15.1. Провадження у справі до судового розгляду як стадія цивільного процесу

Провадження у справі до судового розгляду - це окрема стадія цивіль­ного процесу, яку, на пашу думку, умовно можна поділити на дві частини: попередне судове засідання і підготовка справи до судового розгляду. Проте, звертаємо увагу, що положення ЦПК України не виділяють окремо зазна­чених вище частин. Стаття 130 ЦПК України має назву «Попереднє судове засідання». Її положеннями врегульовано питання про вирішення спору до су­дового розгляду та підготовки справи до судового розгляду. Проте, вважаємо, що потрібно виокремити норми, які регулюють здійснення процесуальних дій, пов'язаних із врегулюванням спорудо судового розгляду, та дій, пов'язаних із підготовкою справи до судового розгляду. Видається, що правильним було б усі процесуальні дії, які проводять з метою врегулювання спору до судо­вого розгляду, називати попереднім судовим засіданням, розглядати його як окрему (першу) частину стадії провадження у справі до судового розгляду і врегулювати статтею «Попереднє судове засідання». Якщо ж сторони не врегулюють спір у попередньому судовому засіданні, суд переходить до дру­гої частини стадії провадження у справі до судового розгляду - підготовки справи до судового розгляду. Усі процесуальні дії, які проводять з метою забезпечення правильного і всебічного розгляду та вирішення справи, слід називати підготовкою справи до судового розгляду, розглядати її як окрему (другу) частину стадії провадження у справі до судового розгляду і врегу­лювати статтею «Підготовка справи до судового розгляду».

Стадія провадження у справі до судового розгляду розпочинається з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі (п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»). Крім цього, провадження у справі до су­дового розгляду повинно бути проведено також при новому розгляді після скасування ухваленого судового рішення судом першої інстанції та після скасування судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами за­лежно від підстав скасування. Певні підготовчі дії можуть бути здійснені й після відновлення зупиненого провадження у справі (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»).

Відповідно до ст. 127 ЦПК України, після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі - копія позовної заяви. Положення цієї статті частково суперечать положенням ст. 120 ЦПК України, яка встановлює для позивача обов'язок подати копії позовної заяви та копії всіх доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

у процесуальній літературі таку ситуацію пояснюють тим, що «позивач не може наперед передбачити кількість третіх осіб, які будуть брати участь у судовому засіданні». На нашу думку, мова не йде про те, чи може пози­вач передбачати остаточну кількість третіх осіб. На практиці трапляються випадки, коли сам позивач у позовній заяві зазначає реквізити третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, таким чином передбачаючи її участь у цивільній справі (хоча слід зазначити, що такі дії позивача суперечать положенням цивільного процесуального законодавства, оскільки ініціатива залучення третьої осо­би у цивільну справу має бути виражена через подання окремої заяви). Тому, на нашу думку, якщо на момент пред'явлення позову позивач одно­часно порушує питання про залучення третіх осіб у цивільну справу, він зобов'язаний подавати копії документів у кількості з урахуванням третіх осіб, а суд має надсилати третім особам не тільки копії позовної заяви, а й копії всіх доданих до неї документів.

Коли у справу вступає третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, і/або третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, то за аналогією виготовлення копій позовної заяви та копій документів, що додаються до неї, має покладатися на позивача, а надсилання цих матеріалів зазначеним особам є обов'язком суду.

Одержавши копії ухвали про відкриття провадження у справі і позовну заяву, відповідач має право подати до суду письмове заперечення проти позову. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на неза­конність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Заперечення позову можуть стосуватися усіх заявлених вимог чи їх частини або обсягу (детальніше про заперечення проти позову як спосіб захисту інтересів відповідача у темі «Позов»),

Стаття 122 ЦПК України (ч. 4 п. 4) зобов'язує суд зазначити в ухвалі про відкриття провадження у справі час і місце проведення попереднього судового засідання. Натомість у ст. 129 ЦПК України передбачено, що по­переднє судове засідання потрібно призначити і провести протягом одного місяця від дня відкриття провадження у справі. Тому спірною, на нашу думку, є позиція висловлена у процесуальній літературі, «що згаданий строк стосується лише дати попереднього судового засідання і не поширюється на проведення судом процесуальних підготовчих дій... Оскільки неможливо передбачити строк, протягом якого змоисуть бути виконані підготовчі дії, якщо, наприклад, доведеться провести їх у повному обсязі. Для досягнен­ня цілей цієї стадії суд не може і не повинен бути обмеженим часовими межами. Він зобов'язаний, використовуючи наявні процесуальні засоби, приділити достатньо уваги спору, який буде предметом судового розгляду по суті. І зрозуміло, що коли для суду будуть встановлені часові мелсі для проведення підготовчих дій, то вся підготовча процедура перетвориться на процесуальну формальність і не сприятиме правильному і швидкому вирішенню справи».

Видається, що невизначеність часових меж для провадження у справі до судового розгляду, навпаки не сприятиме правильному, всебічному і швидкому розгляду та вирішенню справи, а затягуватиме її. На практиці, як правило, так воно і є. Судді проводять попереднє судове засідання і підготовку справи до судового розгляду не протягом одного місяця від дня відкриття провадження у справі, а деколи і протягом двох-трьох чи більше місяців. Одна справа, якщо справді у цьому є необхідність (наприклад, потрібно призначати експертизу, проводити огляд доказів за їх місцезна- ходлієнням тощо), інша - коли суддя свідомо, без поважних причин, не призначає справи до розгляду, знаючи, що з цієї ситуації є вихід і санкцій за це не передбачено. Тому, виходячи з аналізу і побудови норм ЦПК України (зокрема ст. 130), можна зробити висновок, що цей місячний строк вста­новлено і для здійснення процесуальних дій, пов'язаних із врегулюванням спору до судового розгляду, і для дій щодо підготовки справи до судового розгляду. Лише у виняткових випадках суддя може подовжити цей строк, постановивши про це мотивовану ухвалу.