4.3. Процесуальна співучасть

Позов молсуть пред'явити кілька позивачів або до кількох відповідачів (ст. 32 ЦПК України). Тому перша характерна ознака інституту співучасті

- це множинність осіб, які беруть участь у справі, на стороні позивача або/і відповідача. На практиці участь кількох позивачів чи відповідачів у справі

- досить поширене явище. Наприклад, співвласники майна звертаються до відповідача, щоб відшкодувати збитки, завдані об'єктові спільної власності. Тут позивачів об'єднує спільність матеріально-правових інтересів щодо відповідача. З ініціативи позивача чи суду до справи може бути залучено кілька відповідачів. Приміром, замовник, за договором підряду, звертається до бригади працівників (підрядників) із вимогою виконати покладені на них обов'язки. Як бачимо, процесуальна співучасть виникає з майнових відносин, що склалися до відкриття провадження у справі, звідси випливає

друга ознака - до того як співучасники розпочали вирішувати свій спір у суді, вони були суб'єктами спірних матеріально-правових відносин.

Незалежно від того, скільки осіб беруть участь у справі на стороні позивача чи відповідача, право вимоги кожного із співпозивачів є самостій­ним, так само як і обов'язок кожного з відповідачів відповідати на позов. Це третя ознака процесуальної співучасті, яка гарантує, що суд розгляне і вирішить вимоги всіх позивачів, що були заявлені, а також визначить обсяг виконання обов'язку для кожного із співвідповідачів.

Ще одна ознака процесуальної співучасті полягає в тому, що сформульо­вані вимоги співпозивачів до відповідача (відповідачів) повинні збігатися за інтересами, але водночас їхній спільний матеріально-процесуальний інтерес має бути протилежний до змісту матеріально-процесуального інтересу від­повідача. У наступній темі ми розглянемо цю рису як підставу розмежування статусу співпозивача від третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги.

Співучасть виникає з ініціативи позивача. Це п'ята ознака співучасті. Співучасть може виникнути, якщо вимога декількох позивачів чи вимоги до декількох відповідачів заявлені для спільного розгляду в одному провад­женні в момент порушення справи, або якщо суд при підготовці справи до судового розгляду об'єднує для розгляду в одному провадженні декілька однорідних позовних заяв, чи у передбачених законом випадках притягане до участі у справі співвідповідача. Це забезпечує галузевий принцип дис- позитивності у процесі.

Законодавчо не визначено поняття співучасті, але пісумувавши сказане вище, можна зробити висновок, що співучасть - це обумовлена матеріаль­ним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному про­цесі, зумовлена наявністю спільного права або спільного обов'язку^

За формою процесуальна співучасть може бути:

- активна - кілька співпозивачів проти одного відповідача. Кілька спад­коємців за законом пред'являють позов до спадкоємця за заповітом про визнання заповіту недійсним. Цей вид співучасті виникає лише за ініціа­тивою самого позивача. Адже пред'явлення позову це право і реалізувати його особа може, виключно, за власним бажанням.

- пасивна - кілька відповідачів і один позивач. Один спадкоємець за законом пред'являє позов до кількох спадкоємців за заповітом про визнання заповіту недійсним. Така співучасть можлива як з ініціативи позивача так і за ініціативою суду. Однак, залучення співвідповідачів за ініціативою суду викликає деякі застереження стосовно дотримання принципу диспозитив- ності. Якщо позивач обрав особу до якої він пред'являє позовні вимоги, суд повинен дати правову оцінку спору, що виник між цими сторонами, а не ініціювати зміну складу учасників цих відносин.

' Див.: Цивільне процесуальне право України / за ред. В. В. Комарова. - X., 1999. - С. 72.

- змішана - кілька позивачів проти кількох відповідачів. Кілька спад­коємців за законом пред'являють позов до кількох спадкоємців за заповітом про визнання заповіту недійсним.

