Практична робота

Тема17. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови Синтаксичні особливості професійних текстів

Речення - граматично оформлена одиниця мови, яка складається з одного або кількох слів і виражає певну думку. Речення має закінчену інтонацію і служить одиницею спілкування.

Кожне речення має граматичну основу, яка виражена підметом та присудком. Підмет і присудок називають ще головними членами речення. Речення, граматична основа якого виражається підметом і присудком, називається двоскладним. Речення, граматична основа якого виражається одним головним членом, називається односкладним.

У реченні є другорядні члени: означення, додаток, обставина.

Речення, у якому є лише головні члени, називається непоширеним. Речення, у якому є другорядні члени, називається поширеним.

Для офіційно-ділового стилю властивий прямий порядок розташування слів у реченні:

- підмет стоїть перед присудком;

- узгоджене означення перед означуваним словом;

- неузгоджене - одразу після означуваного слова;

- додаток стоїть після того слова, яке ним керує;

- обставини, як правило, стоять перед присудком або ближче до слова, яке вони пояснюють;

- вставні слова - на початку речення.

Наприклад: На жаль, .ми не можемо прийняти Вашої пропозиції, Запевняємо, що Ви цілком можете розраховувати на нашу підтримку. Просимо надати довготерміновий цільовий кредит у сумі З0 тис. гривень для придбання обладнання для переробки овочів і фруктів.

Підмет - це головний член двоскладного речення граматично незалежний від інших членів, який означає предмет, про який говориться в реченні. Підмет відповідає на питання хто? що? і виражається одиночним іменником, займенником, числівником, інфінітивом, субстантивованою частиною мови (простий підмет), словосполученням (складений підмет).

Присудок - це головний член двоскладного речення, який означає дію, стан, ознаку підмета і граматично залежить від нього. Присудок відповідає на питання що робить предмет? який є предмет? хто або що він є? Присудок виражається дієсловом будь-якого способу, часу, особи; інфінітивом, безособовими формами дієслів (простий дієслівний присудок) та сполученням допоміжного слова з неозначеною формою дієслова (складений дієслівний присудок) чи іменником, прикметником, числівником, займенником (складений іменний присудок).

Складне речення - це два і більше простих речень, між якими існують змістові зв'язки, виражені лексичне і граматично (або інтонаційно).

Залежно від типу зв'язку між частинами складні речення поділяються на:

- сполучникові (складносурядні і складнопідрядні);

- безсполучникові.

Якщо частини складного речення з'єднані різними типами зв'язку, як за допомогою сполучників, так і без них, такий тип складного речення називається складною синтаксичною конструкцією.

Текст характеризується тематичною завершеністю, цілісністю, складається із заголовка і ряду надфразових єдностей (груп речень), пов'язаних логічним, лексичним, граматичним, стилістичним зв'язком.

Текст ділового документа має, як правило, розповідний характер, питальні, окличні речення зустрічаються рідко. Переважають ускладнені та складні речення. Порядок слів у реченні прямий. Текст чітко членується на абзаци, у межах яких речення тісно пов'язуються за смислом і граматично. Неправильне виділення абзаців свідчить про нелогічність мислення. Вживають відокремлені члени речення, завдяки яким уточнюється, деталізується думка, вказується мета та причина написання документа, забезпечується логічна послідовність викладу тощо. Наприклад: "Як уже повідомляюся...", "Як Вам відомо...”, "У відповідь на Ваш лист...". Типовими є дієприслівникові та дієприкметникові звороти, але ними не слід починати кожне речення чи абзац. Перевага надається інфінітивним конструкціями: зобов'язати, підтвердити, звільнити. Переважає непряма мова. Інколи виникають ситуації, які потребують дослівної передачі чужого мовлення. Існують дві форми такої передачі: пряма і непряма мова.

Пряма мова - це чужа мова, передана дослівно, з повним збереженням змісту, форми, інтонації.

Пряма мова може супроводжуватись словами автора, які вказують на те, кому вона належить. По відношенню до прямої мови слова автора можуть займати різну позицію: стояти перед прямою мовою; після неї; в середині. Від цього будуть залежати розділові знаки. Пряма мова має форму безсполучникового речення. Наприклад: І.Франко писав: "Мова росте елементарно, разом з душею народу". "Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ, - говорив П. Тичина. - Дав цю мову і наказав свято оберігати її чистоту, збагачувати і відшліфовувати до блиску..."

Непряма мова - це чужа мова, передана не дослівно, без збереження форми та інтонації, а тільки із збереженням змісту. У непрямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої передається чужа мова. Непряма мова має форму підрядного речення, в якому слова автора роблять головним реченням, а пряму мову - підрядним. Наприклад: Борис Антоненко-Давидович зауважив, що мова не просто механічний зв'язок між людьми, а відбиток свідомості людини, її прояв.

