навчання, виховання.
Педагогіка – це наука що вивчає процеси навчання, виховання, і розвитку особистості.
Педагогіка була складовою філософії до початку 17 століття, а саме – етики – наука, про мораль.
Перший виділив англійський вчений, філософ – Френсія Бекол.
2.
Об’єктом педагогіки –особистість вихованця(учня, студента, дорослого).
Предмет педагогіки – це виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноважених на це суспільство
Фактори, що впливають на особистість:
біологічний початок
сім*я та людина
довільне середовище
мистецтво
засоби масової інформації
Фактори – впливи у їх спрямовані на формування особистості.
3.
Завдання і функції педагогіки:
обґрунтування сутності методологічних основ. Законів протікання та рушійних сил в процесі навчання, виховання, освіти.
Теоретична розробка методів, форм, засобів, принципів організації, та здійснення процесів
Створення методики практичного впровадження наук – теоретичних розробок, щодо застосування методів, форм, засобів і принципів.
4.
Пов'язаний із значним вкладом в становлення і розвиток педагогіки давньогрецьких і римських вчених-філософів: Арістотель, Платон.
Епоха феодалізму і відродження 14-16 століття, яка викликала до життя розвиток мистецтва, літератури, різних наук в тому числі психолого-педагогічних.
2 половина 16 століття – середина 18.
2 половина 18 – початок 19 століття(пов'язаний з розвитком вітчизняної педагогіки )
2 половина 20 століття – сучасний етап розвитку педагогіки.
Історичні етапи розвитку.
У 17 столітті педагогіка відокремилась у самостійну науку і в своєму розвитку пройшла такі стадії:
Народна педагогіка – це виховання та навчання засобами фольклору,сімейне виховання, родинна педагогіка, педагогіка народного календаря.
Духовна педагогіка – виховання та навчання засобами релігії.
Світська педагогіка – на науковій основі
6.
Джерелами педагогіки є те, що містить в собі теоретичні й практичні педагогічні знання для використання їх у становленні розвитку й удосконалення педагогічних наук.
Джерела педагогіки:
Народна педагогіка
Історичні надбання
Напрацювання
Наукова література з педагогіки
Соціологія
Історія
Фізіологія та інші людинознавчі предмети
Спеціальна наукова пед. Літ-ри(збірники, підручники)
Передовий та новаторський досвід
Документи державного значення, що стосуються проблем школи та освіти.
Художня література, на педагогічні теми.
7.
Чому існує система педагогічних наук:
Протягом всієї історії розвиток педагогіки постійно збільшувався, розширювався і поглиблювався обсяг педагогічних знань, тому на певному етапі її розвитку виникла потреба диференціювати і розмежовувати всі педагогічні знання.
Сьогодні порівняно з минулим існують різні типи навчально-виховних закладів, в яких організація і здійснення навчання і виховання мають специфічні особливості.
Отже педагогіка покликана розробляти теоретичні і методично-практичні рекомендації, спираючись на які, можливо ефективно здійснювати навчально-виховний процес в тих и інших типах навчальних закладів.
Основною причиною утворення системи педагогічних наук стали специфічні характерологічні сторони об’єкту педагогіки у вузькому смислі.
Система педагогічних наук складається:
Загальні основи педагогіки містить такі розділи:
загальні основи педагогіки
теорія навчання – дидактика
теорія виховання
школознавство.
Історія педагогіки
Вікова педагогіка (педагогіка дошкільна і ЗОШ)
Професійна педагогіка(військова, інженерна)
Спеціальна педагогіка (сурдопедагогіка(глухонімі діти), тифлопедагогіка(для сліпих), олівофренопедагогіка(розумово відсталі діти), логопедія(вади у вимовлені))
Методика викладання окремих наук.
8.
Філософія – тому що провідні теорії і окремі їх положення
Історією – як категорія історична педагогіка тісно пов’язана і відображає в собі історію розвитку людського суспільства, крім того, кожна епоха примножувала і оновлювала педагогічні знання
Психологія – без знання психології неможливо здійснювати процес навчання, виховання, освіти
Анатомія, фізіологія
Кібернетика
Народознавство
Етнографією
Релігія
Економіка
Екологія
Валеологія
Гігієна
Самостійне опрацювання на тему: Основні категорії педагогіки: навчання, виховання, освіта.
Найважливіші педагогічні категорії – виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки. Правильне їх розуміння потрібне, передусім, для пізнання педагогічних закономірностей.
Виховання – соціальне явище, властиве тільки людям, є однією зі сфер суспільно-необхідної діяльності.
Виховання – цілеспрямований та організований процес формування особистості.
Основне його призначення полягає у забезпеченні життєвої наступності поколінь, що не можливе без засвоєння і розвитку новими поколіннями суспільно-трудового досвіду
Одним з елементів виховання є освіта.
Освіта – процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.
Термін «освіта» вживається на означення не тільки процесу розумового виховання і підготовки до виконання певних суспільних функцій, а й результатом цього процесу. Здобуття певної освіти відповідає і певному статуту людини в суспільстві, його вченому ступеню. Поняття «освіта» означає також сукупність і функціонування освітньо-виховних установ різних типів та ступенів.
Головним способом здобуття освіти, засвоєння суспільно-історичного досвіду, найважливішим засобом опанування здобутками людської культури є навчання.
Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.