В міру обов'язковості співучасть може бути обов'язкова і факультатив­на. У науковій літературі, як приклад обов'язкової співучасті називають випадки, коли характер спірного матеріального правовідношення не дає можливості вирішити спір про права й обов'язки без залучення до процесу інших суб'єктів цього правовідношення. Підставою виникнення співучасті в цьому випадку буде спільне право або спільний обов'язок. Законодавець не називає категорій справ, у яких участь відповідача є обов'язковою. Пленум Верховного Суду у постанові № 7 від 28 вересня 1990 р. «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян і організацій» рекомендує у справах за позовом про спростування відомостей, опублікованих в пресі або поширених іншими засобами масової інформації (радіо, телебачення), відповідачами залучати автора та орган масової інформації, у якому ці відомості були поширені. У справах про спростування відомостей, викладених у характеристиках, довідках та інших документах, відповідачами слід залучати осіб, ш:о підпи­сали ці документи, та підприємство, установу, організацію, від імені яких цей документ видано.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду № 6 від 27 серпня 1976 р. «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», співвідповідачами у цій категорії справ є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а за потреби - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізовано. Якщо опис проведено для забезпечення конфіскації чи стягнення майна в дохід держави, відповідачем також буде відповідний фінансовий орган.

Застосовуючи правила обов'язкової співучасті, суд не може порушити принципу диспозитивності у процесі. Тому обов'язкова співучасть на стороні позивача може виникнути лише за згодою останнього. У процесі провад­ження у справі до судового розгляду суд повідомляє осіб, у яких спільні з позивачем матеріально-правові інтереси щодо відповідача, про їхнє право подати позов або приєднатися до заявлених вимог позивача.

Факультативну співучасть застосовують тоді, коли нема потреби залу­чати всіх учасників матеріально-правових відносин. Наприклад, повнолітні діти зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК України). Суд може ухвалити рішен­ня про стягнення аліментів лише з однієї дитини, на яку вказали батьки у позовній заяві, однак розмір аліментів буде визначено з урахуванням обов'язку другої дитини утримувати непрацездатних батьків.

Усі співучасники вправі брати участь у справі самостійно, а також скористатися послугами процесуального представника. Доручити ведення

справи можна будь-якій особі, якій закон не забороняє бути представни­ком у справі, зокрема одному із співучасників, якщо він наділений повною дієздатністю.

Незалежно від того, хто ініціює виникнення співучасті у справі, суд повинен враховувати три основні умови, за наявності яких допускається співучасть:

1) спільні права чи обов'язки на предмет спору;

2) одна підстава, з якої ці права чи обов'язки виникли;

3) предметом спору є однорідні права та обов'язки (ч. 2 ст. 32 ЦПК України).

Відсутність хоча б однієї з цих умов дає судові підставу відмовити стороні у виникненні процесуальної співучасті.

4,4. Неналелша сторона у справі

У момент відкриття провадження у справі не завжди відомо, кому на­лежить право на позов і чи вказано в позовній заяві особу відповідача. Ми вже зазначали, що чинне законодавство не вимагає з'ясовувати наявність матеріальних правовідносин між сторонами під час пред'явлення позову. Положення ст. 121 та 122 ЦПК України не передбачають можливості за­лишити позовну заяву без руху, повернути її або відмовити у відкритті провадження у справі, якщо суд вбачає очевидну відсутність матеріальних правовідносин між такими суб'єктами. Отже, їх треба визнавати позивачем та відповідачем із наділенням усіма правами та обов'язками.

У теорії процесуального права позивача, якому не належить право вимоги та відповідача, який не зобов'язаний відповідати на пред'явлений позов, називають неналежними сторонами.

Неналежний позивач. У ст. 105 Цивільного процесуального кодексу УРСР 1963 р. суд уповноважено проводити заміну позивача, якщо у про­цесі розгляду справи було встановлено, що він є неналежною стороною. Належного позивача суд залучав до участі в процесі. Його статус залежав від висловленої згоди на заміну неналежного позивача.

