Але новітні технології мають й свої недоліки:

1. Перепад напруги в момент зміни налаштувань або раптове вимикання живлення можуть зіпсувати мікросхему постійної пам’яті.

2. Існують комп’ютерні віруси, які затирають налаштування чи самі програми BIOS, і це може цілком зруйнувати працездатність комп’ютера.

Е нергонезалежна пам’ять cmos (Complement Metal Oxide Semiconductor)

Для своєї роботи програми BIOS потребують інформацію про поточну конфігурацію комп’ютерної системи, яка є досить різноманітною із великою кількістю параметрів (відомості про твердий диск, під’єднані принтери, модеми, мережні карти, паролі, системну дату, час тощо).

Спеціально, для збереження такої інформації на материнській платі міститься мікросхема енергонезалежної пам’яті CMOS, що підживлюється від невеличкої батарейки.

Вміст енергонезалежної пам’яті постійно оновлюється:

1. При під’єднанні чи від’єднанні пристроїв.

2. При зміні налаштувань програм BIOS через команду SETUP.

При вимиканні комп’ютера вміст енергонезалежної пам’яті зберігається, а батарейка дозволяє підтримувати відлік системної дати та часу.

Узгоджена робота пристроїв внутрішньої пам’яті

1. При вмиканні комп’ютера, процесор звертається до мікросхеми постійної пам’яті.

2. Запускаються програми BIOS, які перевіряють наявність монітора, клавіатури та інших важливих пристроїв.

3. Програми BIOS звертаються до мікросхеми CMOS, щоб отримати відомості про твердий диск і дізнатися адресу запуску операційної системи.

4. Операційна система завантажується в оперативну пам’ять і процесор вже може з нею працювати.

5. Всі програми, що запускає користувач завантажуються в оперативну пам’ять і процесор може з ними працювати.

Контрольні запитання

1. Які пристрої відносяться до пристроїв внутрішньої пам’яті?

2. В якому пристрої зберігаються програми BIOS?

3. Яка інформація зберігається в енергонезалежній пам’яті?

4. Які ви знаєте типи оперативної пам’яті? Яка між ними різниця?

5. Що є основною характеристикою модулів оперативної пам’яті?

6. Чому налаштування системної дати та часу зберігаються навіть при вимкнутому комп’ютері?

7. Для чого потрібно збільшення об’єму кеш-пам’ять процесора?

8. В якому запам’ятовуючому пристрої інформація не зберігається після вимкнення комп’ютера?

5.1. Зовнішні запам’ятовуючі пристрої

Пристрої зовнішньої пам’яті призначені для тривалого збереження великих об’ємів інформації: програм та документів користувача, музики, фільмів, фотографій, ігор тощо.

Ці пристрої випускаються в окремих корпусах, що називаються накопичувачами.

Накопичувач складається з носія інформації і відповідного приводу.

Привід – це поєднання механізму читання/запису з відповідними мікросхемами керування – контролерами.

Носій – це фізичне середовище збереження інформації. Носії в накопичувачі можуть бути постійними (твердий диск) або змінними (оптичні диски).

За принципом збереження інформації носії бувають:

• Магнітними (твердий диск, магнітна дискета).

• Оптичними (CD, DVD диски).

• Електричними (флеш-накопичувач).

Накопичувач на твердому магнітному диску hdd (Hard Disk Drive)

Цей накопичувач знаходиться всередині системного блоку і має постійний носій – твердий диск, який міститься всередині закритого корпусу. Тому часто накопичувач на твердому диску називають просто «твердий диск».

Жаргонною назвою є «вінчестер», вона походить від маркування першої моделі твердого диску об’ємом в 16 Кілобайт (ІВМ, 1973 р.). Диск мав 30 доріжок по 30 секторів, що співпало з калібром 30"/30" – відомої мисливської рушниці «Вінчестер».

На твердому диску зберігається програмне забезпечення даного комп’ютера (операційна система, прикладні та службові програми), документи користувача та інша потрібна інформація (фільми, музика, ігри).

Накопичувач на твердому диску – це є герметично запаяний корпус висотою до 1 дюйму, шириною 3,5 чи 2,5 дюйми. Всередині корпусу знаходяться алюмінієві пластини – диски, які розташовані на одній спільній осі. Більшість моделей містить одну-дві пластини, але існують моделі з більшою кількістю дисків. Обидві поверхні дисків покриваються прошарком феромагнетику, речовиною, що реагує на магнітні поля.

Запис відбувається за допомогою блоку магнітних головок (для кожної поверхні своя головка).

З метою адресації простору диска, поверхні поділяються на доріжки (Track) — концентричні кільцеві ділянки. Кожна доріжка поділяється на рівні відрізки — сектори. Всі доріжки в заданій зоні диску мають однакове число секторів. Сукупність доріжок з одним номером на всіх поверхнях дисків називається циліндром.

Зазвичай, сектор займає 571 байт, і простір розподіляється наступним чином:

• Заголовок (Префікс) – визначає початок та номер сектора.

• Основна частина (512 байт) – відводиться власне під дані.

• Закінчення (Суфікс) – сюди записується контрольне число, що потрібне для перевірки цілісності збережених даних.

Доріжки і сектори утворюються під час форматування твердого диску. Форматування здійснює користувач за допомогою спеціальних програм. На неформатований диск не може бути записана жодна інформація.

Під час роботи пакет дисків безперервно обертається з великою частотою (від 4 500 до 10 000 обертів за хвилину), механічний контакт головок з поверхнею є неприпустимим, тому вони не притуляються до поверхні, а знаходяться на невеликій відстані – 0,5-0,1 мікрон.