Навчання не є механічною передачею знань учителем учням. Це – їх спільна праця, в якій викладання й учіння перебувають у єдності й взаємодії. Провідна роль у цьому процесі належить учителю, який викладає учням навчальний матеріал
Тема: Вчитель та його соціальні функції
1. вимоги до вчительської професії
2. риси сучасного вчителя
3. функції педагога
1.
Педагогічна професія – одна з найдавніших, виникла вона на ранніх етапах розвитку людства, у зв’язку з потребою передавати підростаючому поколінню знання, досвід.
Сучасні вимоги до педагога висвітлені в Законі «Про загальну середню освіту».
«педагогічним працівником повинна бути особа, з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан якої, дозволяє виконувати професійні обов’язки в навчальних закладах середньої освіти»
2.
любов до дітей
любов до професії
чуйність, гуманність, доброзичливість.
справедливість, недопустимість улюбленців, об’єктивне оцінювання знань.
позитивна, емоційна налаштованість, вміння залишати за дверима поганий настрій, власні проблеми.
розсудливість, спокій, чемність, делікатність.
віра в людину, оптимізм, «вміння проектувати хороше»
витримка, стриманість, терпеливість,
всебічний розвиток
принциповість і вимогливість
творчий склад мислення
організаторські здібності
вміння працювати з дитячим колективом та колективом батьків.
мовна культура вчителя. Мова – найважливіший засіб спілкування вчителя з учнями, головний інструмент педагогічної праці.
знання свого предмету, та суміжних дисциплін.
3.
навчальна – передача знань та формування вмінь працювати самостійно
виховна – формування моральних рис особистості дитини, та виховання культури поведінки.
розвиваюча функція – полягає у створенні оптимальних умов, для розвитку творчого потенціалу дитини, це розвиток мислення, мови, пам’яті.
організаторська – полягає в необхідності організації дитячого колективу на різні види діяльності.
Педагог, учитель, вихователь – це довірена особа суспільства. Педагог – це джерело радісного, пізнавального і морального зростання своїх вихованців.
Педагог зобов’язаний бути яскравою неповторною особистістю, носієм загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, високої культури. Він повинен прагнути до втілення в собі людського ідеалу.
СО! 5 цитат про вчителя.:)
Самостійне опрацювання на тему: цитати про вчителя
«Люби вчителя, як батька, і ніде не лишайся з більшим задоволенням,ж ніж під його опікою.» Я.А. Коменський
«Учитель стає на місце кращого батька, кращої матері. Він підхоплює з з їхніх рук нитку виховання в тому місці, де вони вже не в змозі продовжувати. Така людина здатна піднести духовний рівень цілого села, розвинути в молоді сили і здібності, підвести молодь до нового способу думання і дій.» Й.-Г. Песталоцці
«Як може добре виховати дитину той, хто сам не був добре вихований!» Ж.-Ж. Руссо
«Вихователь! – Яка висока потрібна тут душа!.. Воістину, щоб створити людину, треба самому бути або батьком, або більше, ніж людиною.» Ж.-Ж. Руссо
«…Який важливий, великий і священний час вихователя: в його руках доля усього життя людини.» К. Д. Ушинський
Розділ 2 – ДИДАКТИКА
Дидактика – це галузь педагогіки що вивчає теорію навчання та освіти.
Дидактика як наука про навчання і освіту покликана відповідати на такі запитання:
Чого навчати?
Як навчати?
За допомогою чого навчати?
Чеський педагог Коменський написав працю «велика дидактика» у 1657 році в якій вперше дав тлумачення різних педагогічних явищ.
Розділи дидактики:
Процес навчання
Зміст освіти
Методи навчання
Принципи навчання
Форми організації навчання.
Контроль за навчальною діяльністю учнів
Процес навчання. Етапи засвоєння знань
сутність процесу навчання
рушійні сили процесу навчання
функції процесу навчання (СО)
логіка і структура навчального процесу
оптимізація навчального процесу
механізм формування умінь та навичок
компоненти навчального процесу
1.
Навчання – це сумісна взаємопов’язана діяльність вчителя та учнів по передачі і засвоєнню ЗУН учнями
Навчання – це нескінченний, неперервний, цілеспрямований процес, розв’язання пізнавальних та практичних завдань.
Дидактична сутність навчання полягає в тому, що воно відбувається у постійній взаємодії двох діяльностей: викладання і учіння.
Викладання |
|
Передача знань |
Організація навчання |
Викладання – це діяльність вчителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомлення нових знань, керівництво самостійною роботою, перевірка якості ЗУН.
Учіння – це цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння уміннями та навичками.
В процесі навчання учні розвиваються розумово(інтелектуально), формується їх науковий світогляд.
2.
Усім явищам і процесам властиві певні дидактичні суперечності. Вониє джерелом їх розвитку своєрідним внутрішнім рушієм.
Рушійна сила процесу навчання це результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями з одного боку та наявним рівнем ЗУН з іншого боку.
Рушійна сила – це певне психологічне відчуття труднощів у розв’язанні поставлених завдань
Вона проявляється у підвищенні розумової активності і спрямована на конкретні дії: Оволодіння необхідним обсягом ЗУН, щоб розв’язати поставлене завдання
Основне протиріччя: це протиріччя між незнаннями і знаннями
Рушійні сили навчального процесу:
між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу.
Між досягнутим учнями рівнем ЗУН, та ЗУН необхідними для розв’язання поставлених перед ними завдань.
