4. Слово у мовному мовленнєвому механізму людини.
4.1.Значення слова і можливості його опису.
4.2. Сучасне розуміння поняття „значення слова.”
“Word meanings cannot be pinned down, as if they were dead insects. Instead they flutter around elusively like live butterflies or perhaps they should be likened to fish which slither out of one’s grasp.”
G.Aitchison.
4.1. Значення слова і можливості його опису – це одна з найскладніших проблем у філософії, лінгвістиці, психології. Особливо важливим представляється проблема становлення і функціонування значень у індивіда, а тобто форми репрезентації значень (процеси і продукти: як людина знає значення і що таке значення.)
Існує велика кількість визначення значення, які були запропоновані філософами, логіками, лінгвістами, психологами, психолінгвістиками, спеціалістами в галузі штучного інтелекту.
Серед досліджень специфіки значення як надбання людини відносять асоціативний, параметричний, ознаковий, прототиповий та ситуаційний підходи.
Асоціативне значення сформувалося в результаті пошуків специфічної внутрішньої структури, яка виникає у людини через мовлення та мислення і може бути виявлена за допомогою асоціативних зв’язків слова (Джеймс Діз „Структура асоціацій у мові і мисленні”, Джорж Кли „Асоціативний тезаурус англійської мови”) ключове поняття цього напряму „асоціація”.
Через найближче оточення слова виявляються слова, які мають деякий загальний „концептуальний компонент”, а через аналіз виявляються групи (кластери) слів, зв’язаних одним значенням.
Така ж методика накопичення експериментальних даних з нарощуванням асоціативної мережі через переведення отриманих на першому етапі експериментів реакцій у статус стимулів для другого етапу була використана при розробці „Русского ассоциативного словаря” (1994-1998) який вважається інструментом аналізу мовної здібності.
Ознаковий підхід до поняття значення пов’язано з розумінням того, як використовує значення слова індивід: набір ознак, які характеризують об’єкт, дію, якість, які виражаються словом, сприймання людиною зовнішнього світу, засоби переробки того, що сприймається людиною.
Розробка даного підходу зв’язана іменами Р.Солсо, Дж. Кема. Ключове поняття – це ознака (attribute, dimension, variable, slot).
Таким чином окреме лексичне значення виявляється інтегрованою сукупністю різних ознак різного ступеня узагальненості із стандартним соціальним відношенням до того, що позначається (оціночні та емоціональні компоненти). Ознака виступає як „будівельний матеріал” для репрезентації значень.
Параметричний підхід до вивчення значення концентрує увагу на тому, що значення для носія мови не є монолітним, воно може бути розкладено на ряд складових, які піддаються кількісному виміру. Такий висновок зробив Ч. Осгуд, який запропонував метод семантичного диференціалу. Конототивне значення може бути описане через локацію положення у просторі за допомогою трьох незалежних факторів: оцінка, сила, активність. Ключове поняття цього підходу – „параметр”, наприклад, параметри конкретності, образності, емоційності.
Форми значення в індивідуальній свідомості проявляються в образах, символах, комунікативних діях.
Протитиповий підхід до значення базується на понятті типізованості ознак і ступеня значущості таких ознак для віднесення об’єкта, дії до якоїсь категорії. (Ел. Рош (1973 – 1978), Дж. Тейлор (1989) „Linguistic categorization: Prototypes in Linguistic theory”). Ключовим поняттям цього підходу є прототип, який виступає як інструмент категорізації.
Один з найважливіших сучасних підходів до трактовок значення називається ситуаційний підхід, який визначає, що для людини, яка користується мовою значення слова реалізується через включення його у пропозицію, фрейм, схему, сцену, сценарій, поезію, ментальну модель (Р. Солсо, В. Шабес). Значення функціонують не окремо, а у зв’язках, які складають в об’єднання: кластери (групи), поля, мережі. Ключовим поняттям цього підходу вважається ситуація (подія), яка забезпечує вихід за рамки мовного знання на рівень структур знань про світ (енциклопедичні знання) і індивідуальну картину світу як обов’язкову умову успішності взаєморозуміння при спілкуванні.