Цього положення не могли зберегти в чинному ЦПК з двох причин. По- перще, змушувати брати участь у процесі позивача, навіть якщо він належ­ний, суперечить принципу диспозитивності. Право на позов - це право, яке позивач реалізує на власний розсуд. Ніхто, отже, і суд, не може зобов'язати скористатися правом позивача. По-друге, відповідно до ст. 124 Конституції України, кожна особа, яка вважає, що її право порушено, може звернутися

до суду за його захистом. Гарантією здійснення цього права є обов'язок суду розглянути заяву позивача. Тому сьогодні поняття «неналежний позивач» вживається лише в теорії права. Суд, який прийняв до свого провадження справу за позовом сторони, якій не належить право вимоги, зобов'язаний розглянути спір по суті і, дійшовши висновку, шо позивач не має права на позов, ухвалити рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Упродовж розгляду справи неналежний позивач користується всіма правами сторони, визначеними у ст. 27, 31 ЦПК України. А тому він управі змінити предмет або підставу позову. Можливо, що після такої «редакції» у нього виникне право на позов. Також неналежний позивач може скористатися правом відмови від позову (усвідомивши, наприклад, що він скористався правом, яке йому не належить). Якщо таку відмову буде прийнято, суд постановить ухвалу про закриття провадження у справі.

Неналежний відповідач. Якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, суд, за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача, що був неналежним, на належного (ч. 1 ст. 33 ЦПК України). Відомо, що згода відповідача на участь у справі не потрібна. Його залучають до участі у справі за вказівкою позивача. Якщо у виборі суб'єкта відповідальнасті позивач допустився по­милки, то її можна виправити, не припиняючи розгляду справи по суті.

Чинне законодавство допускає такі варіанти застосування інституту заміни неналежного відповідача:

1. Якщо суд встановив, що особа, на яку вказав позивач, є неналежним відповідачем, а особа належного відповідача відома. За згоди позивача суд проводить заміну неналежного відповідача на належного. Суд, розглядаючи спір по суті, задовільняє позовні вимоги до належного відповідача і відмо­вляє в задоволенні позовних вимог до неналежного відповідача.

2. Якщо встановлено, що особа, на яку вказав позивач, є неналежним відповідачем, особа належного відповідача відома, але позивач не дає згоди на заміну неналежного відповідача на належного, суд залучає до участі у справі належного відповідача як співвідповідача. Суд, як і в попереднь­ому випадку, задовільняє позовні вимоги лише в частині, що стосується належного відповідача.

3. Якщо суд встановив, що особа, на яку вказав позивач, є неналежним відповідачем, але особа належного відповідача невідома. Якщо позивач визнає свою помилку і дає згоду на вибуття неналежного відповідача з процесу, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову.

4. Якщо встановлено, що особа, на яку вказав позивач, є неналежним відповідачем, але особа належного відповідача невідома. Якщо позивач при цьому не визнає своєї помилки і не дає згоди на вибуття неналежного

відповідача з процесу, суд розглядає справу по суті і ухвалює рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Питання заміни неналежного відповідача можна було б вважати вичерпа­ним, якщо б не суттєва помилка законодавця, на яку ми зобов'язані звернути увагу. Допускаючи до участі у справі належного відповідача, законодавець надає йому статус співвідповідача з відповідачем, що визнаний судом не­належною стороною. При цьому нехтується положення ч. 2 ст. 32 ЦПК України, де чітко визначений вичерпний перелік умов, за наявності яких можлива процесуальна співучасть. Незалежно від того, що є предметом та підставами позовної вимоги, неналежний відповідач ніколи не матиме спіль­них прав чи обов'язків із належним щодо предмета спору. Тому законодавцю варто повернутися до формулювання, що вживалося у ЦПК УРСР 1963 р. - за відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача належний відповідач залучався до участі у справі як другий відповідач.