Між фронтальним викладом матеріалу та індивідуальним характером його засвоєння
Між розумінням матеріалу вчителем і учнями
Між теоретичними знаннями і уміннями використовувати їх на практиці
Дія рушійної сили – це обов’язків чинник процесу пізнання. Але переважно механізм дії рушійної сили – непомітний, носить внутрішній характер і не завжди сприймається учнями. Тому вчитель має глибоко усвідомлювати сутність рушійної сили, механізм її дії і стосовно конкретної навчальної теми створювати ситуації, включаючи механізм дії рушійної сили.
Логіка і культура навчального процесу: (етапи засвоєння знань)
Постановка мети і завдання |
сприймання |
Осмислення |
Закріплення |
Застосування на практиці |
|
Чуттєве |
|
Репродуктивне повторення |
|
Чуттєво-образне |
||||
Узагальнення та систематизація |
||||
Раціональне |
Виходячи з того, що навчання це нескінченний неперервний цілеспрямований процес по розв’язанню пізнавальних та практичних завдань, воно розпочинається з постановки мети і завдань вчителем так, щоб ця мета і задачі були прийняті учнями.
Навчально-пізнавальна діяльність починається зі сприймання, яке може бути: Чуттєве, чуттєво-образне, раціональне .
Чуттєве сприймання – коли вчитель діє об’єктом пізнання на органи чуття учнів.
Чуттєво-образне сприймання – коли вчитель не тільки діє об’єктом пізнання, але й спирається на життєвий досвід учнів, на ті образи і уявлення, що сформовані учнями на даний момент навчання
Раціональне сприймання – коли вчитель пояснює новий для учнів матеріал, використовуючи різні засоби навчання.
Осмислення – передбачає становлення зв’язків і відношень в об’єкті пізнання, на основі виконання логічних операцій: аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування.
Зрозуміти - не значить засвоїти, щойно прийняті та осмисленні знання, треба закріпити в памяті учнів.
Закріплення – важливий етап засвоєння знань, воно може бути: репродуктивне повторення та узагальнення та систематизація
Щоб знання не носили формальний характер, вчитель повинен навчити учнів користуватись ними, тому важливим етапом є застосування знань на практиці.
Ці етапи забезпечують міцні та глибокі знання а також формування вмінь та навичок.
Оптимізація навчання
Під оптимізацією навчального процесу слід розуміти найкращі результати навчання в даних педагогічних умовах.
Педагогічні умов, що впливають на оптимізацію навчання:
високий рівень досконалості змісту освіти.
достатній рівень підготовленості учнів
належний рівень науково – теоретичної та методичної підготовки вчителя
матеріально-технічне забезпечення викладання кожного предмету
6
Механізм формування вмінь та навичок:
Уміння – це здатність людини на належному рівні виконувати певні дії.(фізичні, розумові, трудові)
Заснована на доцільному використанню людиною знань.
Уміння формується легко, за умови глибокого розуміння дітьми суті понять, властивостей, закономірностей зв’язків.
Навичка – це дія, доведена до автоматизму, коли людина виконує дію автоматично, не замислюючись. Вона характеризується відсутністю спрямованого контролю свідомості, оптимальним часом виконання, якістю.
Механізм формування вмінь та навичок
вчитель пояснює теоретичний матеріал, і теорію виконання певного вміння, тобто як. В якій послідовності треба виконувати певну дію.
засвоївши теорію, учні приступають до виконаня вправ, формується елементарне вміння.
Самостійне опрацювання №3
Освітня функція
Покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формувань вмінь і навичок.
Знання – узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.
Знання є головним компонентом освіти. Виділяють такі види знань:
Основні терміни і поняття, без яких неможливо зрозуміти жодного тексту, жодного висловлювання.
Факти щоденної дійсності та наукові факти, без знання яких неможливо зрозуміти зомани науки , формувати переконання, доводити і обстоювати ідеї
Основні закони науки, що розкривають зв'язки й відношення між різними об’єктами та явищами дійсності
Теорії, що містять систему наукових знань про певну сукупність об’єктів, методи пояснення та передбачення явищ певної предметної галузі
Знання про способи діяльності, методи пізнання й історії здобуття знань (методологічні знання)
Знання про норми ставлення до різних явищ життя ( оцінні знання)
Освітня функція навчання повинна забезпечити:
Повноту знань, яка визначається засвоєнням передбачених навчальною програмою відомостей з кожної навчальної дисципліни, необхідних для розуміння основних ідей, істотних причинно-наслідкових зв’язків
Системність знань, їх упорядкованість, щоб будь-яке знання випливало з попереднього і прокладало шлях до наступного
Усвідомленість знань, що полягає в розумінні зв’язків між ними, прагненні самостійно постійно поповнювати їх
Дієвість знань, що передбачає вміння оперувати ними, швидко знаходити варіативні способи застосування їх із зміною ситуації.
Розвиваюча функція
Передбачає розвиток учнів в процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.
Передусім слід розвивати мислення учнів на основі загальних розумових дій і операцій. Учні загальноосвітньої школи мають навчитися:
Структурування – встановлення найближчих зв’язків між поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у процесі якого визначається структура знань
Систематизації – встановлення віддалених зв’язків між поняттями, реченнями тощо, в процесі якої вони організуються в певну систему
Конкретизації – практичного застосування знань і ситуаціях, пов’язаних з переходом від абстрактного до конкретного.
Варіювання – зміни неістотних ознак понять, їх властивостей, фактів тощо при постійних істотних
Доведення – логічного розмірковування
Робити висновки – поступово спрощувати теоретичний або практичний вираз з метою отримання наперед відомого його виду.
