1.2 Класифікація рішень

Вирішення можна класифікувати, керуючись різними класифікаційними ознаками. При розгляді даної класифікації слід мати на увазі, що, як і будь-яка класифікація, приведена класифікація вирішень використовує частково пересічні, деколи не однозначно певні класифікаційні ознаки. Наприклад, важко провести чіткі розмежування творчими и раціональними вирішеннями, при прийнятті останніх, безумовно, присутні елементи творчості. То ж можна сказати про програмовані рішення і ті, що можна формалізувати , про творчі та унікальні рішення та ін.. Реальні рішення одночасно можуть відноситися до різних типів вирішень.

Класифікація:

За вмістом: Соціальні, економічні, технічні, політичні, військові і ін.

За особами: Індивідуальне, Групове

За ситуацією:як процес, як вибір

За повнотою інформації: Рішення за умови визначеності \ невизначеності

За спрямованістю: На вирішення зовнішніх або внутрішніх проблем

За числом цілей: Одноцільові та Багатоцільові

За терміном дії: Стратегічні, тактичні, оперативні

За можливістю програмування: Програмовані, не програмовані

За можливістю формалізації: Ті що повністю/частково/не реалізуються

За обов’язковістю виконання: директивні, рекомендовані

За рівнем управління: Державні, регіональні, на рівні організацій, внутриорганизаційні.

За рівнем повтору: Періодичні, Унікальні

За функцією управління: Планові, організаційні, мотиваційні, контрольні

За підходом: Інтуїтивні, раціональні.

1.3 Методологія прийняття рішень

Пропонована методологія, що реалізовується нижче, насамперед орієнтована на підготовку, прийняття і реалізацію складних, творчих вирішень, що приймаються деколи в умовах ризику і невизначеності і що враховують в комплексі всі сторони досліджуваного об'єкту (соціальну, економічну і т. д.). При цьому розглядуються як індивідуальні, так і колективні вирішення.

Сформулюємо деякі спільні положення, які характеризують процес ухвалення рішення і знання яких, на наш погляд, дозволить більш усвідомлено і критично личити до ухвалення рішень.

У основі логічної схеми процесу ухвалення рішення лежить комплексне використання нормативних і дескриптивних моделей.

Комплексна концепція управлінських вирішень характеризується раціональним використанням логічного мислення і інтуїції ОПР, математичних методів і обчислювальних засобів при ухваленні рішень. Проте математичні методи і обчислювальні засоби розглядуються як допоміжний інструмент.

Важливою особливістю цієї концепції є використання якісних даних, які за допомогою математичних методів можуть бути піддані кількісному аналізу.

Такий комплексний підхід має свої особливості.

1. Побудова комплексних методик обґрунтування вирішень, що поєднують вживання взаємодоповнюючих методів структуризації, характеризації і оптимізації, спрямовлених на послідовне зменшення невизначеності в процесі ухвалення рішень.

1.1. Структуризація – це виділення основних елементів завдання і встановлення стосунків між ними. Процедура структуризації дозволяє отримати в явному вигляді структуру завдання, тобто логічно впорядковану систему, зручну для подальшого аналізу, що дає обґрунтування для здобуття необхідної інформації. Результати структуризації відбиваються у вигляді формального символічного запису, схем, таблиць. Прикладом структуризації є схема процесу ухвалення рішень, дерева цілей і вирішень.

1.2. Другою фазою зменшення невизначеності є характеризація – визначення системи характеристик, що кількісно описують завдання ухвалення рішення. Визначення вірогідності ситуацій, пріоритетів цілей, переваг рішень є прикладом характеризації в завданні ухвалення рішень. Проведення характеризації приводить до повнішого і точнішого опису вирішуваного завдання в порівнянні з фазою структуризації і дає вихідні дані для останньої фази – оптимізації.

1.3. Фаза оптимізації — це перетворення що всією є інформація в кінцеву форму – рішення. У багатьох випадках ОПР, як наголошувалося раніше, здійснює оптимізацію в неявному вигляді, спираючись на деякі загальні принципи і свої переваги. Вживання цих трьох груп методів дає можливість послідовно знижувати невизначеність в процесі ухвалення рішення, підвищує ефективність діяльності ОПР і фахівців, що готують рішення..

2. Поєднання формальних і неформальних методів обґрунтування вирішень передбачає широке використання експертних оцінок і людино-машинних процедур підготовки і ухвалення рішень.

3. Включення керівника в процес підготовки, прийняття і реалізації вирішення на всіх його основних етапах.

Комплексний підхід дає можливість сконцентрувати неформальне мислення ОПР на найбільш критичних аспектах проблемної ситуації, в якій приймається рішення, і пропонованих альтернативах вирішення виниклої проблеми.

При цьому виявляються і стають яснішими приховані припущення, мотиви поведінки, аргументи: вони логічно включаються в моделі процесу підготовки, прийняття і реалізації вирішення.

На закінчення сформулюємо певні вимоги, яким повинно задовольняти управлінське вирішення :

• своєчасність ухвалення рішення,

• його обґрунтованість,

• директивність і адресність,

• відповідальність за результати вирішення.

Керівникові треба уміти вибрати час (не раніше і не пізніше необхідного терміну) ухвалення остаточного рішення, навіть, можливо, не до кінця того, що пропрацював. Ухвалення рішення, що запізнилося, що навіть глибоко пропрацював — грубіша помилка, ніж своєчасне прийняття «сирого» вирішення. В той же час необґрунтованість вирішення збільшує вірогідність його помилковості, тому ретельність обґрунтування вирішення в рамках наявного часу – це застава його оптимальності. Директивність вирішення визначає обов'язковість його виконання особами, кому воно адресоване. Непослідовність у вирішеннях, їх взаємовиключність різко знижують ефективність управління. Відповідальність за результати вирішеного означає, що в обов'язку ОПР входить не лише безпосереднє ухвалення рішення але і несення певної відповідальності за результати його реалізації.