Цитата - це різновид прямої мови, дослівний уривок з якогось тексту для підтвердження тієї чи іншої думки. Наприклад: У статті 8 Конституції України зазначається, що"... обмеження прав особи замовною ознакою, мовна дискримінація неприпустимі". У цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків. Якщо цитата наводиться не повністю, на місті пропусків слід поставити три крапки. Якщо цитата є частиною речення, то вона пишеться з малої букви. Цитата може мати таку форму:

- у вигляді прямої мови зі словами автора;

- у вигляді доповнення до авторського речення;

- у вигляді строфи (віршована форма);

- у вигляді епіграфа.

Усі цитати повинні супроводжуватися вказівками на джерело. Такі вказівки можуть робитися у примітках, поданих одразу після цитати, наприклад: "..." (З, 234). Це означає, що цитата взята із джерела, поданого в списку бібліографії під номером 3, і міститься на сторінці 234. В службовій документації джерело вказується в тексті, така вказівка береться в дужки.

Часто вживані в документах та наукових працях інфінітивні форми дієслів (зробити, включити, сприяти, відзначити і под).

Інфінітив (неозначена форма дієслова) вживають також як частину складеного присудка:

прошу вжити суворих заходів,

наказую звільнити з посади,

пропонуємо продовжити термін.

У діловому мовленні інфінітивні речення виконують функцію штампів, так званих мовних кліше: надати допомогу, посилити заходи для боротьби із злочинністю. Причина появи кліше – частотність і повторюваність ситуацій. Таке використання готових мовних формул доцільне і не свідчить про бідність офіційно-ділового стилю, а визначає його характерні риси. Розрізняють іменні та дієслівні мовні кліше (залежно від головного слова): звітні збори, атестаційна характеристика, порядок денний, докладати зусиль, доводимо до Вашого відома, підбивати підсумки.

Ключові слова і сталі словосполучення часто оформлюють постійну інформацію в процесі складання бланків і трафаретів. Наприклад: слова виступили, слухали, ухвалили, порядок денний, присутні оформлюють протокол засідання зборів, конференції тощо.

ТИПОВІ ФОРМИ ВИРАЖЕННЯ ПРИСУДКІВ У ТЕКСТАХ

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ

Офіційно-діловий стиль виявляє специфіку у вираженні присудка. Як відомо, у розмовному, художньому й деяких інших стилях вживається здебільшого простий дієслівний присудок, тобто присудок, виражений особовою або родовою формою дієслова. В офіційно-діловому стилі в реченнях використовуються присудки ускладненої форми (їх називають іще «розщепленими присудками»), що являють собою фразеологізовані дієслівно-іменні сполуки. Вони є стандартизованими засобами висловлення. Частина з них має в сучасній українській мові паралельні прості дієслівні присудки, пор.: припускатися помилок — помилятися, надати допомогу — допомогти, давати вказівки — розпоряджатися, надавати кредит — кредитувати, вести облік — обліковувати та ін.

Проте дуже багато стійких дієслівно-іменникових сполук, що вживаються в ролі присудка, не мають дієслівного відповідника, пор.: провести захід, навести порядок, виявити (приділити) увагу, надати слово та ін. Щодо використання в ділових документах «розщеплених присудків» фахівці не є одностайними. Одні вважають, що ці присудки поширилися в українській мові під впливом російської і відображають іменний характер російського синтаксису. Тому вони не відповідають синтаксичним нормам сучасної української літературної мови. Інші, визнаючи те, що офіційно-діловий стиль української мови формувався під впливом цього стилю російської мови, вважають, що «розщеплені присудки» мають ряд переваг над дієслівними. Одна з основних полягає в тому, що вони створюють офіційний колорит висловлювання, нейтралізують розмовність, якої надає простий дієслівний присудок. Саме тому їх використання вважають виправданим і доречним. Крім того, воно є традиційним для ділового стилю.

Останнім часом в українському діловому мовленні з'явилося багато невдалих, штучних «розщеплених присудків» типу забезпечити покращення, організувати використання, відбувається зростання. Слід уникати таких конструкцій, у яких дієслівний компонент є надлишковим, оскільки він дублює семантику дії, виражену віддієслівним безсуфіксним іменником або іменниками із суфіксами -анн-, -єнн-, -інн-.

Запам'ятайте, як можна уникнути таких громіздких і семантичне надлишкових конструкцій:

Ненормативна конструкція

забезпечити покращення умов праці

організувати використання резерву

відбувається зростання прибутку

проводити маркування товару здійснювати впровадження технології

проблеми знаходяться на обговоренні вести боротьбу із злочинністю тримати під контролем

Ненормативна конструкці

піднімати питання (пор. рос.