Пояснення – акцентування думки на найважливіших моментах під час вивчення навчального матеріалу
Класифікації – розподілу понять на взаємопов’язані класи за істотними ознаками
Аналізу – виокремлення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їм властивостей
Синтезу – поєднання, складання частин
Порівняння – виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей
Абстрагування – виділення істотних ознак понять відкиданням неістотних
Узагальнення – виділення ознак, властивостей, істотних для кількох понять.
Виховна функція
Виховний характер навчання – об’єктивна закономірність, що виявлялася в усі епохи. Водночас виховуючий характер навчання - важлива функція діяльності вчителя, який виховує підростаюче покоління, насамперед у процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання передусім сприяє формуванню наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, вихованню відповідного ставлення до життя і до самих себе.
Формування наукового світогляду є підґрунтям для виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості. У процесі навчання формуються такі моральні якості, як почуття обов’язку і відповідальності, дружби й колективізму, доброти і гуманізму, активна позиція щодо навчання і життя взагалі, а також якості, необхідні майбутньому працівникові будь-якої галузі виробництва: вміння планувати свою роботу, добирати прийоми її виконання, контролювати себе, раціонально використовувати час.
Тема: Методи навчання
сутність та ознаки методу навчання
класифікація методів навчання
характеристика методів навчання за джерелом знань: словесні, наочні, практичні
методи навчання за логічним шляхом засвоєння знань. (СО)
проблемні методи навчання
1.
Метод навчання – це спосіб упорядкованої, взаємопов’язаної діяльності вчителя та учнів, спрямований на вирішення задач освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.
Метод навчання – це спосіб, шлях реалізації поставлених навчально-виховних цілей
Ознаки методу навчання
метод навчання представляє собою форму обміну науковою інформацією між тим, хто вчить, та тим хто вчиться (словесна, наочна, практична)
метод навчання задає вид та рівень учіння, тобто вид та рівень навчально-пізнавальної діяльності
метод навчання задає певний логічний шлях, певну логіку в процесі учіння (виконання в тій чи іншій послідовності логічних операцій, розумових дій – аналіз, синтез, аналогія, порівняння, абстрагування і т.д).
метод навчання виступає як спосіб стимулювання і мотивації учіння
метод навчання виступає як певний спосіб управління пізнавальною діяльністю учнів.
3.
Методи навчання за джерелом знань:
словесні методи навчання
наочні методи навчання
практичні
проблемно-пошукові методи навчання
До словесних методів навчання відносяться
Відрізняються ці методи об’ємом і складністю змісту матеріалу
Пояснення – словесне пояснення словесне тлумачення понять, явищ, слів, термінів, прикладів. Завдання – розкриття причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей розвитку природи та суспільства. Пояснення характеризується доказовістю суджень, аргументованістю, послідовністю подачі конкретних фактів, доступністю. Використовується на всіх уроках при подачі нового матеріалу
Розповідь – це образний динамічний емоційний виклад інформації про різні явища і події. Характеризується відсутністю взаємних запитань, не значною тривалістю (в поч. школі 10-12 хв.), доступною формою викладу. Використовуючи розповідь, можна включити цитати, приклади, зіставлення, наочність.
Лекція – це інформативно-доказовий виклад великого за обсягом складного за логічною побудовою навчального матеріалу. Відрізняє лекцію від інших методів її науковість, обсяг та тривалість.
У школі лекцію використовують тільки в старших класах з пізнавальною метою. Викладається лекція науково, логічно, послідовно, чітко, виразно, з використанням наукових термінів.
Інструктаж – це короткі, лаконічні, чіткі вказівки (рекомендації) щодо виконання практичних завдань. Головна мета – показати якими способами і за допомогою яких засобів можна досягнути поставленої мети. Використовується на уроках практичного характеру: образотворче мистецтво, трудового навчання.
Бесіда – це діалогічний метод навчання що передбачає використання попереднього досвіду учнів та усвідомлення нових явищ і понять за допомогою запитань – відповідей. Бесіда використовується на всіх уроках та його етапах. Значення бесіди:
спонукання учнів до актуалізації відомих знань.
активізація мислення учнів
засвоєння нових знань
діагностика засвоєних знань
Вимоги до запитань:
запитання повинні бути чіткі, короткі, прості
знаходитись в логічній послідовності
однозначні за змістом та формою. Не носити підказки
запитання повинні активізувати мислення учнів
Відповіді учнів повинні бути повними, аргументованими, точними, літературно правильно оформленими.
Запитання ставляться всьому класу, запитувати і пасивних учнів.
Диспут – вільний жвавий обмін думками, колективне обговорення питань що хвилюють його учасників. Мета диспуту – пошук істини, ставляться проблемні запитання які містять суперечку. Диспут вчить учнів науковому доведенню, вмінню відстоювати власну думку, критично підходити до власних і чужих суджень. Проводити диспут потрібно в делікатній формі, не засуджувати, не сміятись, при висловлюванні дітей.
CO 4
Методи цієї групи, насамперед, характеризують логіку руху змісту навчального матеріалу – від конкретного до загального, від загального до конкретного, за аналогією. В залежності від того, в якій логіці побудований зміст, виділяють індуктивний, дедуктивний, традуктивний, аналітичний і синтетичний методи навчання. До цієї групи належать також методи аналогії, виділення головного в навчальному матеріалі, виявлення причинно-наслідкових зв’язків, порівняння, узагальнення, конкретизація та ін.