Науковці також критикують положення, що дає право судові ініцію­вати заміну неналежної сторони у справі'. Вважається, що право суду на проведення такої заміни з власної ініціативи є порушенням принципу диспозитивності. Позивач має право на позов, а отже, позивач самостійно обирає особу, до якої він хоче звернутися зі своєю вимогою. Якщо у процесі розгляду справи позивач з'ясує, що він помилився у виборі відповідача або залучив до участі у справі не усіх відповідповідачів, що несуть майновий обов'язок перед ним, він може клопотати про залучення до справи належних відповідачів або співвідповідачів.

4.5. Процесуальне правонаступництво

Процесуальне правонаступництво, передбачає перехід процесуальних прав і обов'язків до сторони або третьої особи (правонаступника) у зв'язку зі вступом їх у справу на зміну відповідним учасникам процесуальних від­носин, які припинили свою участь у справі на підставі ст. 37 ЦПК України (смерть фізичної особи, реорганізація юридичної особи, заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні тощо).

Як випливає зі змісту ст. 37 ЦПК України, в основі процесуального правонаступництва лежать матеріально-правові відносини, що виникли після того, як відкрито провадження у справі. В цивільному праві, залежно від

' Див.: Кравчук, В. М., Угриновська, О. І. Науково-іірактичішй коментар Цивільного процесуального кодексу України / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. - К. : Істина, 2006. - С. 125.

обсягу прав та обов'язків, що переходять до правонасті^ників, виділяють універсальне (повне) та сингулярне (часткове) правонаступництво. В уні­версальному правонаступництві до правонаступника переходять усі майнові права і обов'язки, що належали його попереднику. Наприклад, спадкоємець успадкує всі майнові права й обов'язки, що належали спадкодавцю після його смерті. У сингулярному правонаступництві правонаступник отри­мує лише частину прав чи обов'язків, які йому передає його попередник. Приміром, кредитор може уступити третій особі право вимагати виконання зобов'язання. Правонаступник отримує право вимоги обсягом, що визна­чений у зобов'язані.

На відміну від майнових відносин, процесуальне правонаступництво завжди універсальне. Воно можливе на будь-якій стадії цивільного про­цесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього, як і для особи, яку він замінив.

Щоби вступити у процесуальні відносни, правонаступник повинен пред'явити суду документи, що підверджують його право на правонас­тупництво. Якщо в разі смерті фізичної особи чи реорганізації юридичної особи, що була учасником правовідносин, допустиме правонаступництво, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі до вступу або залучення до участі у справі правонаступників (п. 1, 2 ч. 1 ст. 201 ЦПК). Суд поста­новляє ухвалу про вступ правонаступника у спірні правовідносини.

У випадку смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, що була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають право- наступництва, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК України)

Правонаступників у справі може бути кілька. Якщо між ними виник спір про те, хто і в якому обсязі приймає права і обов'язки, суд зобов'язаний постановити ухвалу про зупинення провадження у справі на час вирішення в суді спору, що виник між правонаступниками.

Керуючись принципом диспозитивності, правонаступники в процесі користуються своїми правами лише з власної ініціативи. Тому, якщо особа, яка прийняла на себе права та обов'язки в майнових відносинах, не бажає брати участі у справі на правах позивача, суд, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, може залишити заяву без розгляду.

Завдання для самоконтролю

1. Якими ознаками сторони відрізняються від іііших осіб, котрі беруть участь у справі?

2. Які спеціальні обов'язки покладено иа сторони? Які процесуальні санкції пе­редбачено за їх невиконання?

3. у справі про виселення із житлового приміщення на стороні позивача бере участь власник, а па стороні відповідача - два повнолітні члени сім'ї. Про якиіі вид співучасті йдеться? Чи обов'язковим є залучення до участі у справі третього члена сім'ї?

4. Які дії уповноважений вчинити суд, якщо зі скаргою звернулася особа, яка не має права на нозов (неналежний позивач)?

Розділ 5

n

еті осоои в рійному процесі