4.2. Співвідношення між словом, об’єктом і поняттям (концептом) обговорюється вже багато десятиріч:
„семантичний трикутник” (Ch. Ogden & I. Richards – 1923);
Ендре Ленгван (1998) вважає це спрощеною геометричною інтерпретацією співвідношення між знаком, поняттям і предметом і пропонує „трапецію значення” – співвідношення між знаком, значенням, поняттям і предметом (конвенціональний ланцюжок звуків чи літер (знак – стимул) викликає у свідомості носія мови деякі ментальні образи предмету, набір суттєвих ознак класу однорідних предметів (поняття) та пов’язане з ним значення (денотативне, сигніфікативне, прагматичне));
Жерар Верньо (1995) запропонував інтегративну теорію репрезентації і вміння відносити не тільки до об’єктів, але і до класів ситуацій і виражаються у діяльності людини, яка протікає у часі (діаграма). Концептуальне поле як набір ситуацій, трактовка яких містить схеми (декларативні знання) поняття які тісно пов’язані між собою переживань та когнітивних очікувань суб’єкта у процесі пізнання.
Деякі теоретики вважають, що взагалі неможливо описати значення повністю (описи через параметри значення, прототипи значень, фрейми, ментальні моделі).
Можливість і необхідність опису значень слів через їх декомпозицію на семантичні складові („семантичні примітиви”) запропонувала Ганна Вербицька, яка поставила за мету виявити семантичні інваріанти значення слова через аналіз його використання.
Ф.Е. Василюк (1993) запропонував ідею „психосеміотичного тетраедру”. Зовнішній світ представлений предметним змістом (П), внутрішній світ – персональним смислом (О – особистість, Л – лінгв.), культура – значенням (З), мова – словом (С).
Тобто сучасне розуміння поняття „значення” можна узагальнити таким чином: від атомарності через молекулярність до узагальненості, від значення окремого слова (з позиції логічної семантики) через визнання складної взаємодії мовних і енциклопедичних знань до розуміння того, що значення слова функціонує не саме по собі, а як засіб виходу на особисту картину світу у всій багатомірності її суттєвостей, якостей, зв’язків і відношень та емоціонально-оціночних нюансів.
Як зрозуміти, що знає людина, коли вона знає (або думає що знає) значення слова? Як репрезитується значення, тобто як вони функціонують у індивіда? Форми репрезентації значень у пам’яті людини (ментальні репрезентації) – концепти, прототипи, ознаки, пропозиції, фрейми, події, ментальні моделі. Вони можуть бути модально-специфічними (тобто зоровими, слуховими, які базуються на перцептивних ознаках) або модальними („схематичними”).
Концепт – „пучок уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, які супроводжують слово”. (Ю.Степанов) Дійсність упорядковується через розділення по групах (категоріях), а процес опізнавання старих суттєвостей та осмислення нових суттєвостей через віднесення їх до груп, які вже розпізнаються, називається категорізацією.
Найбільш типовий представник категорії називається прототипом цієї категорії. Результати концептуалізації (категорізації) закріплюються у пам’яті через вербальні засоби (лексикалізація). Для того, щоб користуватися словом необхідна його актуалізація у пам’яті, завдяки чому стають доступними мовні і енциклопедичні знання, пов’язані з цим словом. Актуалізація значення слова передбачає можливість того, що на „табло свідомості” висвічується саме актуальне для даного моменту аспекта значення, а все інше ураховується без його освідомлення або ігнорується.
Форма репрезентації знань не є фіксованою і заданою, вона залежить від ситуації акту пізнання та від того, як він представляє цю ситуацію та свої можливості в цій ситуації. Особливу роль відіграє взаємодія перцептивної готовності і емоціональності.