Індуктивний метод забезпечує перехід від одиничного до загального в пізнавальному процесі. Він використовується в основному на емпіричному рівні пізнання (вивчення одиничних предметів і явищ), тоді, коли матеріал має фактичний характер чи пов’язаний з формуванням понять. Індуктивний метод застосовується під час вивчення технічних механізмів і виконання практичних завдань. Цей метод часто використовують для розв’язання математичних і фізичних задач. “Вузькі” місця методу – великі витрати часу на вивчення нового матеріалу, недостатній розвиток абстрактного мислення (його формування здійснюється на основі вивчення конкретних фактів, дослідних даних), перевантаження учнів фактичним матеріалом.
При використанні індуктивного методу навчання діяльність учителя в умовах пояснювально-ілюстративного навчання здійснюється таким чином: викладає і пояснює факти, наводить конкретні приклади, використовуючи наочність, підводить учнів до узагальнення у вигляді нового поняття, правила, чи закону.
Діяльність учителя в умовах проблемного навчання передбачає постановку проблемних завдань, які вимагають самостійних міркувань від окремих положень до загальних висновків.
При використанні індуктивного методу навчання діяльність учнів в умовах пояснювально-ілюстративного навчання здійснюється таким чином: розв’язують задачі, виконують вправи, а потім здійснюють узагальнення, формулюють закони і висновки.
Діяльність учнів в умовах проблемного навчання передбачає сприйняття загальних положень, законів з наступним розв’язуванням прикладів, задач, виконанням вправ.
Дедуктивний метод функціонує в логіці від загального до конкретного. Вчитель спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починає вирішувати конкретні завдання. Учні сприймають загальні положення чи закони з наступним засвоєнням їх наслідків.
Дедуктивний метод сприяє більш швидкому проходженню навчального матеріалу, активно розвиває абстрактне мислення. Цей метод корисно використовувати при вивченні теоретичного матеріалу. Проте дедуктивний метод утруднює постановку проблемних завдань, не націлює на розв’язання суперечностей, в деякій ступені схематизує навчальний процес, догматизує знання.
При використанні індуктивного чи дедуктивного методів застосовуються раніше охарактеризовані словесні, наочні і практичні методи, а також репродуктивні чи проблемно-пошукові. При цьому зміст навчального матеріалу розкривається певним логічним шляхом: індуктивно чи дедуктивно. Тому можна говорити про індуктивну чи дедуктивну бесіду, про репродуктивну чи пошукову практичну роботу тощо. Ефективне застосування індукції і дедукції забезпечується їх взаємодією. Тому часто використовують термін індуктивно-дедуктивний (дедуктивно-індуктивний) метод.
Традуктивний метод передбачає рух від окремого до окремого через його порівняння за ознаками подібності (аналогія) чи відмінності. Характеризуючи цей метод з позицій діяльності вчителя й учнів, необхідно зазначити, що аналогія не може самостійно існувати. Тільки в єдності з іншими логічними методами (аналіз, синтез, індукція, дедукція) вона сприяє реалізації завдань навчання.
Дедукція, індукція, традукція невіддільні від аналізу і синтезу, порівняння, узагальнення, конкретизації.
Аналітичний метод навчання передбачає виділення з цілого окремої частини. Він має такі компоненти: осмислене сприйняття інформації, виділення суттєвих ознак і відношень, поділ на елементи і знаходження вихідної структурної одиниці; осмислення зв’язків, їх синтез. Характеристика частини цілого здійснюється через порівняння, синтез та інші логічні методи. Аналітичний метод часто використовується на початковому (емпіричному) етапі пізнання.
Синтетичний метод навчання передбачає уявне або практичне поєднання виділених аналізом елементів або властивостей предмета в єдине ціле. Він забезпечує пізнання конкретного через єдність різноманітного і здійснюється в основному на теоретичному рівні пізнання. Синтез може бути не тільки результатом аналізу, але й передувати йому. Наприклад, щоб написати твір, учень повинен оволодіти загальною ідеєю теми з метою відбору необхідного фактичного матеріалу.
Ефективне застосування аналізу і синтезу забезпечується їх взаємодією. Тому часто використовують термін аналітико-синтетичний (синтетико-аналітичний) метод.
В методі порівняння виділяють такі дії: визначення об’єктів порівняння; виявлення основних ознак; співставлення; встановлення подібності чи відмінності; знакове оформлення результатів порівняння (таблиця, план, схема чи модель).
Для методу узагальнення характерними є такі дії: відбір типових фактів, знаходження головного; порівняння; первинні висновки, їх теоретична інтерпретація; аналіз діалектики розвитку явища; знакове оформлення результатів узагальнення (формули, моделі, тенденції та ін.).
Метод конкретизації має такі компоненти: сходження від абстрактного до конкретного; знакове оформлення результатів конкретизації (приклади, задачі, схеми, моделі та ін.).
Виділення головного як метод навчання передбачає такі дії: конкретизація предмета пізнання; розподіл інформації на логічні частини та їх порівняння; відокремлення головного від другорядного; знаходження ключових слів, понять, смислових опорних пунктів; групування матеріалу; висновок про предмет пізнання, знакове оформлення (план, схема, опорний конспект, алгоритм, заголовок).