поднимать вопрос) виразити подяку (пор. рос.виразить благодарность) відіграє значення має роль дає можливість (пор. рос. давать возможность)

Правильна конструкція

поліпшити умови праці використати резерв зростає прибуток

маркувати товар впроваджувати технологію

проблеми обговорюють(ся)

боротися зі злочинністю контролювати

Правильна конструкція

порушувати питання

висловити подяку / подякувати відіграє роль має значення дає змогу

Ненормативна конструкція

носить характер (пор. рос. носит характер) приймати участь (пор. рос. принимать участие) прийняти заходи (пор. рос. принимать меры) залишається під питанням (пор. рос. остается под вопросом) прийти в непридатність (пор. рос. прийти в непригодность) підвести підсумки (пор. рос. подвести итоги)

Правильна конструкція

має характер брати участь вжити заходів

залишається нез'ясованим / невирішеним

стати непридатним

підбити підсумки / узагальнити

Як відомо, у синтаксисі сучасної української літературної мови для вираження присудка вживається ціла низка допоміжних дієслів, серед яких бути, ставати / стати, робитися / зробитися, лишатися / лишитися, залишатися / залишитися, зоставатися / зостатися, здаватися / здатися та ін. У мові ділових документів, зокрема у формулюваннях і визначеннях, вживається переважно дієслово-зв'язка бути у формі теперішнього часу (часто в нульовій формі), напр.: Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1 Конституції України); Україна є унітарною державою (ст. 2); Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (ст. 75); Грошовою одиницею України є гривня (ст. 99); Президент України є главою держави (виступає від її імені) (ст. 102).

Інші дієслівні зв'язки іменного складеного присудка обмежені у своєму вжитку, бо вони більшою або меншою мірою зберігають свої лексичні значення, пор.: Він — кваліфікований спеціаліст і Він став (зробився, лишився, зостався, здавався тощо) кваліфікованим спеціалістом.

Деякі ділові документи, зокрема положення, інструкції, приписи, правила, закони і под., донедавна передбачали вираження присудка формою дієслова теперішнього часу на -ся зі значенням постійності, позачасовості. Такі присудки входять до складу пасивних конструкцій, щодо використання яких в українській мові в цілому й українському діловому мовленні зокрема думки фахівців не збігаються. Одні з них вважають такі конструкції доцільними, нормативними, бо вони мають тривалу традицію свого використання, пор.: Проекти законів обговорюються в комісіях; Договір ратифікується Верховною Радою; Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ст. 103 Конституції України); Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня... (ст. 96). Інші вважають, що пасивні конструкції не властиві українській мові, вони поширилися в деяких її стилях, зокрема науковому й офіційно-діловому, під впливом аналогічних стилів російської мови. У зв'язку з цим пасивні конструкції пропонують замінити активними, в яких присудок виражений дієсловами теперішнього часу у формі третьої особи однини або множини, пор.: Верховна Рада ратифікує договір; Громадяни України обирають Президента...; Верховна Рада щорічно затверджує державний бюджет України... Саме цим формам вираження присудка в активних конструкціях слід віддавати перевагу в діловому мовленні, бо вони відповідають синтаксичним нормам сучасної української літературної мови.

Донедавна в мові ділових документів широко вживався іменний складений присудок, виражений пасивним дієприкметником, пор.: Довідка видана Скрипці Андрієві Михайловичу...; Комісія затверджена в складі...; Резолюція підготовлена...; Скарга передана...; Лист адресований...; Статті схвалені...; Зауваження враховані... Речення з таким присудком є одним із різновидів пасивних конструкцій, що співвідносяться з активними конструкціями, присудок яких виражений дієсловом доконаного виду, пор.: Зауваження враховані кимось — Хтось врахував зауваження. Такі пасивні конструкції не властиві українській мові, тому їх слід замінити конструкціями з присудковими (предикативними) формами на -но, -то, які здавна вживаються в нашій мові і є органічними для неї, пор.: Довідку видано Скрипці Андрієві Михайловичу...; Комісію затверджено в складі...; Резолюцію підготовлено...; Скаргу передано...; призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції; прийняття законів і т. д. (всього 36 пунктів, що визнача­ють однорідні підмети).

Кожен пункт подають з нового відступу. В офіційно-діловому стилі однорідний ряд використовують передусім як засіб класифікації в статутах, положеннях, інструкціях, наказах, розпорядженнях, звітах, рідше в документах приватного характеру — розписках і дорученнях, пор.: Я, Клименко Іван Петрович (паспортні дані: ... ), зобов'язуюся до 12 грудня 2001 р. за власний рахунок виконати у квартирі Буня Василя Степановича (за адресою...) ремонтні роботи, необхідні з моєї вини:

полагодити сантехнічний вузол, придбавши потрібні деталі;

покласти й полакувати паркет в усіх кімнатах та передпокої; поклеїти шпалери в усіх кімнатах та передпокої.

„НАНИЗУВАННЯ” ВІДМІНКОВИХ ФОРМ ІМЕННИКІВ

Однією з характерних ознак українського ділового мовлення є «нанизування» відмінкових форм іменників (переважно віддієслівних), тобто вживання кількох іменників підряд в одному відмінку, здебільшого в родовому, пор.: порушення терміну надання послуг; підбиття підсумків виконання зобов'язань; перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, поважання правил співжиття. У деяких офіційних документах спостерігаємо зловживання такими формами, напр.: Конституційний Суд України має право зажадати від органів, зазначених у цій статті, письмового підтвердження виконання рішення, додержання висновку Конституційного Суду України (ст. 66 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Уникнути надмірного нанизування відмінкових форм можна, замінивши віддієслівні іменники формою інфінітива, пор.: Покарання не має на меті завдання фізичних страждань і приниження людської гідності -» Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.