МЕТОД роботи з підручником
Робота з підручником -організація самостійної роботи з друкованим текстом, що дає змогу глибоко осмислити навчальний матеріал закріпити його виявити самостійність учнів у навчанні.
Види роботи з підручником:
Читання тексту з підручника
Відповіді на запитання
Заучування напамять
Розгляд і аналіз малюнків, схем, таблиць
Виписування з тексту
Конспектування
Розв’язування прикладів задач
Виконання вправ
Наочні методи навчання
Словесні методи навчання тісно повязанні з наочними методами. 1 збагачення і розширення чуттєвого досвіду учнів. 2 доказовість словесних пояснень. 3 розвиток спостережливості учнів .4 пізнання конкретних властивостей предметів.
До наочних методів відносить: метод ілюстрування, метод демонстрування, метод спостережень, досвіду.
Ілюстрування – наочний метод навчання який передбачає показ і сприйняття предметів процесів і явищ, в їх символічному зображенню.
Види ілюстрування :
Натуральна наочність ( елементи рослинного світу, корисні копалини, шкільні речі,види грунтів
Предметні та сюжетні малюнки
Іграшки
Макети муляжі
Таблиці, схеми, креслення
Географічні карти глобус
Індивідуальні картки
Метод демонстрування –метод навчання який полягає у показі процесів і предметів у їх динаміці русі.
Демонстрування використовують тоді коли процес чи явище учні повинні сприймати в цілому
До демонстрування належить:
технічні засоби навчання
комп’ютерне зображення
інсценування
розв’язування прикладів задач
виразне читання
діючи моделі
виробничі процеси
Спостереження- тривале цілеспрямоване сприймання об’єктів чи явищ з фіксаціею змін які в них відбуваються
Виконують 2 функції: демонстраційно- ілюстративну, дослідницьку
Спостереження це єдність сприймання і мислення.
Спостереження бувають: короткочасними, тривалими, фронтальними, індивідуальними.
ПРАКТИЧНІ методи навчання
Їх використовують для безпосереднього пізнання дійсності поглиблення та закріплення знань формування вмінь та навичок.
Вправи- багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння.
Є такі види вправ:
- підготовчі
- вступні
- пробні
- тренувальні
- творчі
- контрольні
Лабораторна робота- практичний метод навчання який передбачає вивчення явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Лабораторні роботи можуть проводитись перед вивченням нового теоретичного матеріалу в процесі вивчення та після його вивчення
Значення лабораторних робіт:
1 сприяють зв’язку теорії з практикою
2 озброюють чнів методами дослідження
3 формують навички використання приладів
4 вчать робити правильні наукові висновки
Практичні роботи- застосування знань учнями у ситуаціях наближенних до життєвих . Практичні роботи формують в учнів вміння та навички, та вчать використовувати теоретичний матеріал на практиці
3)якщо в основі будь-якого пізнавального завдання лежать протиріччя суперечність протиставлення то таке завдання називається проблемним
Проблемне навчання реалізується за допомогою 3 методів:
1 проблемний виклад полягає в тому що створивши проблемну ситуацію вчитель сам розкриває її і дає кінцеве розв’язування проблеми.
2 коли ж поставлено проблему розв’язує вчитель і залучає учнів до пошукової діяльності то такий метод називається частково пошуковим або евристичним.
3 коли розумовий розвиток учнів досягає такого рівня що вони в змозі самостійно здійснити всі етапи пошукової діяльності їх логічної послідовності то такий метод називається дослідницьким
Тема: форми організації навчання
сутність ФОН
класифікація ФОН
історичний огляд ФОН
класно-урочна система навчання
типи навчання
типи навчання СО педагогіка 134 ст
1.
ФОН – це зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку та певному режимі.
ФОН – це спосіб організації та існування упорядкованих прийомів сумісної взаємопов’язаної діяльності вчителя та учнів по розв’язанню навчально-пізнавальних завдань.
ФОН – це спосіб організації навчальної діяльності який регулюється певним розпорядком.
ФОН – це обмежена в часі і просторі взаємообумовлена діяльність вчителя та учня.
Суттєві ознаки ФОН:
Дидактична мета.
Рівень підготовленості учнів.
Значущість навчального матеріалу
Об’єм та зміст навчального матеріалу
Засоби та методи навчання
Керівництво діяльності учнів збоку вчителя
Регламентований час
Чітко виражене місце та час проведення
2. Класифікація ФОН
1. за освітньою метою
Теоретичне навчання:
урок
лекція
гурток
консультація
Практичне навчання:
урок
гурток
екскурсія
домашня робота
практична робота
Змішане навчання:
урок
гурток
домашня робота
додаткове заняття
2. ФОН за кількістю учнів
1. індивідуальне навчання (репетиторство, додаткове заняття)
2. групове навчання (гурток-факультатив)
3. фронтальне, колективне навчання (урок)
3. ФОН за місцем навчання::
1. шкільні приміщення (клас, кабінет, спортивна зала, майстерня)
2. за місцем навчання позашкільні заняття: місце, де проводиться екскурсія, стадіон, басейн
3. екстернат
4. домашнє навчання
4. ФОН за тривалістю:
час регламентований освітою (45 хв.): урок
час регламентований батьками: репетиторство
час регламентований самим учнем: домашня робота
3.
Відомі такі історичні ФОН, які були в нашій країні т в інших країнах:
індивідуальна
групова форма
класно-урочна
белл-ланкастерська
дальтон план
бригадно-лабораторна
мангеймська
Вальдорфська
4.
Вищою формою групового навчання є класно-урочна система обґрунтована Коменським у його праці «Велика дидактика» 1632 р.
Класно-урочна система навчання – це така організація навчання при якій учні групуються для проведення занять в класи, що зберігають свій склад протягом тривалого періоду часу, а провідною формою навчання є урок.
Ознаки класно-урочної система:
Єдиний початок і закінчення навчального року по всій країні.
Керівна роль навчання належить вчителю
Урок – провідна форма навчання
Комплектування класів відбувається в межах одного віку та рівня розвитку учня
Відвідування уроків є обов’язковим
Однакова тривалість уроків: 1 кл – 35 хв, 2 кл – 40, 3 і далі – 45.
Навчальний рік поділяється на чверті, півріччя, семестри, триместри, між якими є канікули. Тривалість канікул протягом навчального року не менше 30 днів.
Заняття здійснюється за розкладом
Обов’язковими є домашні завдання
Контроль за навчальною діяльністю в кінці року: екзамени, контрольні роботи.
Коменський розташував класи горизонтально і вертикально.
Горизонтально розташовані класи (паралельні) працюють за одним навчальним планом, єдиними програмами та підручниками.
Вертикальні класи – відображають змістово-тимчасові етапи у навчанні.
Позитивні сторони класно-урочної системи навчання:
Чітка організаційна структура
Зручне управління діяльності колективу класу
Економічність навчання
Масовість навчання
Система забезпечує єдність системи навчання в масштабі всієї країни, що полегшує складання програм та підручників
Система виховує в учнів почуття колективізму
Класно-урочна система навчання ґрунтується на закономірностях процесу засвоєння навчального матеріалу(засвоєння нового матеріалу в невеликих обсягах планомірно і послідовно)
Недоліки класно-урочної системи
малорухливий стан учнів
неможливість обрати предмет вчителя
мело можливостей для спілкування учнів між собою та вчителя з учнем
часта зміна навчальних дисциплін
мало можливостей для індивідуальної роботи з учнями
однаковий темп навчання
Тема: урок – основна форма організації навчання
сутність уроку, його суттєві ознаки
елементи уроку
типи і структура уроку
вимоги до уроку
Урок – це навчальне заняття, що проводиться вчителем з постійним складом учнів, відносно однакової підготовленості і віку, відповідно до розкладу і включаючи різні види роботи як вчителя так і учнів. (на пам’ять)
Урок – це логічно закінчена цілісна обмежена в часі частина навчально-виховного процесу яку проводять за розкладом під керівництвом вчителя з постійним складом учнів.
Урок – (за В.О.Сухмлинським) – це неподільна клітинка педагогічного процесу, в якій концентрується якщо не вся, то більша частина педагогіки, це важлива сфера духовного спілкування в якому взаємодіють вчитель та учень.
Суттєві ознаки уроку
урок є завершальною та обмеженою в часі частиною навчального процесу під час якої розв’язуються певні навчально-виховні завдання.
кожний урок включається в розклад
кожний урок має певний об’єм та обсяг навчального матеріалу, визначений програмою
урок дає змогу використовувати різні методи, види роботи, наочність.
урок сприяє формуванню розумової активності дітей
вчитель керує діяльністю учнів на уроці
регламентований час уроку
чітко визначене місце уроку в системі ЗУН
Тема: Зміст освіти
поняття про зміст освіти, вимоги.
види освіти
нормативні документи, що відображають зміст освіти.
підручник, його функції та структура
Зміст освіти – це чітко окреслена система ЗУН, якими учні оволодівають в навчальних закладах, досвід репродуктивної, творчої, оцінювальної діяльності.
Зміст освіти – це система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння і набуття яких, закладає основу для розвитку та формування особистості. На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників:
соціально-економічних відносин
рівня розвитку виробництва
науки, техніки і культури
розвитку освіти та педагогічної теорії
мети і завдань виховання
Зміст освіти полягає у забезпеченні передачі та засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, та змісту соціальної культури з метою її розвитку.
На кожному етапі суспільно-економічного розвитку до змісту освіти висувались ті чи інші вимоги, вони зумовлені життєвими потребами.
Вимоги до змісту освіти:
розробка державних стандартів і відповідне формування системи обсягу ЗУН, навичок творчої діяльності.
Добір і структурування навчально-виховного матеріалу на засадах диференціації, забезпечення альтернативних можливостей для отримання освіти.
Вивчення рідної мови в усіх навчальних закладах, утвердження її як основної мови, функціонування загальноосвітньої професійної вищої школи.
Оптимальне поєднання гуманітарної, природно-математичної складових освіти. Теоретичних і практичних компонентів класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки. Органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями.
Фактори що впливають на зміст освіти
рівень досягнення науки і техніки в різних галузях
завдання виховання всебічного розвиненої особистості
фізичні і соціально-психологічні можливості учнів певного віку
відповідність обсягу, змісту, часу на вивчення конкретної дисципліни
наявність навчально-матеріальної бази.
відповідність міжнародним стандартам та національним особливостям
ЗО забезпечує ВО
ВО визначає ЗО
2.
Традиційно виділяють 3 види освіти:
загальна
професійна
політехнічна
Загальна – це сукупність знань з основ наук про природу, суспільство, культуру, людину, а також сукупність відповідних умінь та навичок.
В законі «Про освіту» ст. 35, сказано що загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку та професійне самовизначення. Держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україна є обов’язковою, і може отримуватися у різних типах навчальних закладів.
Загальну середню освіту здобувають в загальноосвітніх навчальних закладах (ЗОНЗ):
школах
ліцеях
гімназіях
школа-інтернат
колегіумах
в межах загальної освіти виділяють такі цикли навчальної дисципліни:
1. суспільно-гуманітарний
2. фізико-математичний
3. хіміко-біологічний
4. виробничо-технічний
5. мистецький
Політехнічна освіта Знання про загальні основи виробництва: предмет праці, засоби праці, технології праці, виробничі відносини, що складаються між людьми у процесі праці.
В ЗОНЗ політехнічну освіту здобувають на уроках:
фізики
хімії
біології
географії
трудового навчання
під час виробничих екскурсій
професійна освіта – це освіта спрямована на оволодіння ЗУН які необхідні для виконання професійних завдань. Професійну освіту людина здобуває:
в ПТУ, коледжах, технікумах, інститутах, університетах, академіях, консерваторіях.
Усі види освіти перебувають між собою у тісному зв’язку. Загальна освіта – є науковою основою політехнічних і професійних знань. Від рівня та якості загальної освіти залежать успіхи молоді в оволодіння професії. У процесі політехнічної освіти учні дістають і професійну підготовку.
Зміст шкільної освіти регулюються державними документами:
закон «Про освіту»
Закон «Про загальну середню освіту»
Державна національна програма «Освіта» (Україна 21 ст.)
Концепція державного стандарту загальної середньої освіти в Україні
3. Нормативні документи, які відображають зміст освіти
1. Державний стандарт загальної середньої освіти – сукупність норм і положень , що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової освіти, базової та повної середньої освіти, а також гарантії держави, щодо її здобуття.
2. Базовий навчальний план – це документ затверджений Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, в яком визначається структура загальної середньої освіти, визначаються освітні галузі та розподіл годин між ними за роками навчання, встановлюється гранично допустиме навантаження учнів для кожного класу.
Державний навчальний план складається з 2 компонентів:
Державний – інваріантний/Шкільний варіативний.
Державний компонент визначає перелік навчальних дисциплін, які є обов’язковими для вивчення в усіх школах, а саме: суспільно-гуманітарні дисципліни, природно-математичні, оздоровчо-трудові, естетичні науки.
Навчальні плани встановлюють сумарне гранично-допустиме навчальне навантаження на учнів на рік.
1-2р – 700год
3-4 – 790 год
5 кл – 860 год
6-7 кл – 890
8-9 кл – 950
10-11 кл – 1030год
Шкільний компонент – це перелік навчальних дисциплін які вводяться для поглибленого вивчення предмету, для розвитку творчих здібностей учнів, для пробільності навчання та задоволення освітніх потреб гру та окремих учнів. Затверджуються Радою школи.
Це вибірково-обовязкові предмети: додаткові предмети, курси за вибором, факультативи, консультації.
Навчальна програма – документ, в якому визначається зміст навчального матеріалу з певного предмету, розділи, теми, зміст з розподілом їх за роками навчання. Структура навчальної програми:
пояснювальна записка, яка розкриває завдання та мету навчальної дисципліни, її місце в системі інших наук.
Розподіл навчального матеріалу на кожний рік
загальна кількість годин на рів вивчення та тижневе навантаження
уміння та навички, які повинні бути сформовані в учнів на кінець навчального року
автори програми і список літератури
. Підручник – це навчальна книга, в якій розкривається зміст навчального матеріалу з певного предмету відповідно до вимог навчальної програми. головне призначення підручника – допомогти учням самостійно закріпити і поглибити знання одержані на уроці.
Вимоги до підручника:
Науковість змісту матеріалу
Точність, простота, доступність викладу
Чіткість у формулюванні визначень, правил, законів
Логічність, послідовність, систематичність,
Естетичне художнє оформлення
Правильний розподіл навчального матеріалу за роками та параграфами
Обов’язковість ілюстрацій, схем, малюнків до найважливішого матеріалу
Функції підручника:
Навчальна
Виховна
Розвиваюча
Інформативна
Керуюча
Коригуючи
Управлінська
Методистська
Перспективна
Структура підручника:
Текстовий компонент
Основні тексти – це тексти, які відповідають навчальній програмі і підлягають обов’язковому вивченню.
Додаткові тексти – це додаткова інформація: цікавинки, приклади, пояснення.
Позатекстовий компонент
Апарат орієнтування |
Апарат засвоєння
|
Ілюстративний матеріал
|
Умовні позначки, вступ, зміст, форзац, словники, терміни.
|
Запитання, завдання, вправи, проблемні ситуації, зразки, вказівки
|
Малюнки, фотоматеріал, схеми, таблиці, графіки, діаграми, креслення, карти, репродукції картин
|
Навчальний посібник – книга, матеріал якої розширює межі підручники та містить додаткові відомості
До навчальних посібників належать:
Збірники задач, вправ завдань диктантів
Хрестоматії
Словники
Карти
довідники
Самостійне опрацювання: Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів
Тема: перевірка та оцінка навчальної діяльності учнів
сутність і функції контролю та перевірки знань
оцінка критерії оцінювання ЗУН
види і методи контролю ЗУН
Важливою умовою підвищення ефективності навчання є систематичне отримання вчителем об’єктивної зворотної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів. Цю інформацію він одержує завдяки контролю знань учнів.
Головна мета контролю – забезпечення ефективності навчання.